– Він втомився, йому б відпочити розвіятися, а він змушений утримувати тебе! – Репетувала свекруха

– Аріно, я прийшла поговорити, поки мій син на роботі. Ви разом уже три роки, а дітей так і нема.

– Тетяно Олександрівно, ми плануємо.

– Плануємо! Тепер це так називається. Я прийшла на допомогу. У мене є гарний лікар, я давно його знаю та довіряю. Я тебе запишу до неї, сходиш і пройдеш обстеження.

– Вона у нашій поліклініці працює. Відгуки хороші, її всі шанують. Увечері вона приймає платно. Це звичайно дорого, але варте того.

– Я за неї рада, але я прикріплена не у вашому районі. Якщо вам потрібна довідка про моє здоров’я, я можу вам її надати.

– Знаю я ці папірці! Написати за гроші можна будь-що. Я повірю тільки своїй перевіреній людині.

– Ми плануємо! Можете не турбувати себе і не відволікати людину від клієнтів, які дійсно потребують допомоги.

– Я ж тобі допомогти хочу! Ще трохи і мій Павло тебе покине. Чоловікові потрібний син, продовжувач роду.

– Ми вирішимо це питання.

– Вирішуй! Ти ж все тут вирішуєш, а Пашу і не питаєш, все лише сама. Начебто ви і не родина.

– Ви про що?

– Про те! Квартиру сама обрала, а могли б до матері ближче. Ні, вам подавай інший район міста. А якщо діти будуть, то як я їздитиму?

– Сьогодні ж ви приїхали. А район ми обирали разом. Не треба нас сварити.

– Разом. Ніхто вас і не сварить, – я допомагаю. Не хочеш, щоб я записала тебе на прийом, ось контакти. Просто скажеш, що від мене.

Аріна одразу викинула візитівку у відро для сміття, коли свекруха пішла.

***

За пів року Аріна потрапила в лікарню, – перевтома. Вона багато працювала завжди, але довелося ще й за матір’ю доглядати. Допомагати було нікому, а в матері стався серцевий напад прямо на роботі.

Лікарня, реабілітація, санаторій, а потім щоденні подорожі до неї. Матері полегшало, а Аріна вигоріла. Тепер вже мама її відвідувала, хоч Аріна була й проти.

– Доню, я вже здорова, все завдяки тобі. А ось ти себе заганяєш. Хіба ж можна стільки працювати? Чоловік повинен утримувати сім’ю, а не жінка.

– Мамо, хто б мені це казав. Ти працювала сама, а батько тільки у відрядження їздив. Інші звідти гроші привозили, а він – борги. Я не можу не працювати.

– Усіх грошей не заробиш.

– Так, мамо. Я вирішила, що працюватиму тільки з дому. З перекладів я маю гарні гроші. Дякую тобі, що наполягла на освіті.

– Ти завжди була здатна, я навіть не підозрювала, що на стільки. Я знаю тільки одну мову, якою розмовляю, а ти окрім неї, ще три.

Павло приходив через день, свекруха дзвонила, але якось прийшла і вона.

– Ну, як ти? Народ жувати коли будемо?

– Ви все про те саме, Тетяно Олександрівно.

– Про це! Ось ти занедужала, а я тобі казала звернутися в лікарню.

– Ви не того фахівця мені рекомендували.

– Була б при надії, не довелося б доглядати за матір’ю, ти б берегла себе і дитину.

– Я б берегла. Тільки ваш син берегти мене не збирається. Його влаштовує робота із мінімальною оплатою праці. Як він утримуватиме дитину? Ми разом майже чотири роки, а про наш добробут турбуюся лише я!

– А що йому турбуватися, здоров’я треба берегти. Ось ти загнала себе, а він тепер без нагляду залишився. Не варто так надриватися, – квартира є, робота є, дружина є. Ви навіть відпочивати не їздите!

– Правильно, не варто. Квартира є. Працюватиму менше. А відпочинок? Вдома відпочину.

– Відпочинь. Молодець.

***

Аріна відпочивала вдома, вірніше працювала. Свекруха знову висловила своє невдоволення.

– А чому ти не працюєш?

– Взяла перерву, відпочину.

