– Нічого святого! На старість років все життя мені руйнуєш! – лається батько, який через 2 тижні після того, як не стало мами привів жінку

Живемо в одній квартирі з батьком, але це тільки поки що, бо в планах у мене з батьком роз’їхатися. Не можу пробачити йому, як він повівся після того, як не стало мами, та й за її життя претензій до нього достатньо.

А батько біситься, як же – йому тепер напружуватися доведеться, іпотеку брати, адже його однієї третини навіть на однокімнатну не вистачить. Але мені його не шкода.

У мами з батьком були дуже болісні стосунки. Вона кохала його завжди, якось безумовно, як собака. Причому, на мій погляд, батько такого кохання не заслуговував. Він завжди був якось поза сім’єю, скільки я його пам’ятаю.

Купу раз батько йшов з дому до свого чергового кохання, мама була розбита і довго збирала себе по частинах. А потім у житті цієї людини щось йшло не так, і він повертався туди, де його завжди приймуть, робив покаяне обличчя і залишався. Мама прощала його щоразу.

Я її душевну доброту не розділяла. Мені було гидко від того, що вона дозволяла йому так із собою чинити.

Коли я подорослішала, я влаштовувала їй скандали, змушуючи задуматися про себе, про мене, про наше майбутнє, але мама тільки опускала очі в підлогу і тихо говорила, що я просто маленька, мені не зрозуміти.

– Ну, я ж його люблю, як я не прийму його назад? Він просив вибачення, сказав, що став тепер іншою людиною. Давай дамо йому шанс.

Цих шансів йому було дано тридцять три візки, але він не виправдав своїх обіцянок. Щоразу одне й те саме.

Він приходить, як побитий собака, від’їдається, відмивається, відсипається, покращує свою самооцінку за рахунок матері, яка на нього дивиться, як на ікону, а потім через якийсь час, коли місяць, коли рік, але обов’язково, йде кудись на сторону.

Ситуація ускладнювалася тим, що я мала одну третину в нашій квартирі, колись її приватизували на трьох, тому я, мама і батько мали рівні частки.

Тож у мами був ще один шикарний привід для виправдання – тато ж до себе додому приходить. До того ж розлучення вони чомусь не оформляли. Мабуть, мама сподівалася на диво, а батьку так було зручно.

Мої стосунки з батьком залишали бажати кращого. Я не вважаю, що людина, яка більшу частину мого життя десь гуляла і жила на своє задоволення, вправі від мене щось вимагати.
Яка повага, до кого? До тебе? А ти, дядьку, хто?

Іноді, коли я вже була в дев’ятому класі, у нас із батьком навіть до бійок доходило. Він чомусь думав, що я спокійно і покірно переноситиму ляпаси від чужого мені, по суті, мужика. А я не стала.

Так, я не перемогла, все-таки у підлітка проти дорослого мужика мало шансів, зате душу відвела на повну. Ішов він тоді зі скандалом і подряпаною пикою, звинувачуючи маму, що вона виховала злочинку.

Нині мені двадцять шість років. Минулого року мами не стало, вона довго хворіла, такий фінал був неминучим, але все одно я почувала себе розчавленою. Мама була найближчою людиною в моєму житті, а тепер я залишилася сама.

Я б, мабуть, впала в затяжну депресію, але мені раптом стало не до цього. Через два тижні після похорону у квартирі з’явився тато.

Та ще й не один, а з подругою, що мене особливо розлютило. Звісно, ​​він мав намір жити в цій квартирі, бо, як він вважав, тепер йому належить половина.

Але в цьому він схибив. Мама хоч і була в нього закохана до нестями, але материнський інстинкт виявився сильнішим, тому вона ще років п’ять тому подарувала мені свою частку у квартирі.

Тобто тепер у мене було дві третини квартири, а в нього лише одна третина. Але на момент його появи він цього ще не знав.

Був скандал, батько кричав, що судитиметься, бо мама вчинила нечесно, проте залишився у квартирі, зайнявши маленьку кімнату, в якій колись жила я.
Вигнати його та його подругу я не могла, він же власник, як-не-як. Але й залишати все так я теж не збиралася.

Сходила на консультацію до юриста, дізналася, як зробити все так, щоб комар носа не підточив і почала діяти. Коли я запропонувала батьку викупити його частку, він відмовився.

Я й не сумнівалася – тут вже наявна квартира, а так він на отримані гроші нічого не купить. Потім запропонувала йому викупити мою частку, але він знову відмовився, ось ще гроші витрачати.

А потім я поставила його перед фактом, що тоді продаватиму свою частку стороннім людям. Можливо це будуть цигани.

Або, якщо раптом батько чомусь не хоче таких сусідів, ми можемо продати квартиру цілком, а гроші поділити відповідно до часток. Так буде вигідніше, хоча мене влаштує будь-який варіант.

Батько кричав, тупав ногами та поливав нас з матір’ю таким брудом, що сильно хотілося ляснути йому.

– Нічого в тобі святого нема! На старість років мені життя руйнуєш! Куди я з цими копійками піду? Що я на них куплю? Чи платити іпотеку до кінця життя? Яка ж ти погань! – кричав батько, а я раділа, що ця ситуація його так зачепила.

Хто б говорив про святість, але не він. Притягнути до квартири жінку за два тижні після того, як не стало офіційної дружини, та ще й до якої квартири – де дочка живе. І це він мене ще буде соромите?

У батька на прийняття рішення тиждень, далі я виставляю на продаж свою частку. А він як хоче. Мені в принципі байдуже, але чим йому буде гірше, тим мені буде краще. А потім, я сподіваюся, я поїду і більше ніколи про нього нічого не почую.