– Ні, я все скажу! Нехай твої подруги знають, яка ти марнотратка! Олексій працює в не людських умовах, терпить холод і тяжкість, щоб утримувати сім’ю. А ти що робиш? Купуєш ікру по п’ятсот гривень за банку і влаштовуєш тут банкети! – Репетувала свекруха

Людмила жила в будинку навпроти молодої родини сина і вважала своїм обов’язком придивлятися за невісткою.

Олексій працював вахтовим методом, пропадав там по два місяці, а невістка Світлана залишалася одна. Свекруха регулярно заглядала перевірити, чи все гаразд, звичайно, попередньо не дзвонила.

Магазин біля будинку вони з невісткою відвідували один і той самий. Людмила ходила туди щодня по свіжий хліб та молоко, а Світлана заглядала кілька разів на тиждень після роботи. Саме там жінка вперше помітила тривожні дзвіночки.

Невістка стояла біля торгового холодильника з делікатесами та вибирала червону ікру. Людмила зупинилася за два кроки, вдаючи, що вивчає склад йогурту. Світлана взяла баночку за п’ятсот гривень, поклала в кошик, потім додала дорогий сир та креветки.

Свекруха мало не впустила свій йогурт. П’ятсот гривень за ікру. Креветки, чотириста за упаковку. Сир імпортний. При тому, що Олексій працює в моторошних умовах, терпить холод і важку працю. А вона тут ікру купує.

– Свєто, привіт, – підійшла Людмила з натягнутою усмішкою. – Гостей чекаєш?

Невістка зненацька здригнулася й обернулася.

– Людмило, привіт. Ні, просто захотілося чогось смачного.

– Ікорку вирішила купити? Недешеве задоволення.

– Іноді можна побалувати себе, – відповіла Світлана і швидко попрямувала до каси.

Свекруха провела її поглядом. Побалувати себе? На гроші чоловіка, який заради неї горбатиться далеко від дому. Обурливо.

За тиждень ситуація повторилася. Людмила знову побачила невістку біля прилавка з делікатесами. Цього разу жінка вибирала сьомгу і знову поклала в кошик злощасну ікру. Свекруха не витримала і підійшла ближче.

– Знову ікра? Світлано, це ж дуже дорого.

Невістка підібгала губи.

– Людмило, я знаю ціни.

– Олексій так тяжко працює, а ти тут делікатесами об’їдаєшся!

– Я не об’їдаюся, я купую продукти, – Світлана намагалася зберегти спокій. – Я зараз поспішаю, вибачте.

Вона пішла, а свекруха залишилася стояти з обуренням усередині. Невиховане дівчисько. Ще й огризається. Треба синові натякнути, що дружина його гроші на вітер викидає.

Людмила зателефонувала Олексію увечері.

– Синку, як справи? Не замерз там?

– Мамо, нормально все. Щось сталося?

– Та ні, просто хотіла почути тебе. Ти там працюєш не покладаючи рук, а ми тут сумуємо. Світлану, до речі, сьогодні в крамниці бачила. Вона купувала продукти.

– Ну й добре.

Свекруха прикусила язик. Не час поки що. Треба спочатку докази зібрати міцніші.

Наступні два тижні Людмила спеціально затримувалась у крамниці, коли бачила машину невістки на стоянці.

І щоразу спостерігала ту саму картину. Світлана купувала або морепродукти, або імпортні сири, фрукти, ягоди. Іноді все разом.

Свекруха підрахувала приблизну суму витрат. Виходило близько п’яти тисяч на тиждень лише на делікатеси. Двадцять тисяч на місяць на надмірність. При тому, що це гроші її сина.

Жінка не витримувала. Вона почала заходити до невістки без попередження, перевіряючи холодильник під приводом турботи.

– Свєто, я тут подумала, може, тобі продуктів принести? А то одній, мабуть, ліньки готувати.

– Дякую, Людмило, я сама впораюся, – відповіла невістка, загороджуючи двері.

Але одного разу свекруха таки прорвалася всередину. Вона зайшла рано-вранці, коли Світлана збиралася на роботу.

– Я минулого разу забула свою парасольку у вас, можна зайду? – Збрехала Людмила.

Поки невістка шукала уявну парасольку, свекруха метнулася на кухню і відчинила холодильник. На верхній полиці стояла нещасна банка червоної ікри, упаковка хамона та дорогий сир. На нижній лежала сьомга.

– Людмило, що ви робите? – Невістка увійшла на кухню.

– Я дивлюся, чим ти тут харчуєшся, поки мій син надривається на вахті, – голос свекрухи тремтів від обурення. – Ікра, хамон, сьомга. Ресторане меню.

– Це мій холодильник та мої продукти.

– Куплені на гроші Олексія. Тобі не соромно, Світлано?

