– Ніхто твою свекруху не обкрадав, вона сама продала свою квартиру, – повідомила подруга Ганни Михайлівни

Ілля повернувся додому після важкого робочого дня. Марина відчинила двері. Її обличчя було блідим, а погляд тривожним і роздратованим.

– Твоя мати тут, – невдоволено прошепотіла дружина.

Чоловік зняв взуття та пройшов до вітальні. На дивані, згорбившись, сиділа мати, Ганна Михайлівна.

Її очі були червоними від сліз, а в руках вона стискала зім’яту носову хустку. Побачивши сина, жінка знову заплакала.

– Іллюшо, – схлипнула вона, – пропала я, зовсім пропала.

Ілля опустився поряд, обійнявши її за плечі.

– Мамо, заспокойся. Що сталося? Говори послідовно.

– Квартиру… Мою квартиру… – схлипувала Ганна Михайлівна. – Обдурили мене, стару, шахраї. Якісь папери підсунули, я нічого не зрозуміла, підписала… А сьогодні прийшли нові господарі та сказали, щоб я звільняла житлоплощу.

Чоловік онімів. Трикімнатна квартира в хорошому районі, де він виріс, де пройшли його дитинство та юність, і все це в одну мить виявилося втрачено.

– Як так? – розгублено спитав він. – Ти ж не маленька, як ти могла підписати, не дивлячись?

– Говорили, що це документи на капітальний ремонт, якісь акти, – заридала Ганна Михайлівна. – Я благала їх, плакала, а вони кажуть – все по закону.

– У поліцію я заяву написала, але там лише розвели руками. Сказали, що добровільно підписала, позов подавай, а в мене грошей на адвокатів немає. Іллюша, куди я тепер піду? Надвір?

Марина, що стояла у дверях, мовчки спостерігала за цією сценою. Її обличчя залишалося кам’яним.

– Не треба нікуди йти, – впевнено заявив Ілля. – Поживеш поки що у нас, а там розберемося.

Ганна Михайлівна з надією подивилася на сина, а потім її погляд ковзнув по обличчю невістки.

Марина нічого не сказала. Вона розвернулася і пішла на кухню, де голосно грюкнула дверцятами холодильника.

Перші дні їхнього спільного проживання пройшли спокійно. Ганна Михайлівна була тихою та непомітною, більшу частину часу вона проводила в дитячій кімнаті, де її розмістили.

Але до кінця тижня ситуація змінилася, і напруга стала наростати. Все почалося з дрібниць.

Пенсіонерка переставила посуд на кухні на свій лад. Стала готувати тільки те, що їй подобалося, і постійно лізла з порадами до невістки.

Якось увечері відбувся перший серйозний скандал. Марина зайшла в кімнату до Аліни й застала свекруху, яка наполегливо розчісувала волосся дівчинці, а та плакала.

– Я сама, бабусю, боляче!

– Треба терпіти, краса вимагає жертв, – діловито промовила Ганна Михайлівна.

– Ганно Михайлівно, припиніть негайно. Ви робите їй боляче, – вибагливо вимовила невістка.

Бабуся відпустила волосся внучки й різко обернулася. Її очі блиснули образою.

– Я своїх дітей нормально ростила, тому знаю, як треба виховувати. А ви її розпестили до неможливості, – з викликом промовила Ганна Михайлівна.

– Це моя дочка, і я вирішую, як її виховувати, – холодно відповіла Марина. – І не треба її мучити вашими армійськими методами.

– Ах, мої методи армійські? – спалахнула свекруха. – Зате Ілля виріс нормальною людиною, не те, що нинішні зніжені діти!

Крики почув Ілля, який дивився телевізор у вітальні. Він увійшов, намагаючись погасити конфлікт.

– Мамо, Марино, заспокойтеся! Аліно, йди до мене, – скомандував чоловік.

Але жінки вже не чули його. Вони стояли одна навпроти одної й продовжували сваритися.

– Я не можу це більше терпіти! – Закричала Марина. – У своїй квартирі я не почуваюся господинею!

– Це квартира мого сина! – сердито нагадала Ганна Михайлівна. – А ти тут тимчасово!

Ілля спробував вставити слово, але його заглушили. У результаті він просто повів дочку, що плакала, з кімнати, залишивши жінок з’ясовувати стосунки.

З того вечора у квартирі запанувала важка, гнітюча атмосфера. Розмови велися лише на побутові теми, та й то крізь зуби.

За тиждень спільного проживання Марина не витримала. Коли чоловік повернувся з роботи, вона була надзвичайно спокійна.

– Нам треба поговорити, – сказала вона. – Без твоєї матері.

Подружжя зачинилося в спальні.

