Невістка вигнала мене з квартири, бо я занадто часто приходжу, і син став на її бік

Невістка вигнала мене з квартири, бо я занадто часто приходжу, і син став на її бік.

Коли діти одружилися, я відразу почала цікавитись, коли ж будуть онуки. Час ішов, а нічого не змінювалось.

– Ви уже три роки одружені. Може вже пора про дітей подумати? – питала я в невістки з сином.

– Ще для себе треба пожити і стати на ноги – повторювала Іра.

– Яке “на ноги стати”? У вас є квартира, машина і обоє маєте гарні роботи. Як будеш в декреті, Олег зможе вас із дитиною забезпечувати.

Та вони своє знали. Згодом ощасливили мене звісткою про поповнення.

Моєму щастю не було меж, я чекала на малюка дуже сильно. Мріяла, як буду бавитись із ним.

Як народився онук, я буквально жила з дітьми. Переодягала, купала, гуляла з онуком.

Невістка в цей час нічого не робила, лише відсипалась. І її ще щось не влаштовувало, що я у них. Вдячною мала б бути.

Коли ж Іра займалась сином, я готувала і прибирала. Вона б без мене не впоралась і ради не дала нічому сама.

Зараз Вадиму пів року, то я забігаю через день, хоч і хотілося б частіше, бо сумую за онуком дуже. Сваха за кордоном, ще й не бачила Вадимчика.

Я ж думала, невістка цінує те, що я для них роблю. Справжнє її ставлення до себе я побачила згодом.

Якось ми гуляли з онуком в парку, коли повернулись, Іра накинулась на мене з криками.

– Ви чому дитині шкарпетки зняли? В парку вітер – почала невістка.

– Там тепло, то я й зняла. Для чого ніжка має паритись? – відповіла я.

– Я мама, і мені видніше, як має бути.

Тоді додались нові теми: прикорм, сон, одяг і решта. Сварка почала все більше розгорятись.

Я пішла додому, щоб не посваритись вкрай. Як заспокоїлась, зателефонувала сину.

– Синку, ти знаєш … – я не встигла договорити.

– Я все знаю, що сталось. Іра мені розповіла. Вона хоче, щоб ти приходила раз в тиждень, не частіше. Я з нею згоден. Не порушуй наші кордони й зважай на нашу думку.

Такого я не чекала. Син, замість того, що поставити дружину на місце, став на її бік. Іра не цінує моєї допомоги, ще й налаштовує мого ж сина проти мене.

Хоч і сумую за онуком, та чекаю, щоб Іра попросила пробачення. Невдячна.

Як вважаєте чи правильно я вчинила? Ставте вподобайки та залишайте свої думки у коментарях!