– Сашко, а Сергій саме збирався твоє прання поставити! Він у нас тепер повністю побутом управляє. Пралка он там, – вона вказала пальцем на барабан. – Інструкція на кришці приклеєна. Якщо щось не так, – інтернет тобі в допомогу

– Лєро, ти після роботи в магазин заскоч. М’яса візьми, сиру нормального. І пінного крафтового пари пляшок.

Лєра притиснула телефон плечем до вуха. Руки були зайняті – вона пробивала покупниці упаковку пігулок від тиску та гематоген.

– Якого м’яса, Сергію? Я на зміні до восьмої вечора.

– Ну, так після восьмої й заскоч. Супермаркет до десятої працює. Сашко проїздом у місті, у нас зупиниться на ніч.

Лєра кинула швидкий погляд на чергу. Вечірня година пік в аптеці – це завжди перевірка на міцність. Спина заклякла так, що хотілося просто лягти на прохолодні кахлі прямо за касою. На ступні було боляче наступати. Дванадцять годин на ногах.

– Сергію, я з ніг валюсь. У мене сил немає навіть хліба купити.

– Ну, привіт, приїхали, – невдоволено простяг чоловік. – Рідний брат приїжджає. Ми його порожніми макаронами зустрічатимемо? Я тут взагалі теж працюю, між іншим. Проєкт горить.

– От і замов доставку, коли працюєш.

– Там націнка шалена! Все, давай, чекаємо.

У слухавці пролунали короткі гудки. Лєра стиснула телефон, кинула його в кишеню халата і натягла на обличчя чергову посмішку наступному покупцеві.

Вони з Сергієм були одружені п’ятнадцять років. Колись давно все здавалося простим та зрозумілим. Але останні роки Сергій щільно осів удома.

Він називав це гордим словом “фріланс”. Брав рідкісні, дріб’язкові замовлення на дизайн якихось візитівок та банерів, спав до обіду, а вечорами скаржився на творче вигоряння.

Жили вони здебільшого на зарплату Лєри. Аптека стабільно приносила гроші, хоч і вимотувала всі сили. Сергій цю стабільність сприймав, як належне. Навіщо напружуватися, якщо дружина справно оплачує комуналку та забиває холодильник?

А брат Олександр був окремою піснею. Молоденький, завжди у пошуку себе, завжди в боргах. Раз на рік він з’являвся на обрії, позичав у Сергія грошей, які той потай списував із сімейного бюджету, і знову зникав у тумані своїх грандіозних бізнес-ідей.

Відпрацювавши зміну, Лєра вийшла надвір. Мрячив дрібний, неприємний осінній дощ. Вона не пішла в  супермаркет. Просто не було сил. Сіла у маршрутку та заплющила очі.

У квартирі стійко пахло смаженою цибулею та чужим чоловічим одеколоном.

Лєра стягнула туфлі біля порога. З кімнати долинав звук телевізора і сміху. Сашко вже прибув.

Сергій визирнув із кухні. У домашній кофті, скуйовджений і явно задоволений життям. Радість на його обличчі миттєво змінилася невдоволенням, коли він побачив порожні руки дружини.

– А де пакети?

– У магазині лишилися, – сухо кинула Лєра, вішаючи плащ на гачок.

– Я ж просив! Лєро, ну як це можна?

– Я тобі рідною мовою сказала, що не піду!

Вона пройшла повз чоловіка на кухню. У раковині нагромаджувалася гора брудного посуду. Пательня з залишками олії, що підгоріла, три тарілки, якісь виделки.

– І чим ми брата годуватимемо? – не вгамувався Сергій, слідуючи за нею. – Перед мужиком соромно!

– А чим ви харчувалися?

– Ну, ми пельмені магазинні зварили вдень. Ті, що у морозилці валялися. Але вже все з’їли.

Лєра відчинила холодильник. На полиці сиротливо стояла порожня каструля з-під борщу, який вона варила вчора вночі на два дні вперед.

– У холодильнику миша повісилася, – констатувала вона. – Борщ ви теж з’їли?

– Ну, апетит у брата хороший з дороги. Що таке? – Сергій схрестив руки на грудях, приймаючи оборонну позу. – Досить виступати. Втомився він.