– Ілля, я більше не можу. Мої нерви на межі. Аліна постійно на взводі. Ми з тобою не розмовляємо, а тільки шипимо один на одного, як змії. І все це через твою матір, – стомлено промовила дружина.

Ілля зітхнув. Він розумів, що дружина має рацію.

– Що мені робити? Вигнати її надвір?

– Я не пропоную вигнати її на вулицю, – рішуче сказала Марина. — Але ж вона не може залишитися з нами вічно.

– Давай знайдемо для неї однокімнатну квартиру поблизу. Ми оплачуватимемо її проживання, вона житиме сама, а ми приходитимемо, допомагатимемо. Це єдиний розумний вихід.

Чоловік довго мовчав, дивлячись у вікно на вогні міста. Думка була розумною, але вона викликала в ньому почуття провини.

– Добре, – важко погодився він. – Я поговорю з нею.

Ганна Михайлівна сприйняла новину з образою та сльозами.

– Значить, так… Виганяєш стару матір! Зрозуміло. Заважаю я вашому щасливому життю.

– Мамо, ніхто тебе не виганяє, – умовляв її Ілля. – Ми винаймемо тобі хорошу квартиру поряд. Ти будеш жити сама, в тиші та спокої, а ми будемо приходити, Аліна буде в тебе гостювати.

– Краще б на вулиці залишилася, ніж по чужих кутах блукати,- схлипнула вона.

Але, на подив Іллі, опір був недовгим. За кілька днів Ганна Михайлівна змирилася з цією ідеєю і навіть почала цікавитися, в якому районі їй шукатимуть житло.

За тиждень відповідний варіант було знайдено — світла однокімнатна квартира за п’ятнадцять хвилин ходьби від їхнього будинку.

Ілля заплатив за три місяці наперед, допоміг матері перевезти сумку з речами та купив невеликий телевізор.

Перші дні після від’їзду Ганни Михайлівни у квартирі запанувала довгоочікувана тиша та спокій.

Марина знову посміхалася, Аліна заспокоїлася. Проте Ілля відчував внутрішнє занепокоєння.

Він часто дзвонив мамі, цікавився її справами та пропонував допомогу. Вона відповідала з ентузіазмом, запевняла, що все добре, і сама справляється.

Якось Марина поїхала в центр міста, до комунальної компанії, яка обслуговувала їхній будинок, щоб розібратися з невірно нарахованими платежами.

Вирішивши зрізати шлях через сусідній квартал, вона зненацька побачила знайому постать. То була Ганна Михайлівна.

Родичка вийшла з дверей дорогого ресторану, що було дивно саме по собі.

Але ще дивнішим був її вигляд: вона була одягнена в нове елегантне пальто, в руках тримала брендову сумку, а на обличчі грала задоволена, безтурботна посмішка.

Поруч із Ганною Михайлівною йшов незнайомий чоловік років шістдесяти. Він галантно підтримував її під руку.

Марина завмерла. Вона бачила не зламану, ошукану стареньку. Це була впевнена в собі квітуча жінка, явно задоволена життям.

У голові Марини щось клацнуло. Вона швидко відійшла в тінь і дістала телефон, зробивши кілька фотографій.

Повернувшись додому, вона не стала одразу нічого говорити Іллі. Її охопили дивні почуття – і гнів, і водночас якесь злорадне передчуття.

Вона згадала, що у Ганни Михайлівни була стара подруга, Ніна Семенівна, яка жила в їхньому районі.

Марина знайшла її телефон через спільних знайомих і зателефонувала під приводом того, що хоче відвідати стареньку та передати привіт від Ганни Михайлівни. Розмова була доленосною.

– Ганну? Ніхто її не обкрадав, вона сама квартиру продала, – засміялась у слухавку Ніна Семенівна. – Михайлівна тепер птах високого польоту!

– Квартиру свою вигідно продала, вихвалялася, що знайшла покупців, які доплатили зверху, бо поспішали. Каже, тепер на ці гроші до кінця життя мешкатиме. Вона і вам, напевно, непогано допомогла?

Марина ще трохи поговорила, потім подякувала за інформацію та поклала слухавку.

Вона дочекалася Іллі з роботи й, не церемонячись, виклала йому все: і фотографії, і розповідь Ніни Семенівни. Чоловік слухав дружину, і його обличчя ставало дедалі похмурішим.

– Не може бути, – уперто повторював він. – Ти щось не так зрозуміла… Мама не могла б так зробити. Вона ж плакала, вона була в розпачі…

– Подивися сам! – Марина тицьнула пальцем у фотографії на екрані телефону. – Це твоя ошукана, нещасна мати? Вона нас просто використала!

– Їй стало нудно одній, або вона вирішила заощадити на оренді, доки не вирішить, куди вкласти гроші. А ми їй винайняли квартиру! Ми, лохи, які платять за неї!

