– Невже родичів карма наздогнала? Не захотіли племінниці допомагати, так все самі втратили

Дзвінок у двері пролунав несподівано голосно. Було майже одинадцята вечора. Чоловік Гліб на ноутбуці додивлявся серію улюбленого серіалу, а сама Катя закінчувала мити посуд.

– Кого принесло проти ночі? – пробурмотіла вона, витираючи руки об кухонний рушник.

Вийшла в коридор і зазирнула до зали, де на дивані сидів Гліб. Впіймала його погляд, махнула рукою. Чоловік із незадоволеним виглядом витяг з вух навушники.

– У двері дзвонили, не чув, чи що? – нахмурилася Катя. – Подивися, хто там, запитай, що їм потрібно.

– Сама не можеш? – спробував заперечити Гліб.

– А хто у нас чоловік у домі? – пішла в атаку Катя. – Ти сидітимеш тут спокійно, а я вночі з непроханими гостями розмовлятиму?

Гліб забурчав, неохоче підводячись з дивана. Але слухняно пішов і заглянув у вічко.

– Двоє людей, – сказав тихо. – Може, сусіди? – і вже голосніше: – Хто там?

На гостей так пізно вони не чекали. Але раптом щось трапилося, пожежа чи потоп? Про такі речі знати треба.

– Катя з Глібом тут живуть? – пролунав голос із-за дверей. – Відкрийте, будь ласка, це ми, тітка Валя та дядько Ігор.

– Ти їх знаєш? – підняв брову Гліб.

– І ти теж, – зітхнула дружина. – Впусти їх, а то всіх сусідів розбудять, якщо на сходовому майданчику залишаться.

Але краще б Катя не знала своїх родичів! Валентина була її матері Ларисі двоюрідною сестрою. У дитинстві, через брак інших родичів, що живуть поруч, маленьку Катю часто залишали з тіткою. Довгий час вони підтримували добрі стосунки, але потім усе змінилося.

Валентина вийшла заміж за Ігоря, та віддалилася від родини. Ігор мав мережу автомайстерень, які приносили стабільний дохід. Ставши “жінкою зі статком”, Валя запишалася.

З сестрою почала спілкуватися поблажливо, постійно давала непрохані поради та фиркала, коли Лариса розповідала про знижки в магазині.

Катіна мати не ображалася, розуміла, що та стала «птахом іншого польоту» і не тримала на неї зла. Згодом просто звела спілкування до поздоровлень зі святами.

Але Катя мала свої причини недолюблювати родичів. Десять років тому вони з Глібом одружилися, та захотіли переїхати жити до столиці.

Їхніх батьків уже не було на світі, тож проблем із продажем двох квартир у їхньому маленькому містечку не виникло – Катя та Гліб були єдиними спадкоємцями.

Але на двокімнатну квартиру в столиці молодій парі не вистачало. Порадившись, вони вирішили попросити у борг в Ігоря та Валентини.

– Скільки вам не вистачає? – обурилася в слухавку тітка. – Дорогі мої, а чи не надто багато ви просите?

– Тітко Валю, це на квартиру, – пояснила Катя. – Довгострокова перспектива. Хочемо швидше переїхати, та облаштуватись на новому місці.

– Я все розумію, але куди вам стільки грошей? Купуйте собі щось на те, що у вас є.

– Нашої суми лише на однокімнатну квартиру на околиці Києва вистачить. А ми хочемо у хорошому районі. Ти сама казала, що ви маєте гроші.

– Ми ж не в подарунок просимо, а в борг. Напишемо розписку, завіримо у нотаріуса, віддаватимемо поступово…

– Ні, так справа не піде, – перебила Валентина. – Просите ви багато, у нас з Ігорем немає впевненості, що ви віддасте.

– Чоловіка недавно партнер обдурив і кинув на велику суму, він більше нікому не вірить. Розбирайтеся зі своєю проблемою самі, кредит візьміть. Або стримайте свої апетити.

– Ви точно не дасте? – тихо спитала Катя.

– Точно, – відрізала тітка.

Отримавши відмову, Катя більше не дзвонила і не писала Валентині – така сильна була її образа. Як можна не допомогти родичам, якщо у вас є гроші? Цього Катя не могла зрозуміти. Довелося брати кредит під великі відсотки.

