– Ні білої сукні? Ні машин із кульками? Ні фотографій? – засмутилася Мая. – Ні, Тасю, чим так заміж виходити, краще взагалі не виходити. – Навіщо тобі такий наречений, який не може влаштувати нормальне весілля? Я б за такого не пішла

– Мамо, а я заміж виходжу, – сказала Тася.

Вони щойно повечеряли й ще сиділи на кухні. Мая – молодша сестра Тасі – допивала чай, мама прибирала залишки салату в холодильник, Тася стояла біля раковини, збираючись мити посуд.

– Заміж? – Ольга здивовано завмерла біля відчинених дверцят холодильника. – Тільки не кажи, що за Пашку.

– А чим тобі Паша не подобається? – Запитала дочка.

– Ти б краще розповіла нам, чим він тобі подобається, – відповіла мама. – Ні квартири, ні освіти нормальної, працює не зрозумій де. Те ж мені знайшла нареченого!

– Квартиру ми поки що орендуватимемо. Освіта та професія у Паші є – він три роки тому закінчив будівельний коледж і одразу влаштувався на роботу.

– На будівництво! Гарна робота! Цемент місить, цеглу кладе! От і будеш все життя робочу робу прати. Невелике задоволення, – посміхнулася мама.

– А що – білі сорочки та офісні костюми прати та прасувати – це чимось краще? – Запитала Тася.

– В офісах працюють порядні, інтелігентні люди. З ними й поговорити є про що, і зарплату вони пристойну одержують, не те що колеги твого Паші.

– Знаєш, мамо, це ще не факт! – Образилася Тася.

Увечері Ольга відновила розмову:

– Подивися, як ми живемо! Утрьох в однокімнатній квартирі. Ви з Маєю вже дорослі дівчата, вам час розуміти, що «курінь», у якому з милим буде рай, має бути двоповерховим або принаймні трикімнатним.

– А зі своїм Пашкою ти все життя будеш по чужих кутах поневірятися і дріб’язок рахувати. Я ж не зі шкідливості все це говорю, а тому, що хочу для своїх дочок хорошого життя.

– Пам’ятаєш, як я шила вам на ранки костюми з фарбованої марлі? Ви одягали їх і йшли до дитячого садка щасливі.

– Але я бачила, що на тлі карнавальних костюмів з атласу та парчі ви виглядали дуже бідно. Я теж хотіла купити вам гарні костюми, але в мене не було грошей.

– І я почувалась жахливо, мені здавалося, що це я винна в тому, що не можу дати своїм дітям те, що є в інших.

– Мамо, а ти пам’ятаєш, що у третьому класі мені дали приз за найкращий костюм маленької відьмочки? – Запитала Тася.

– Я ніколи не відчувала себе неповноцінною, навпаки, пишалася тим, що карнавальний костюм мені не купили в магазині, а зробили своїми руками. І такого більше ніхто не мав, – сказала Тася.

– Це зараз все це здається тобі не важливим. А от коли над твоєю дитиною однокласники сміятимуться через те, що в неї телефон допотопний, ти зрозумієш, що я мала на увазі.

– І, чесно кажучи, я завжди мріяла про те, що видам вас заміж за заможних чоловіків, що ви житимете в достатку, і мені, можливо, що-небудь на старості років перепаде.

– Мамо, яка старість! Тобі лише сорок сім. Ти ще сама можеш вийти заміж, – відповіла Тася.

– Сорок сім! А почуваюся на вісімдесят. Знаєш, як я втомилася! Ти кажеш – заміж. А весілля за які гроші справляти? У нас на трьох дві не найбільші зарплати.

– Маї ще два роки навчатись. Ми минулого місяця не сплатили кредит за холодильник. Нам навіть одягнути тебе на весілля нема на що.

– А ми не будемо весілля робити, і сукні ніякої мені не треба. Паша вже квартиру однокімнатну для нас винайняв. Ми цього четверга розпишемося, і жодних гостей та банкетів, – повідомила Тася.

– Ні білої сукні? Ні машин із кульками? Ні фотографій? – засмутилася Мая. – Ні, Тасю, чим так заміж виходити, краще взагалі не виходити.

– Навіщо тобі такий наречений, який не може влаштувати нормальне весілля? Я б за такого не пішла!

– Ти подумай, доню, не останній чоловік у світі, цей твій Паша, – порадила Ольга.

– Я люблю його, мамо, – сказала Тася.

Минуло шість років. Сьогодні у Тасі та Павла щасливий день – вони в’їжджають у свою власну двокімнатну квартиру.

Щоправда, за неї ще п’ятнадцять років треба буде платити банку, але головне, що більше ніхто не прийде до них у хату і не скаже:

– Тиждень вам на те, щоб з’їхати.

За ці шість років було багато всього: і гарного, і поганого. Три рази їм довелося переїжджати з однієї орендованої квартири на іншу.