– Тобто, ви  два здорові лобура весь день сиділи вдома. З’їли все, що було. Загидили кухню. А тепер я повинна бігти в магазин і ставати до плити?

– Ну, що ти починаєш? – скривився Сергій. – Одвічна жіноча хитрість – прикинутися хворою, коли гості в хаті. Це називається неповага до сім’ї!

Лєра притулилася до одвірка.

– Неповага, Сергію, це сидіти вдома цілими днями і чекати, поки дружина після дванадцяти години на касі принесе тобі в зубах м’ясо для твого братика!

– Я працював! – обурився чоловік.

– Та що ти кажеш? Скільки твій проєкт принесе цього місяця? Знов три гривні, яких навіть на комуналку не вистачить?

Сергій почервонів. Ляскати в болюче місцем було забороненим прийомом, але Лєру вже понесло.

– Не рахуй мої гроші! У мене  складний період, я шукаю клієнтів. А ти тільки пиляєш мене доти, доки я не прогнуся. Ти мене затюкала вже своїми претензіями!

– Я тебе не тюкаю! Я хочу прийти в чисту квартиру та поїсти свій власний борщ!

– Гаразд, проїхали, – Сергій вирішив змінити тактику, зробивши примирливий жест руками. – Замовимо піцу. Обійдеться твій бюджет якось. До речі, Лєро, там у ванній дрібнички Сашка.

Лєра насторожено глянула на чоловіка.

– Які ще дрібнички?

– Ну, дорожні. Закинь по-швидкому, га? Йому завтра в обід виїжджати, у чистому треба бути. У нього там футболки, шкарпетки, джинси.

Лєра мовчки розвернулася і пішла у ванну. Ввімкнула світло.

На пральній машині височила гора брудного чоловічого одягу. Засалені на колінах джинси, три футболки з сумнівними плямами,  шкарпетки та навіть білизна. Від цієї купи виходив явний запах плацкартного вагона та дешевого тютюну.

Сергій тупцював у дверному отворі у неї за спиною.

– Там справ на п’ять хвилин. Закинь на швидке прання.

– А сам? – хитро поцікавилася Лєра.

– Та я ж не розуміюся на цих ваших режимах. Ще зіпсую, полиняє щось, – відмахнувся чоловік. – Ти ж знаєш, я з технікою на ви.

Лєра різко обернулася до нього.

– Ти графічний дизайнер, Сергію! Ти працюєш у складних програмах. Але  не можеш натиснути кнопку на пральній машині?

– Там різні тканини! – почав закипати Сергій. – Бавовна, синтетика. Звідки мені знати, на скільки градусів його труси прати? Ти дружина, чи хто? Батрачити тебе ніхто не змушує, просто закинь речі в барабан!

– А розсортувати? А розвісити потім? А вранці попрасувати?

– Тобі важко, чи що? – гаркнув Сергій, втрачаючи терпіння. – За що боролися, на те й напоролися. Фемінізм ваш цей. Через пару футболок скандал роздмухуєш!

Лєра дивилася на чоловіка і розуміла одну просту річ. Справа була взагалі не в пранні. І не в братові.

Річ була в тому, що Сергію було фізично потрібно показати свою владу. Показати Сашкові, що в нього вдома повний патріархат, де дружина покірно пере брудні шкарпетки гостей та подає гаряче. Він самостверджувався за її рахунок!

– Я після роботи батрачити не наймалася!

– Лєро, не ганьби мене перед братом! – зашипів Сергій, зиркаючи у бік кімнати. – Він прокинеться зараз. Що він подумає?

– А мені начхати, що подумає дорослий мужик, який скидає свої брудні труси на голову чужій дружині.

– Серйозно? Значить, я поганий, а ти біла та пухнаста? – їдким тоном перехопив ініціативу чоловік. – Я тебе взагалі не чіпаю цілими днями. Даю тобі відпочивати після твоєї дорогоцінної роботи!

– Відпочивати? Я приходжу в хлів!

У коридорі рипнула підлога. З кімнати виплив Олександр. Пом’ятий, у розтягнутих спортивних штанах, він сонно мружився на світлі.

