– Ні! Я, звичайно, не була проти, щоб Андрійко з тобою зустрічався. Поки що. Потрібно ж йому з кимось розважатися, доки він не зустріне гідну партію, щоб одружитися! – Але ж ти однозначно не ця партія! Нам не потрібні селючки, готові на все, заради київської реєстрації

– Ні! Я, звичайно, не була проти, щоб Андрійко з тобою зустрічався. Поки що. Потрібно ж йому з кимось розважатися, доки він не зустріне гідну партію, щоб одружитися!

– Але ж ти однозначно не ця партія! Нам не потрібні сільські дурепи, готові на все, заради київської реєстрації!

– Вам, напевно, потрібні розпещені доньки багатих киян! – у серцях крикнула Яна.

Починаючи цю розмову, вона намагалася бути якомога ввічливішою та коректнішою. Але після її слів Андрію про те, що у них буде малюк, у кімнату влетіла його мати та, витіснивши сина з кімнати, заговорила гордовитим тоном.

Яні раптом стало байдуже, що про неї подумають і вона теж припинила соромитися у виразах.

– Нехай краще розпещена, ніж жебрачка! – відрізала зневажливо Ольга Миколаївна. – У нашому роду не було і не буде всяких простолюдинів!

– У вашому роді взагалі нікого не буде – ви всіх знищите своєю злістю!! – вигукнула Яна і вилетіла з помешкання колись коханого чоловіка.
***
З Андрієм Яна познайомилася на одному зі студентських свят. Він виявився веселим і привабливим молодим чоловіком.

Якось непомітно все закрутилося, і вже за місяць Яна не уявляла, як увесь цей час жила без нього. їй здавалося, що й Андрій відчуває до неї такі самі почуття.

Його мама прихильно поставилася до дівчини й вона навіть не замислювалася, що лише тимчасова розвага.

Їхнім стосункам був рік, коли Яна дізналася, що при надії. Спочатку вона злякалася, а потім зраділа: у них з Андрієм буде малюк! Як виявилось, крім неї, цьому більше ніхто не зрадів.

Яна була з невеликого містечка в Закарпатті. Її батько мав невеликий бізнес та був непогано забезпеченою людиною.

Яна не любила розповідати про фінансовий стан своєї родини, тож усім говорила, що її тато – транспортник, а мама – бухгалтер.

Виділятися дівчина не любила – тому й одяг носила такий самий, як її інститутські подружки. Її метою було досягти всього самій, чим вона дуже радувала свого батька.

Андрій та його батьки про це не знали. Хоча вона й намагалася кілька разів розповісти про себе, її щоразу переривали на півслові.

Їм було достатньо того, що Яна не киянка, а значить – бідна, сільська дівчина, яка мріє відхопити у столиці багатого нареченого.

А Андрій вважався завидним нареченим. Його батькові дісталося у спадок від діда та брата по великій квартирі, які заповзятлива Ольга Никодимівна успішно здавала.

Жила сім’я Андрія теж у не маленькій квартирі – спадок від бабусі, матері Ольги Миколаївни. Загалом, жінка вважала себе панянкою вищого суспільства і Яну, як майбутню невістку, навіть подумки не сприймала.

Яна прибігла до гуртожитку, сподіваючись, що зараз поплачеться своїй подружці Женьці, а за сумісництвом сусідці по кімнаті, в плече.

Але на вахті на неї чекала новина – приїхав батько і чекає на неї в найближчому готелі. Яна пішла до готелю.

Батько одразу запідозрив недобре і прямо запитав, що сталося. Яна не стала приховувати й розповіла все.

– Ну що ж! Не думав я, що за таких обставин мені доведеться тобі робити подарунок, думав на весілля, але явно тобі зараз він потрібний, як ніколи!

Яна подивилася на батька заплаканими очима.

– Я розумію твоє прагнення бути самостійною та поважаю його, але зроби виняток – прийми нашу з мамою допомогу!

– Я приїхав сюди у справах – хочу відкрити офіс від нашої фірми, який би приймав замовлення на нашу продукцію, а згодом і невелике підприємство побудувати під Києвом.

– Але паралельно, я хотів би купити тобі житло. Думав, на весілля подарую, але якщо весілля скасовується, а наближається поповнення нашого сімейства, то квартира тобі зараз буде, як ніколи доречна!

– Але ж, тату!

– Відпрацюєш у мене у філії! Звичайно ж, щойно підросте малюк!

Минуло шість років.

– Пані! Куди ви? – секретарка намагалася зупинити розлючену жінку, що мчить до дверей директорського кабінету.

– Хочу безпосередньо запитати у вашого начальства, чому мого сина не взяли до вас на роботу! У нього престижна освіта і гарний родовід!

– Що за шум, Віка? – З кабінету керівника вийшла струнка дівчина в діловому костюмі.

– Ось, жінка хоче справедливості.

Ольга Миколаївна дивилася на дівчину, що вийшла, насилу впізнавши у ній Яну, давню подружку її сина.

– А, і ти тут! Це ти шал.ава наспівала керівництву, щоб не брали на роботу мого Андрія? Мабуть, для цього на спині лежала? – Жінка кинулася в кабінет. Там не було нікого. Вона вийшла і закричала.

– Де ваш директор? Я хочу з ним побачитися!

– Він якраз стоїть перед вами! – Віка вказала на Яну.

– Навіть так! – приголомшена, але не втративша злості, заспівала Ольга Миколаївна. – Це ж ким треба бути, щоб отримати місце директора в такому місці?

– Дочкою власника! – холодно відповіла Яна і повернулася до секретарки. – Віка, викличте, будь ласка, охорону, а то, я відчуваю, ця пані добровільно не піде! А мені мою машину – спізнююся на ранок до дочки!
***
Яна під’їхала до свого будинку, припаркувала машину та допомогла вибратися дочці. Разом вони попрямували до під’їзду. Біля під’їзду на лавці сидів чоловік.

– Яно! Нарешті я дочекався тебе! – у руках у нього був дешевий букет квітів. – А що це за принцеса? Це моя дочка? Іди до тата, золотце!

Яна, затулила собою дочку, та звернулася до Андрія:

-Тобі чого треба? Твоя матуся вирішила, що я тепер тебе гідна? Тож я тепер хватка бізнеследі! Візьму – і заберу ваші квартири!

-Так немає більше квартир – батько у карти програв.

– Тоді я тобі не варіант!

– Ти повинна дати мені бачитися з дочкою! І взагалі: у нас все було добре! На згадку про нашу любов могла б і допомогти мені!

– А коли твоя матуся випхала мене в положенні, хто мав мені допомагати? Пішов геть звідси!

– Нікуди я не піду, поки ти не даси мені спілкуватися з моєю дочкою!

– Тато! – раптом закричала дівчинка і кинулася до високого плечистого чоловіка, що вийшов з величезного дорогого автомобіля. – Цей дядько каже, що він мій тато!

Чоловік уважно подивився на дружину, потім на Андрія.

– Сонечко! Цей дядько не в собі! Він, напевно, нетверезий чи божевільний! Ідіть додому з мамою! Я проведу цього дядька.

Коли за Яною та донькою зачинилися двері, чоловік підійшов до Андрія і тихо, але твердо промовив:

– Це могла б бути твоя дочка, якби ти її не покинув, коли вона ще не народ илася! А зараз: вали звідси, поки можеш!

– Інакше я тобі так накостиляю, що тебе рідна матуся не впізнає! І нічого мені за це не буде! Це я тобі, як юрист, обіцяю! За що боровся…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!