Радістю було народ ження сина Іллюші, але були й такі дні, коли вони не знали, чим заплатити за квартиру та на що купити памперси для сина.

Врятувало їх те, що Тася змогла неофіційно влаштуватися в ательє, де шили штори на замовлення, покривала й інший текстиль.

Господиня дала їй в оренду швейну машинку і забезпечила замовленнями. Звичайно, Тася працювала вдома і дуже втомлювалася – їй треба було й за дитиною дивитися, й працювати.

Але вони й це пережили. Тепер Іллюша ходить у садок, Павло та Тася працюють. І таке щастя – своя квартира.

А в Ольги – мами Тасі – ще одна радість: зібралася виходити заміж молодша дочка – Мая. І її вибір мама схвалила.

У Кирила була своя однокімнатна квартира, машина, він працював менеджером із продажу у дуже солідній фірмі.

Навчена гірким досвідом, Ольга вже кілька років по гривні складала гроші, щоб одягнути другу дочку до весілля. Сукню купили не дорогу, але Мая виглядала в ній чудово.

Подружка-перукар зробила нареченій зачіску. Банкет у ресторані сплатили батьки нареченого. Після весілля молодята на тиждень з’їздили на море.

Ольга нарешті зітхнула: здається, чорна смуга скінчилася. Звичайно, старша дочка вийшла заміж не дуже вдало, проте молодша виправдала її надії.

І вона, Ольга, тепер спокійна: якщо що, Мая їй допоможе. А Тася – що Тася? Добре хоч вони з Пашкою з матері не тягнуть, самі якось борсаються.

Так міркувала Ольга. Але життя показало, що вона помилилася.

Хвороба, яка, може, вже кілька років спала в її організмі, далася взнаки під час щорічної диспансеризації. Від роботи Ольгу не усунули, але порадили звернутися до фахівців.

І тут з’ясувалося, що треба пройти поглиблене обстеження. Можна все зробити безплатно, проте майже на всі дослідження величезні черги – на місяць, а то й більше.

Можна впоратися за один тиждень, але у приватній клініці за дуже пристойну суму. Ольга таких грошей ніколи в руках не тримала – чотири, а то й п’ять її місячних зарплат.

Вона звернулася до Маї:

– Доню, поговори з чоловіком. Може, дасте мені в борг? Я потім все поверну. Час дорогий, боюся я, що запущу хворобу.

Мая думала, що Кирило дасть грошей – для нього ця сума не була захмарною. Але чоловік одразу й однозначно відмовив:

– Мая, твоя мама вже немолода, звичайно, її підлікують, але навряд чи повністю вилікують. А я не звик витрачати гроші на сумнівні проєкти. Ти кажеш, що вона віддасть! З чого?

– Якщо вона здорова нічого не змогла заробити, як вона заробить під час хвороби? Сума для нашого бюджету не критична, але ми маємо інші, пріоритетні плани.

– По-перше, я ще торік запланував поміняти машину. Днями був у салоні – знайшов те, що мені потрібне.

– І по-друге, ти ж сама мені мозок вичерпала з приводу відпустки на Кубі. Я вже забронював тур. Нехай мама лікується так, як усі – безплатно. Зрештою, у нас є державні поліклініки.

Сплатили всі обстеження Ольги Тася та Павло. Вони самостійно зробили ремонт у новій квартирі, а відкладені гроші тримали у банку, щоб купити меблі та техніку.

Дізнавшись про хворобу матері, вони вирішили, що деякий час зможуть обійтися мінімумом і майже всі гроші віддали Ользі. Обстеження показало, що хворобу вдалося виявити на початковій стадії, так що прогнози непогані.

Ось тут Ольга і задумалася про те, чи добрі поради вона давала дочкам, чи тому вона їх навчала.

Як так вийшло, що той самий Пашка, якого вона вважала, якщо не маргіналом, то явним невдахою, який ніколи нічого не досягне в житті, виявився тією людиною, з якою її дочка щаслива, який не пошкодував для неї останніх грошей?

А Кирило, солідний, забезпечений, списав її, вважаючи, що нерозумно витрачати на лікування гроші, на які він планував поміняти машину.

У його світі рентабельності та доцільності все було однозначно: машина – ось вона, а теща чи одужає, чи ні – тут не може йтися про якийсь вибір.

Машину Кирило купив. На Кубу вони з Маєю теж злітали. Повернувшись із відпустки, дочка прийшла відвідати Ольгу у лікарні.

Вона захлинаючись розповідала про круїз на лайнері Карибськими островами, показувала фотографії тих місць, де вони побували.

Ольга подивилася на яскраві, екзотичні картини, але чомусь великого враження вони на неї не справили.

Навпаки – приголомшили остаточно! Це, як затанцювати джигу на надгробку! І де вона схибила, тільки Бог знає…

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!