Невже, коли дитина щось робить своїми руками, це вважається погано? Де ж ваше почуття взаємодопомоги, та взаємовиручки, люди?! Невже потрібно виказувати жінці за таку дрібницю

– Мамо, тримай гроші, я заробив! — син простяг мені кілька пом’ятих купюр.
– Заробив?

– Ми з другом вишню продавали! Нас бабуся Надя попросила у неї на городі вишню зібрати. Ми відро вишні їй зібрали, відро вишні вона нам віддала!

– Ми свою вишню продали перехожим біля магазину. Тримай гроші, я їх заробив!

Взяла гроші, перерахувала. Сто п’ятдесят гривень! Чесно зароблені десятирічною дитиною! Втішилася, що додому приніс, вирішив мені віддати.

Але рука не піднялася забирати у дитини його перші особисті, не видані, чи подаровані мамою, татом та іншими близькими людьми, а особисті гроші!

Віддала назад, сказала, щоб купив щось собі. Син гроші забрав, і втік надвір.

Бабуся Надя – особистість у нашому мікрорайоні досить відома. Наш житловий комплекс межує із приватним сектором. Там у бабусі Наді дача, та город.

Бабуся Надя підгодовує вуличних собак та кішок, сама дзвонить, щоб люди приїхали, стерилізували, та промаркували «нових» собак. Підбирає кішок, виходжує, прилаштовує у добрі руки.

Вона збирає сміття вулицями, просто так, їй за це не платять. Пригощає дітей яблуками та ягодами. Наскільки я знаю, бабуся Надя самотня, мала сина, він зник безвісті, понад двадцять років тому.

Не всі діти шанобливо ставляться до бабусі Наді. Є невиховані хулігани, які спеціально їй паскудять. З батьками хуліганів спілкуватися безглуздо, там сім’ї з натяком на асоціальність.

Дорослі також не всі прихильно налаштовані до бабусі Наді. Хтось із нею свариться, через годівлю собак у гаражах, хтось лає через дітей, мовляв, не можна дітей пригощати, їм заборонено брати їжу, чи частування з рук сторонніх.

Син досконалою «вишневою» угодою був задоволений, як і його друг. А ось мама друга якось зловила мене на подвір’ї за кілька днів.

– Ви підете зі мною до бабусі-собачниці? Змусила дітей допомагати їй на городі, ви ж знаєте? — спитала вона.

– Як я розумію, дітям було запропоновано зібрати вишню, та поділити зібране на дві частини: бабусі Наді та їм. Де тут примус? Ваш син міг відмовитись!

– Діти продали зібрану вишню, заробили по невеликій сумі, у бабусі Наді залишилося відро вишні, всі у плюсі!

– Зрозуміло! Одна піду! Скажу, щоб більше не сміла заганяти мою дитину на город! — співрозмовниця невдоволено підібгала губи.

Не знаю, чи ходила вона до бабусі Наді. Хотіла дати цій матері слушну пораду: це не до когось треба йти, та щось вимагати!

Це з дитиною потрібно поговорити, заборонити, та пояснити причину заборони, якщо так не хочеться, щоб він вишню по городах збирав! Промовчала. Вона все одно мене не почула б!

Рада, що син завжди мені все розповідає, довіряє. І друг у нього хороший, тільки там мама трохи ку-ку! Що поганого в тому, що бабуся Надя звернулася до дітей за неоплатною допомогою?

Та навіть, якби просто так вишню зібрали, без отримання винагороди, нічого страшного не було б! Невже, коли дитина щось робить своїми руками, це вважається погано?

Де ж ваше почуття взаємодопомоги, та взаємовиручки, люди?! Невже потрібно виказувати жінці за таку дрібницю?

Та дякувати їй потрібно, що дітей до взаємовигідної праці залучила! А ви як вважаєте? Я маю рацію?