Десять років вони жили спокійно, навіть не думаючи про родичів. Але зараз вони, якимось чином, намалювалися на порозі.

– Звідки ви дізналися нашу адресу? – насамперед запитала Катя, коли Гліб відчинив двері, та впустив непроханих гостей.

– Від Тані Гришиної, – відповіла Валентина, опустивши очі.

Виглядала тітка не дуже добре, як і дядько. Пошарпані, у старому одязі, вони здавались набагато старшими, ніж насправді.

– Зрозуміло, – кивнула Катя, згадуючи троюрідну сестру. Раз на рік та приїжджала до них у гості, тож могла поділитися адресою. – А чого приїхали? Що сталося?

– Ох, Катюш… – зітхнула тітка. – Погорільці ми.

– Будинок разом з машиною згорів, – додав дядько. – Нічого не залишилося.

– Ваш двоповерховий котедж? – не повірила вухам Катя.

– Не він. Той ми продали п’ять років тому. У нас маленький будиночок був у селі.

– Стривайте, а як же бізнес?

– Розорилися ми давно, – опустив голову дядько Ігор. – А потім борги виплачували, усю зарплату віддавали.

Ось так новини! Катя закусила губу. Невже родичів карма наздогнала? Не захотіли племінниці допомагати, так все самі втратили. Чудеса!

Але радіти чужій біді не хотілося. Залишитися без дому, без речей, без засобів для існування – що може бути гіршим?

– І що ви хочете? – обережно спитала вона. – У нас оселитися?

– Тільки на якийсь час! Більше нам нема до кого піти. Колишні друзі з нами навіть не вітаються, а з родичів ви найближчі.

Катя хотіла нагадати про минуле, про те, як тітка з дядьком вчинили з ними, але не стала – помітила у Валентини в очах сльози.

– Гаразд… залишайтесь.

Гліб та Катя поселили гостей у залі, видали їм комплект постільної білизни, рушники та одяг – пощастило, що розміри виявилися однаковими.

– Ми роботу в Києві знайдемо, – поділилася планами Валентина. – Освіта у нас є, не пропадемо. Гроші отримаємо, повернемо за вашу доброту, а самі квартиру винайматимемо.

– Або кімнату, – поправив чоловік. На тому й вирішили.

Минуло три тижні. Катя намагалася зайвий раз не спілкуватись із родичами, говорила чоловікові, що у них не було спільних тем. Але Гліб був іншої думки.

Він часто заходив до зали, довго розмовляв з Ігорем та Валентиною. Навіть заохотив їх до перегляду улюбленого серіалу. Утрьох вони часто дивилися і сміялися. Катя трохи ревнувала чоловіка, але нічого не казала.

Але одного вечора вона не витримала, зайшла до зали. Трійця кіноманів-любителів сиділа на дивані, перед ними стояв журнальний столик із кухлями чаю, та вазочкою печива, а на екрані великого телевізора йшла «Роксолана».

– Катю! – покликала Валентина. Приєднуйся, якщо не зайнята. Фільм лише розпочався.

Каті дуже хотілося відмовитись, але вона ще раз оглянула родичів. Виглядали вони набагато краще і, як не дивно, щасливіше, ніж коли тільки заїхали до них.

– Подивлюся трохи, – сіла в крісло, ще раз непомітно оглянула трійцю на дивані, й хмикнула про себе: «Ми майже як сім’я».

Наступного ранку Катя крізь сон відчула запах млинців, якого не відчувала з дитинства. Остаточно прокинувшись, пройшла на кухню і застала біля плити тітку Валю у квітчастому фартусі.

Вона готувала млинці, та не прості, а за їхнім сімейним рецептом. Востаннє такі на стіл подавала мати.

– Катюш, доброго ранку, – усміхнулася тітка. – Сідай снідати.

– А де Гліб?

– Вони з Ігорем у машині копаються. Адже наша машина теж згоріла, Ігор за нею сильно сумував. А зараз він такий радий, що може чимось допомогти з вашим автомобілем.

Слухаючи її, Катя сіла за стіл і взялася за млинці. Як смачно! І чому вона сама їх не готувала? Усе фігуру щадила, але забувала про маленькі радощі.