Ілля мовчав. Він знову і знову вдивлявся у знімки. У його пам’яті спливали дивні деталі останніх місяців: нестикування в розповідях матері про шахраїв, її напрочуд швидку згоду на переїзд в орендовану квартиру, та не бажання, щоб він сам сходив у поліцію.

– Гаразд, – хрипко відповів чоловік. – Я в усьому розберуся.

Наступного дня чоловік поїхав у відділення поліції, куди, за словами Ганни Михайлівни, вона подавала заяву.

Черговий офіцер глянув у базі даних і похитав головою.

– Ні, пане, заяви від Анісімової Ганни Михайлівни за останні пів року не надходило. Ви впевнені у номері відділення?

Ілля вийшов надвір, охоплений холодною люттю. Він попрямував до агенції нерухомості, де працювала його знайома.

За чверть години в його руках був видрук. Виявилося, що квартиру його матері було продано два місяці тому з її відома.

У графі “Продавець” було зазначено її ім’я, прізвище та паспортні дані. Ціна виявилася вищою за ринкову, що виключало можливість шахрайства.

Увечері того ж дня Ілля стояв на порозі орендованої квартири своєї матері. Він подзвонив у двері, відчинила Ганна Михайлівна.

– Іллюшо, який приємний сюрприз! Заходь, я саме чай зібралася пити.

Ілля тихо увійшов до кімнати. Він озирнувся і помітив дорогий сервіз на столі, якого не бачив. У кутку стояла нова тумба під телевізор.

– Мамо, – сердито промовив син. – Я був сьогодні в поліції та в агенції нерухомості.

Обличчя Ганни Михайлівни змінилося миттєво. Впевненість з нього здуло, як повітря з проколотої кульки. Вона зблідла і відступила на крок.

– Іллюшо, я не знаю, що тобі там намовили…

– Мені нічого не намовляли! – голос Іллі вибухнув, луною розкотившись по маленькій квартирі. – Ти ніколи не зверталася в поліцію! Ти сама продала квартиру за дуже добрі гроші!

– Весь цей час ти нас обманювала! Ти змусила мене повірити, що ти жертва, ти втерлася в довіру, влаштувала нам скандали, посварила мене з дружиною!

– І все це навіщо? Щоб ми тобі орендували цю квартиру? Щоб жити на широку ногу, доки я плачу за твій комфорт?

Ганна Михайлівна спробувала знайти виправдання, її губи мимоволі затремтіли.

– Синку, я боялася залишитися сама. Думала, якщо скажу правду, ви не захочете мене бачити. Хотіла бути поряд з вами, з онукою.

– Брешеш! – відрізав Ілля. – Ти хотіла зручно влаштуватися! Ти грала на моїх почуттях. Ти маніпулювала мною!

– Знаєш, що? Відсьогодні ти живеш тут повністю власним коштом! Я більше не заплачу за цю квартиру жодної гривні! Гроші в тебе є, і чималі – живи як знаєш!

Він повернувся і пішов до виходу.

– Іллюшо, почекай! – заголосила мати, схопивши його за рукав. – Пробач мені, недолугій старій, я все поверну! Я віддам тобі гроші за ці місяці!

– Гроші мені не потрібні, – холодно промовив син, звільнивши руку. – Мені потрібна була нормальна чесна мати, а її, видно, в мене немає.

Він вийшов, голосно грюкнувши дверима. Ганна Михайлівна залишилася стояти посеред своєї порожньої й чужої квартири.

Наступного дня вона спробувала зателефонувати до сина, але він не брав слухавку. Тоді пенсіонерка поїхала до нього додому.

Двері відчинила Марина. Побачивши свекруху, вона з холодною зневагою спитала.

– Вам чого?

– Марино, пусти, я з Іллею поговорю. Я все поясню.

– Ілля розмовляти з вами не хоче. І я також. У вас є гроші та орендована квартира. Живіть і не турбуйте нас більше!

Двері зачинилися перед самим носом у Ганни Михайлівни. Вона трохи постояла на майданчику, а потім поволі пішла вниз.

Відносини між матір’ю та сином остаточно охолонули. Ілля припинив відповідати на її дзвінки та повідомлення.

Через місяць Ганна Михайлівна з’їхала з тієї самої орендованої квартири та найняла іншу, дешевшу.

Гроші від продажу квартири танули на очах, а самотність ставала дедалі нестерпнішою.

У всіх своїх бідах вона звинувачувала не себе, а невістку.

– Це вона його проти мене налаштувала, – думала жінка. – Це вона у всьому винна.

Свекруха припинила навіть вітатись з Мариною, якщо та, за збігом обставин, траплялася їй на очі. Але Марина не переймалася, – в труні вона бачила таких хитромудрих “родичів”! Як кажуть, – баба з воза, кобилі легше…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.