Нічна оказія…

Ніч. Завірюха. Глуха околиця міста. На порожню заправку в’їжджає таксі. Втомлений водій відчиняє бензобак, повертається, щоб взяти заправляльний шланг, і раптово відчуває, як хтось плескає його по спині.

Він злякано здригається, повільно обертається і бачить, що в нього за спиною стоїть надувний сніговик і б’ється головою йому під лопатку.

– Твою ж матір! – у серцях матюкається водій. – Звідки тебе принесло?!

Сніговик мовчить, безглуздо посміхаючись і розгойдується на вітрі, наче добряче хильнув. Водій бере його за шкірку і йде до каси.

– До повного, і бабу свою заберіть! А то полетить! — каже він у темне віконце.

– Яку ще бабу? – сонно долинає зсередини.

– Надувну! – показує таксист на сніговика, що стоїть поруч.

– Це не наша баба! – Відповідає оператор.

– Ну, не ваша – значить, не ваша, – каже водій і, заправивши машину, їде.

Сніговик, погойдуючись на вітрі, залишається стояти на самоті серед порожньої заправки.

До заправки сніговик справді не мав жодного відношення. Пів години тому його здуло з козирка школи, куди напередодні недбалий завгосп закріпив його абияк.

Цілий день сніговик стояв, помахуючи рукавичкою школярам, ​​а вночі, коли піднялася хуртовина, зірвався з козирка і полетів. І приземлився на сусідній автозаправці, налякавши своєю раптовою появою таксиста.

Коли таксі поїхало, всіма кинутий сніговик ще трохи постояв біля каси, ніби в очікуванні здачі, потім черговий порив вітру підхопив його, підійняв і викинув на шосе, просто під колеса легковому автомобілю, який проїжджав повз.

Сніговик ударив по бамперу, потім у лобове скло, потім злетів високо до неба і зник з очей у сніговій заметілі.

Дівчина за кермом від переляку вдавила педаль гальм в підлогу, машину занесло, кілька разів крутнуло дзиґою на зледенілій трасі й зрештою винесло в придорожні кущі.

Без особливих, на щастя, збитків як для водія, так і для автомобіля. Кілька секунд дівчина сиділа, приходячи до тями, потім взяла телефон, вийшла з машини й вирушила назад, до місця події.

Дорогою вона набрала короткий номер, і, коли оператор відповів, сказала:
– Здрастуйте! Я щойно збила людину!

Потім назвала своє ім’я та координати місця події.

– Чекайте! – Сказав оператор і повісив слухавку.

Дівчина сунула телефон у кишеню і пішла узбіччям у пошуках потерпілого. Але скільки б вона не вдивлялася в порожнє шосе, на засніжене узбіччя, їй так і не вдалося виявити навіть натяку на збитого пішохода.

Не вдалося це зробити ні лікарям швидкої допомоги, які невдовзі під’їхали, ні лікарям, які теж прибули за викликом. Мало того, ретельний огляд практично новенького автомобіля не виявив на ньому жодних слідів удару.

– Ви впевнені? – запитали зрештою правоохоронці у невдахи водія.

– Думаєте, я жартую?

– Ну, мало. Може, вам здалося? Задрімали за кермом.

– Я не задрімала! Я просто не розумію, звідки вона взялася! Вона вискочила прямо перед машиною! – сказала дівчина і заплакала, чи то від стресу, чи то через те, що їй не вірять.

– Заспокойтесь! Це була жінка?

Дівчина схлипнула, подумала і сказала:

– Мені так здалося. Вона була в такій, знаєте, білій шубі.

Патрульні допомогли виштовхати машину з кювету, склали протокол і вручили дівчині.

– І що тепер? – Запитала та.

Вони знизали плечима.

– Ну оскільки другого учасника події виявити не вдалося, то з нашого боку до вас претензій немає. Розбирайтеся зі страховою. І будьте, будь ласка, уважнішими на дорозі.

Всі служби, які, слава богу не знадобилися, поїхали. Останнім, крадучись, зник з поля зору автомобіль з дівчиною за кермом. І знову все поринуло в снігове небуття.

А сніговик, невдаха і невідомий винуватець події, ще якийсь час політав околицями, підкоряючись поривам вітру і, нарешті, приземлився на подвір’ї якогось приватного будинку.

Вранці, коли хуртовина вщухла і виглянуло морозне сонечко, на ґанок будинку викотився міцно закутаний карапуз років чотирьох. Напередодні до пізньої ночі вони з батьком ліпили сніговика.

Сніговик вийшов величезний, майже з тата зростом. Вони зробили йому гарний ніс зі справжньої моркви, яку випросили у мами, а на голову одягли справжнє старе відро.

І тепер малюкові не терпілося подивитися, чи не трапилося зі сніговиком щось за ніч. Карапуз скотився з ґанку, пару хвилин постояв, витріщаючи широко розплющені очі у двір, а потім з криком «Мамо! Мамо!» кинувся назад.

– Мамо! – кричав він, забігаючи до передпокою. – Наш сніговик одружився!

– Одружився!? – незрозуміло перепитала мама з кухні. – З ким одружився?

– З ким, з ким! – обурився малюк. – Зі сніговихою, звичайно!

– З якою ще сніговихою? Що ти вигадуєш, синку? – намагаючись приховати роздратування, відповіла мама.

– Що я вигадую? Іди сама подивися!

Приречено зітхнувши, мама накинула куртку і вийшла за малюком у двір. Видовище, яке відкрилося її очам, було гідне розчулення.

До міцного снігового боку зліпленого вчора сніговика, ніжно притискалася майже його копія. Тільки менша на зріст, і надувна.

Та й на відміну від справжнього сніговика, обличчя якого мало суворий чоловічий вираз, копія щасливо посміхалася, як наречена на весільній фотографії.

– Ти вранці, коли їхав, нічого дивного на подвір’ї не помітив? – спитала мама, зателефонувавши батькові на роботу.

– Та ніби ні… – подумавши, відповів тато. – А що сталося?

– Я вам казала вчора, що ліпити треба двох сніговиків? Казала, що одному сніговику буде сумно?

– Ну, казала. І що?

– Чому ви мене ніколи не слухаєте?

– Господи, та що трапилося?!

– Цей ваш сніговик уночі притягнув собі звідкись надувну бабу!

Ось така кумедна історія трапилася! Якщо сподобалася, ставте вподобайки, пишіть коментарі та підписуйтеся на сторінку!