Невістка глибоко вдихнула.

– Людмило, давайте не будемо. Мені на роботу час.

Свекруха пішла, але конфлікт лише назрівав. Вона дзвонила синові щовечора, обережно натякаючи на марнотратство дружини.

– Альоша, а Світлана не скаржиться, що грошей не вистачає?

– Мамо, у нас все гаразд.

Кульмінація настала у суботу. Людмила знову вирішила зайти до невістки без попередження. Вона подзвонила у двері, але довго ніхто не відчиняв. Тоді свекруха дістала запасний ключ, який син давав їй про всяк випадок.

Зайшовши до квартири, вона почула жіночі голоси та сміх із кухні. Людмила пройшла туди та застигла на порозі.

За столом сиділа Світлана з двома подругами. Перед ними стояла тарілка з бутербродами, щедро намазаними червоною ікрою. Поруч лежали еклери, стояла кава.

– Що тут відбувається? – грізно спитала свекруха.

Усі три жінки обернулися. Світлана зблідла.

– Людмило, ви як увійшли?

– У мене є ключ. Ось воно що. Мало того, що сама ікрою об’їдаєшся, то ще й подруг на гроші чоловіка пригощаєш.

Подруги невістки переглянулись.

– Може, ми підемо, – пробурмотіла одна з них.

– Сидіть, дівчата, різко встала Світлана, – Людмило, вийдімо поговоримо.

– Ні, я тут все скажу! Нехай твої подруги знають, яка ти марнотратка! Олексій працює в не людських умовах, терпить холод і тяжкість, щоб утримувати сім’ю. А ти що робиш? Купуєш ікру по п’ятсот гривень за банку і влаштовуєш тут банкети!

Обличчя Свєти почервоніло.

– Я купую ікру на свої гроші, Людмило. На зарплатню, яку я сама заробляю!

– Яку зарплатню? Ти секретарем працюєш, там дріб’язок платять.

– Більше, ніж ви думаєте.

Свекруха розгубилася на секунду, але швидко прийшла до тями.

– Все одно це не правильно. Гроші треба збирати, а не на делікатеси витрачати.

– На що я витрачаю свої гроші, вирішую лише я, – голос Світлани став жорстким. – І мої подруги тут ні до чого. Ви прийшли без запрошення, влаштували скандал і зганьбили мене перед гостями.

– Я свекруха, маю право перевірити.

Світлана підійшла до дверей і відчинила їх.

– Ідіть. Прямо зараз.

Людмила не чекала такої відсічі. Вона звикла, що невістка мовчки терпить її зауваження.

– Як ти смієш виганяти мене? Я мама Олексія!

– А я його дружина! Віддайте ключ!

Свекруха хотіла заперечити, але погляд невістки не віщував нічого доброго. Жінка неохоче дістала ключ і кинула його на тумбочку у передпокої.

– Ти пошкодуєш про це, – процідила вона крізь зуби й вийшла.

Увечері того ж дня Людмила зателефонувала до сина. Вона плакала в слухавку, розповідаючи, як невістка її образила і вигнала з дому.

– Мамо, що трапилося? – Олексій занепокоївся.

– Я зайшла провідати Світлану, а вона мене просто виштовхала за двері. Накричала при подругах. Уявляєш, вони сиділи та їли ікру. Банку червоної ікри. А я їй зробила зауваження, що це марнотратство.

– Мамо, ти знову лізла в наш холодильник?

– Я не лізла, я просто хвилююсь за вас. Ти там працюєш, а вона гроші на вітер кидає.

Син зітхнув.

– Мамо, Світлана працює. У неї гарна зарплата. Вона має право купувати те, що хоче.

– Але ж ікра дорога.

– Це її гроші. І взагалі, навіщо ти туди без дзвінка ходиш?

Людмила зрозуміла, що син не на її боці. Вона ще трохи побурчала і поклала слухавку. Образа роздирала її зсередини. Виходить, всі проти неї. І син, і невістка.

А Світлана тим часом сиділа із подругами на кухні та доїдала бутерброди. Жінки сміялися з того, що сталося, хоча ситуація була не з приємних.

– Нічого собі в тебе свекруха, – сказала одна з подруг. – Прямо ревізор.

– Я знаю, що вона давно за мною стежить. Але сьогодні вже перейшла усі межі.

– Ти правильно зробила, що вигнала її. Нехай знає своє місце.

Світлана кивнула. Вона втомилася виправдовуватися та пояснювати, вона працювала нарівні з чоловіком, заробляла пристойні гроші й мала право витрачати їх на свій розсуд.

А те, що свекруха вважає ікру недозволеною розкішшю, це її проблеми.

Як вважаєте, слушно вчинила невістка? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.