– А Паша мені скаржився, що на море ви не поїдете, грошей нема. Він утомився в місті, йому б відпочити розвіятися, а він змушений утримувати тебе. Чому він тягне все один?

– Скаржився? Один? Ви серйозно? Комуналку він не платив жодного разу за ці роки, продукти купую я, готую я!

– А якщо ви про море, то нехай їде. Якщо він утримує мене, то я залишуся вдома. Нехай витратить гроші на себе. До речі, можете скласти йому компанію. Я не проти.

– І поїде, обов’язково поїде. Знайде там…

– Чудово. А що ви замовкли? Кого він знайде?

– Я обмовилася.

Свекруха пішла, а Павло прийшов.

– Мама була? І що вона казала?

– Про море, про твій відпочинок. Я не проти. Можеш їхати один.

– Я на це не розраховував, ми завжди разом відпочивали.

– Відпочинь з мамою, я втомилася від поїздок. Не цього разу.

– Один? Без тебе? З мамою?

– А що?

– Як я поїду? А в нас…

– Що? Грошей немає? Ти все витратив на утримання мене? Мама твоя розповіла. Бідний її синок!

– Навіщо ти так? Ми ж гарно жили.

– Я просто не знала, що ти скаржишся мамі на мене. А вона знає, що ми на море завжди їздили моїм коштом? Ти купуєш продукти? Найбільше – це хліб та молоко, але не щодня.

– Ти мене будеш шматком хліба дорікати? Я твій чоловік!

– Раніше ти мовчав. А мати знає, що дітей не хочеш саме ти? Бо треба буде утримувати сім’ю, а ти не вмієш! Як ти мені казав? Накопичимо на дітей! Я й накопичувала, намагалася, а Павлуші море подавай!

– Не говори так зі мною! Сьогодні я піду, а ти подумай. Мені треба відпочити, а потім ми почнемо нове життя, я працюватиму за двох, а, може, і за трьох.

– Я чую це щороку. Відпочинь.

Павло ліг на диван, до матері не пішов.

Відпустка його так і не відбулася, – грошей на море не було. Тиждень він лежав на дивані, а потім прийшла його мати.

– Людину, яка оре, як віл, залишили без відпочинку. Як це розуміти?

– Так, – відреагував Павло на слова матері.

– Аріно, ти чому мовчиш?

– Так.

– Що це за сім’я, коли у дружини є гроші, а чоловік проводить відпустку на дивані?

– Так.

– Ви тепер разом виховуватимете мене?

– Так.

– А може розлучимося?

– Так. Ні, я не те сказав.

– Ти правильно все сказав синку. Все вірно. Народ ити вона не може, заробляти припинила, тебе не цінує. Тільки розлучення та поділ майна. Ти ще молодий чоловік, а ось їй незабаром пізно мати дітей. Все вірно. Розлучення.

– А мама має рацію! З тобою стало важко жити. Напевно, це все час закінчувати. Ми йдемо, я подаю на розлучення.

– І не забудь про поділ квартири, – половина твоя.

– Так, мамо.

Аріна засміялася.

– Що тут смішного?

– Смішно. Паша жив практично моїм коштом, ще й у моїй квартирі.

– Ти перебільшуєш. Квартиру купили у шлюбі.

– У шлюбі, але на мої гроші. Моя мама продала квартиру бабусі в іншому місті, її дачу. Квартира куплена на ці гроші мною, належить мені повністю. Меблі купували ми, на ті ж гроші. Паша жодної гривні не витратив.

– Паша! Це правда? Ти ж сказав, що ви накопичили!

– Накопичили… – тихо сказав Паша.

– Накопичення ділитимемо! – Знову заявила свекруха.

Аріна знову засміялася.

– Добре, ваші накопичення у валізі Паші. Якщо ви про мої рахунки, то там немає нічого. Все витрачено на сім’ю. Прощавайте, речі надішлю кур’єром за вашим коштом.

Аріна зачинила за майже колишніми чоловіком і свекрухою двері. Ніхто не став ділити майно, нічого спільного не було. Розлучення пройшло швидко. Мати сподівалася прилаштувати сина набагато краще. Тож, прапор їй в руки…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!