– Сергію, а чого ви тут шумите? – поцікавився він, чухаючи живіт. – Я там кіно дивився, задрімав трохи. Лєро, привіт. А вечеряти скоро будемо?

Сергій миттєво змінився в обличчі. Випростався, спробував надати собі солідного вигляду господаря будинку.

– Та ось вирішуємо, що замовити. Лєра втомилася сьогодні.

– А прання моє як? – Олександр кивнув у бік ванної кімнати. – Встигне висохнути до завтра? Мені в потяг чисте треба.

Сергій глянув на Лєру слізним поглядом. У цьому погляді читалося: “Ну підіграй, не ганьби мене перед пацаном”.

Лєра не моргнувши оком зробила крок до пральної машини. Згребла всю смердючу купу чужого одягу в оберемок.

Сергій полегшено видихнув, думаючи, що вона здалася і зараз завантажить барабан.

Але Лєра пройшла повз машинку, зробила крок до чоловіка і засунула купу брудних речей прямо йому в руки.

– Ось, тримай.

Сергій здивувався. Він машинально притиснув до грудей джинси та брудні шкарпетки.

– Ти що надумала? – пробелькотів він.

Лєра мило посміхнулася до Олександра.

– Сашко, а Сергій саме збирався твоє прання поставити! Він у нас тепер повністю побутом управляє. Пралка он там, – вона вказала пальцем на барабан. – Інструкція на кришці приклеєна. Якщо щось не так, – інтернет тобі в допомогу!

Сергій стояв із брудними речами брата в руках і кліпав очима. Олександр переводив незрозумілий з брата на невістку.

– А вечеря? – тільки й зміг видавити гість.

– А вечерю Сергій зараз замовить із доставки. На свої кревно зароблені гроші, – Лера повернулася до чоловіка. – Ти ж маєш гроші на доставку для коханого брата, любий? Чи ти останні на пельмені витратив?

Сергій почервонів. Сказати при братові, що він не має грошей – означало розписатися у своїй неспроможності. Визнати, що його дружина не слухається – означало втратити авторитет.

Він опинився у пастці своїх понтів.

– Є в мене гроші, – процідив Сергій крізь зуби.

–  От і добре, – відрізала Лєра. – А я пішла спати. З ніг валюсь. На добраніч, хлопчики.

Вона розвернулася, пройшла до спальні і щільно зачинила за собою двері. За стіною повисла важка, незграбна пауза.

Потім Лєра почула приглушений голос Олександра:

– Чуєш, братку, а чого вона в тебе така зарозуміла?

–  Та ПМС у неї, мабуть, – нервово відповів Сергій. – Не звертай уваги. Давай сюди речі, закину.

– А вечеря?

– Зараз піцу замовлю.

Лєра лягла на ліжко поверх покривала. Спину повільно відпускало. За стіною брязнули дверцята пральної машини. Потім зашуміла вода.

Сергій не вмів користуватись машинкою, це була правда. Але, мабуть, страх зганьбитися перед братом виявився сильнішим за технічну безграмотність. Інструкції творять дива, коли подітися нікуди.

Вранці Лєра вийшла на кухню о пів на восьму. Їй треба було збиратися на другу зміну.

Олександр, пом’ятий зі сну, сидів за обіднім столом і мовчки жував бутерброди з дешевою ковбасою. Сергій стояв біля плити і варив сосиски, похмуро поглядаючи на каструлю.

На сушарці в передпокої криво, але чисто висіли випрані чоловічі речі. Футболки були перекошені, джинси повішені за одну штанину, але вони були випрані.

– Доброго ранку, – приязно сказала Лєра, наливаючи собі кави.

Ніхто не вибачився. Ніхто не сказав зайвого слова. Ображений Сергій мовчки тицьнув виделкою в сосиску і поклав її братові на тарілку.

Але коли Лєра допила свою каву і поставила кухоль на стіл, Сергій без зайвих слів забрав її посуд і сам поставив у раковину. Мовчки.

Лєра лукаво підморгнула своєму відображенню у темному склі духовки. Людину не можна переробити за вечір. Але змусити його поважати твою працю – цілком реально…

Як ви вважаєте, не перегнула Лєра палицю? Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!