НЕВІСТКА ОБРАЗИЛАСЯ: Я ПОДАРУНОК ЇЙ ДО ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ДАРУВАТИ НЕ СТАЛА

– Фотографій онучки нових не шле, мої повідомлення прочитані, але відповіді немає, ну, думаю, можливо, дитина маленька все ж таки, а потім виявилося: образилась вона на свекруху, – розповідає подрузі Ганна Леонідівна.

— Причому сину я писала і дзвонила, він казав, що все в них нормально, Сніжана дитиною зайнята, дівчинка вередує, спить погано. Я так розумію, що просто засмучувати мене не хотів.

– А сваха, отже, все виклала? – Усміхається подруга.

– Розмовляли з нею, живемо ж майже поряд, я запитала, як онука наша, щось невістка мені не пише, на повідомлення не відповідає. Та й вона, ніби тільки й чекала на це запитання, відповіла, що Сніжана на мене в образі за свій день народження. Мовляв, хоч би дрібничку якусь свекруха могла б подарувати, а не обмежуватися усним привітанням, з’явившись із порожніми руками. Он воно що, виявилося!

– А совість у невістки є? Та й мама їй могла б нагадати, що свекруха другий рік щомісяця подарунки дарує. І дуже дорогі? Чи це не рахується тепер?

– Не рахується, – киває Ганна Леонідівна. — Сніжана мамі сказала, що я допомагаю не їй, а своєму сину, який повністю не тягне своїх чоловічих обов’язків щодо утримання сім’ї та дружини з дитиною.

Сину Ганни Леонідівни 27 років, два роки він одружений, 3 місяці тому з’явилася онука. Живе молода сім’я ще на орендованій квартирі, тому що в їхній власній, купленій в іпотеку квартирі зараз триває ремонт: купували житло з чорновим оздобленням, плитку, ламінат, стелі, двері, фурнітуру та інше треба було самим зробити.

Житло, знову ж таки, було придбано 8 місяців тому за допомогою батьків, так вийшло, що в подружжя тільки мами. Отже, весь останній рік навантаження на бюджет скажена орендна плата, матеріали для ремонту та оплата робіт, які син Ганни Леонідівни сам не може робити. Та ще й іпотечний платіж.

– Син багато сам робить, – зітхає жінка. — Так, повільно, так, десь щось не на п’ятірку із плюсом, але робить. За словами, через кілька місяців з’їдуть туди вже, стане легше. І весь цей рік я допомагаю їм грошима. Зарплата у сина зовсім не велика, а коли квартиру купували, інші були думки щодо збільшення родини.

– Дитину планувати будемо років через 5, – наголошувала тоді невістка. – Куди раніше? Треба і ремонт зробити, і меблі придбати. Дві зарплати — й то бракує, а на одну взагалі нічого зробити неможливо.

А за місяць після підписання договору Сніжана “потішила” родичів: вони чекають дитину. Ганна Леонідівна ще працює, хоча могла б піти вже на пенсію, має пільговий стаж. Але на пенсію не вижити, а зарплата у неї хороша та посада не звичайна.

– Не женуть поки що, не натякають навіть, – каже вона. – І об’єктивно мені заміни немає. Поки що буду працювати. Ну, я й працюю, добре, що в нас така політика в організації. У мене подруга теж хотіла підробити, дочці допомогти, тож її через пару місяців після настання пенсійного віку почали буквально виживати: комусь її місце знадобилося. Адже зарплата в неї була не дуже, і намагалася тихо сидіти та з усім погоджуватися, але ж змусили піти. Ось як буває.

Ганна Леонідівна живе одна, з чоловіком у розлученні понад 20 років, сина вирощувала за допомогою своєї мами. Тож і йому була готова допомагати: у них серед родичів так заведено.

Сваха теж щось говорила про допомогу, але та, окрім дочки, ще й сина має молодшого, працює, зарплата середня.

– Там допомога полягає в тому, що вона з онукою няньчиться вечорами та вихідними. І її син допомагає чоловіку сестри з ремонтом: потримати, принести, підняти на поверх. Може, переїхали б вони й раніше у свою квартиру, але й матеріали для ремонту купити треба, і майбутній дитині треба багато всього. Не вчасно дитину вони зробили, трохи пізніше б, але вже що тепер, як є.

Ганна Леонідівна переказує щомісяця сину суму, рівну платежу за іпотекою. На його карту. За минулий час дуже легко порахувати, що допомога сім’ї сина стала в дуже кругленьку суму. Жінка могла б відкласти її собі на старість, зробити ремонт у своїй квартирі, бо попереду, як не крути, лише пенсійні виплати. Але…

– А на що їм жити? – Розводить вона руками. — І їсти треба щось. І так вже декретні пішли на замовлення найнеобхідніших меблів. Але таких претензій я від невістки не чекала.

Трохи більше ніж два тижні тому Сніжана відзначала черговий день народження. У квартирі де малеча, галасливу компанію вирішили не збирати, але обох мам молоді на чай із тортом запросили.

Син замаринував і приготував у духовці курку, він любить готувати, коли є час. Нарізали салат, купили торт, сваха принесла пляшечку наливки, яку сама готувала.

– Так, я прийшла без подарунка. І не вважаю це за гріх, — каже Ганна Леонідівна. — Я не малюю грошей, вони мені важко дістаються. А за кілька днів до цього я якраз сину перевела потрібну суму на іпотеку їхню кляту. Сваха дочці якийсь бокс із косметикою принесла, може тисячі за півтори. Ну це ж її донька, можна раз на рік і розоритися, вона ж не допомагає сім’ї, бо є я.

Сваха на появу онуки купила конверт на виписку і щось ще дрібне для малюка подарувала. А я візочок купувала. Це додатково до грошей які я їм даю на іпотеку.

Свекруха невістку на словах привітала, за онуку ще раз подякувала, побажала якнайшвидшого переїзду до нової квартири. Попили чай, спробували наливочку, потримали по черзі зі свахою на руках капризну онучку. Розійшлися.

А потім і помітила жінка, що щоденні фото онуки, які раніше надсилала Сніжана, більше не приходять. Декілька днів не надавала цьому значення.

Потім написала пару повідомлень — реакції не було, зателефонувала сину, дізнатися, чи все гаразд. Він сказав, що все як завжди.

І тут неподалік будинку зустріла ввечері сваху, коли в магазин заходила. Торгова точка якраз між їхніми будинками на однаковій відстані. Є й інші магазини, але там і продукти, і побутова хімія, і поруч зупинка. На тій зустрічі й з’ясувалося, чому Сніжана свою свекруху ігнорує.

– Це ж треба! — обурена Ганна Леонідівна. — Я щомісяця відаю такі гроші її ж сім’ї, а на мене образилися! Потрібно було набір серветок, але подарувати? З глузду з’їхати можна. Виявляється, я допомагаю своєму сину, який сім’ю не тягне. Чи є совість в неї? Квартира спільна у них, в дитину поза планом зробили, а тепер зрозуміло моя допомога? А подарунок невістці – окрема тема?

За тиждень десь треба знову гроші синові переказувати, а я така зла, думаю, а чи треба? До мене так ставляться, а я їм плати? З одного боку, справді, я сина покараю, а з іншого? Губа у Сніжани не трісне?