Ближче до полудня повернулися Гліб з Ігорем. Чоловік відвів Катю убік і зашепотів:

– Валентина попросила мене дозволити їй спекти млинці. Боялася, що ти будеш проти.

– З чого це вона така добра стала?

– Мабуть, хоче провину свою загладити за минуле. Катю, дай їй шанс. Жінка вона гарна, сама шкодує, що десять років тому нам грошей не дала. Але так навіть на краще було.

– Ми взяли кредит і старанно працювали, ми мали мотивацію заробити більше грошей і отримати підвищення.

– Гаразд, я тебе зрозуміла. Дам їй шанс, – пробурчала Катя. Сама вона вже не відчувала сильного негативу до родичів. Старі образи поступово розчинялися, а замість них прийшло нове почуття – співчуття.

Минуло ще кілька тижнів. Щовечора після роботи сім’я збиралася перед телевізором дивитися фільми. На кухні господарювала Валентина, готуючи нові смачні страви.

А Гліб порекомендував Ігоря своїм друзям, як хорошого механіка. Дядько був щасливий, що знову займається улюбленою справою, та ще отримує за це гроші. Він навіть став несміливо мріяти про відкриття своєї автомайстерні у майбутньому.

Але настав день, коли Валентина з Ігорем зібралися їхати. Вони знайшли невелику однокімнатну квартиру, яка здається в оренду, домовилися з господарем і вже збирали речі.

– Їдете? – розгублено спитала Катя, заходячи до зали.

– Так, зараз гроші повеземо за два місяці. І можна буде заселятися, – зітхнула тітка і раптом усміхнулася: – Дякую, Катюша, що впустила нас до себе пожити.

Вона дістала з шухляди стола конверт і простягла його племінниці.

– Тут гроші за наше проживання.

– Навіщо? – не зрозуміла Катя, намагаючись сфокусуватися на білому конверті. До очей підступали сльози, ще трохи – і вона розплачеться.

– Ну як же: ми ж використовували електрику, воду, продукти. Сплачую своє перебування у вас.

Стало сумно. За останні тижні Катя часто згадувала дитинство та молоду тітку, до того, як вона вийшла заміж і змінилася.

Години, проведені разом за уроками, книгами, іграми та старими фільмами. А ще з віком Валентина стала дуже схожою на свою двоюрідну сестру, Катіну маму. Здавалося, що, відпустивши тітку, вона знову втратить щось близьке та рідне.

– Не треба грошей! – голосно сказала Катя, все ж не впоравшись зі слізьми. – Не їдьте нікуди, залишайтесь!

– Але як же… – почала тітка, але Катя не дала їй домовити, і міцно обійняла.

– Залишайтесь і живіть тут, скільки хочете. Ви нам зовсім не заважаєте.

Валентина погладила племінницю по спині й тихо сказала:
– Я хочу вибачитися за минуле. Десять років тому я була егоїсткою, але життя дало мені урок.

– Я прощаю, – схлипнула Катя. – «Хто давнє пом’яне, той лиха не мине». Давайте почнемо все наново.

На порозі з’явився Гліб. Він чув усю розмову.

– Залишаєтесь? Ну і добре! Давайте піцу замовимо і фільм подивимося. Ігорю, твої пропозиції?

Дядько несміливо глянув на нього.

– Глібе, а ти не заперечуєш, що ми залишаємось?

– Якщо моя дружина не проти, то я тим більше, – усміхнувся той.

Ось так тітка з дядьком залишилися жити у своїх родичів. Менше, ніж через рік, вони купили ділянку землі за містом, на якій звели невеликий будиночок.

Племінники їм у цьому активно допомагали. А Ігор виконав свою мрію, і вони разом із Глібом відкрили спільний бізнес – автомайстерню.

А коли через пару років у Каті та Гліба з’явилася донька Віка, Ігор із Валентиною із задоволенням стали їй дідусем та бабусею.

Не дарма кажуть, “Не погань криниці, бо схочеш водиці”. Так і з родичами вийшло! Але, треба вміти вибачати, що й зробила Катя, й не пошкодувала. Як вважаєте, слушно вона вчинила?