Незабаром піде четвертий рік, як я стала вдовою. Свекруха для мене не близька людина, але я намагаюся підтримувати добрі стосунки з бабусею сина. Так би й тривало, мабуть. Але реакція свекрухи на моє друге заміжжя вразила мене.
Знала я свого чоловіка ще зі шкільних років. Десь років у двацять, після довгих стосунків, ми вирішили розписатися. На жаль, сімейне життя тривало недовго, він пішов з життя. Однак у мене завжди є нагадування про нього в особі мого синочка.
Мама чоловіка завжди допомагала з Кирилом, за що я їй вдячна. Хоча наші стосунки були на рівні формальності, Кирила бабуся дуже любить. Я не могла працювати із сином і свекруха, звичайно, рятувала. Навіть коли я віддала Кирила в дитячий садок, вона все одно періодично бере його до себе в гості та няньчиться.
Кілька років я не прагнула заводити жодних стосунків. Адже багато клопотів по дому, метушня з дитиною, треба працювати. Загалом не до того було. Та й варіантів особливо не було, адже щодня проходив для мене практично однаково.
Однак зміни до мене все ж таки прийшли. Я звільнилася з колишнього місця роботи, і на новому на мене чекав сюрприз. Там я зустріла Діму. Як дорослим людям, нам було очевидно, що між нами проскочила іскра, але я не поспішала з розвитком наших стосунків, оскільки дитина суттєво ускладнює ситуацію.
Діму наявність Кирила не зупиняла, навпаки він запропонував нам з’їхатися. Порівняно з моєю орендованою однокімнатною, його двокімнатна власна квартира була найкращим варіантом. У спадок від батьків мені нічого не належало, а з мамою чоловіка жити в мене ніколи не виникало бажання.
Звичайно ж, я отак відразу, не хотіла переїжджати до Діми, але зваживши все за і проти, зрозуміла, що в мене завжди є можливість повернутися до життя на орендованій квартирі, адже заробляю достатньо. Ми з Кирилом переїхали.
Діма так старався, щоб нам усе сподобалося, що навіть трохи облаштував кімнату спеціально для Кирюші. Це було зворушливо. Однак для мене найголовніше було – це стан мого синочка, і як би мені не було добре, якщо йому погано, ми з’їжджатимемо.
На наше щастя, життя у квартирі Діми пішло добре. Мені дуже сподобалося те, що з сином Діма швидко порозумівся, вони багато грали разом, ходили гуляти, ми всією родиною навіть виїжджали ловити рибу.
Я хоч і мама, але чоловічу увагу дати йому не в змозі, а для хлопчика це, звичайно, потрібно. Діма, я впевнена, буде чудовим татом для сина.
Все йшло чудово і закономірно дійшло до пропозиції руки та серця. Нічого не віщувало лиха, ми почали поступово готуватися. Однак тут мене наздогнав дзвінок свекрухи.
Від Кирила вона дізналася про мого чоловіка, і це було цілком очевидно та очікувано. Нема чого, власне, тут і приховувати. Та й мені здавалося до якогось моменту, що свекрухи на це фіолетово, але ні.
-Я, знаєш, не в захваті від того, що ви з чоловіком з’їхалися. Це такий стрес для онука, це ж не ваша оселя.
-А я вам скажу, що немає приводів непокоїться, тому що Кирилу дуже комфортно, і з Дімою він ладнає. Усі зручності є, у нас все нормально.
– Розбіжитеся зі своїм Дімою, а дитині що? Мучитиметься від постійної зміни обставин та людей.
-Навіщо ви наперед за мене вирішуєте? Ми з Дімою будемо одружуватись!
Мама колишнього чоловіка була ніби в прострації деякий час, а потім і зовсім почала гніватися на мене, мовляв, як я таке змогла наважитись?
-Ні, ну добре, ти ліжко грієш йому, але як ти можеш розписуватись? Наче одна живеш. Ти уявляєш, що це таке, нерідний тато для дитини? Діма твій з ним ладнає тільки тому, що своєї дитини немає, а як з’явиться, так і Кирило для вас зникне.
Ось такими заявами та теоріями приголомшила мене свекруха. «Грієш ліжко»? Який жах. Так, я перебуваю у стосунках, адже після втрати чоловіка минув час, я молода і не хочу залишатися сама. А найбезглуздіше в її промові, що я забуду про Кирила.
Мені так хотілося б сказати все, що я думаю, проте ввічливість взяла гору. Я перервала діалог. Якщо вона надалі не стане втручатися у відносини Діми та Кирила, то я триматиму нейтралітет, в іншому ж випадку, бачить Бог…
Половник ще висів над каструлею з ароматним супом, коли в кухню, навіть не знімаючи чобіт,…
Вона вже стояла з валізами біля дверей спальні, дивлячись на них обох, і голос її…
Оксана майже не відчувала мозолів на руках – так її приголомшила звістка. Щойно викопані мішки…
Ірина Миколаївна нарешті стала спокійною за сина. Навіть сама не одразу помітила, що перестала здригатися…
За пів року світ Лідії втратив чіткість. Спочатку розпливлися дрібні літери, потім обличчя на фотографіях,…
- Аріно, я прийшла поговорити, поки мій син на роботі. Ви разом уже три роки,…