Ніколи мені не хотілося бути домогосподаркою. Тому виходу з декрету я дуже чекаю, хочеться вже відчути себе повноцінною людиною, а не додатком до плити та дитини. Але є одна велика проблема, моя свекруха налаштовує чоловіка на те, що віддавати дитину в садок, особливо у наш складний час, це безвідповідально. – Мати має бути при дитині. Одна річ, коли потреба на роботу жене, а у вас все є, – любить повторювати Тетяна Олексіївна. Все – це двокімнатна квартира, в якій стіни давно потребують ремонту, старенька машина, яку чоловік постійно реанімує, і дворічний син, якого через рік я планую віддати в садок. Погоджуся, що багато молодих родин не мають і того, що є у нас, але й нам є до чого прагнути

Чоловік вже пів року нудить мені у вуха, що мені нема потреби виходити на роботу. Каже, що краще мені сидіти вдома та займатися сином до школи, адже нам всього вистачає. Я знаю, звідки вітер дме – свекруха йому ці “мудрі” думки навіває.

Ніколи мені не хотілося бути домогосподаркою. Тому виходу з декрету я дуже чекаю, хочеться вже відчути себе повноцінною людиною, а не додатком до плити та дитини. Але є одна велика проблема, моя свекруха налаштовує чоловіка на те, що віддавати дитину в садок, особливо у наш складний час, це безвідповідально.

– Мати має бути при дитині. Одна річ, коли потреба на роботу жене, а у вас все є, – любить повторювати Тетяна Олексіївна.

Все – це двокімнатна квартира, в якій стіни давно потребують ремонту, старенька машина, яку чоловік постійно реанімує, і дворічний син, якого через рік я планую віддати в садок. Погоджуся, що багато молодих родин не мають і того, що є у нас, але й нам є до чого прагнути.

Спочатку чоловік підтримував мене у моєму прагненні вийти з декрету та почати приносити додому гроші. Тривало це, поки його мама не дізналася про те, що я збираюся віддати дитину в садок.
– Та ти що! Діти в саду постійно хворіють, а зараз взагалі дуже страшно! Не дай боже хтось притягне цю “корону”, тьху-тьху-тьху!

Я пояснюю, що це нормальний процес адаптації, коли дитина в садку хворіє. Не можна дітей вирощувати у стерильності, це погано позначається на імунітеті. А захворіти на цю “корону” можна де завгодно. Але Тетяна Олексіївна зі мною не згодна.

– Звичайно, дитина хворітиме, її будуть виписувати всіляку хімію, а все через що? Тому що у його мами кар’єрні амбіції та на сина їй начхати!

Я намагалася не зважати на випади свекрухи. Звикла вже, що я все і завжди роблю не так, що я в усьому не маю рації. Але невдовзі її словами заговорив чоловік.
– Мама в чомусь має рацію. Що за потреба йти на роботу? Нехай син трохи підросте, зміцніє, там би вже подумали, чи варто віддавати.

– Потім твоя мама скаже, що дитину треба особисто водити по всіх секціях та гуртках. І що, мені тепер до повноліття з ним за ручку ходити? А жити ми будемо також – без ремонту, в режимі економії та молитися, щоб машина протрималася ще тиждень?

Чоловік на якийсь час відступав, але потім, заручившись підтримкою своєї мами, починав знову.
– Ось зозуля ти і є! Інші матері намагаються десь відпроситися, десь підмінитися, щоб з дитиною зайву хвилинку провести, а ти готова за першої нагоди його в садок скинути та задерши хвіст на роботу бігти! Ще б отримувала там мільйони, а так…- махнула рукою свекруха.

– Я отримувала до декрету стільки ж, скільки ваш син. Якщо ви вважаєте, що цього мало, то я взагалі не розумію, чому ви так проти мого виходу на роботу. Дві маленькі зарплати явно кращі за одну.

Мені вже так набридло з ними гризтися, що сил немає. Але що ближче вихід із декрету, то сильніше на мене напирають. Сиди вдома – і все.
– А якщо ми розлучимося, що я робитиму без роботи, без стажу? Милостиню піду просити, – вже нервую я.

– Ось ти як заговорила… А що, вже про розлучення думаєш? – насупився чоловік.
– Добре, зайдемо з іншого боку – ти раптом захворів. Працювати якийсь час не можеш, бувають такі неприємності. І що нашій сім’ї робити? Будемо все дружньо на дієті сидіти, доки ти не вийдеш на роботу? А якщо тебе звільнять?

– Чому ти думаєш лише про негатив? Поки що я працюю і все нормально. Усього не передбачиш, треба виходити із ситуації.
– Ну, так і з декрету мені ще не завтра виходити, а ви мене вже дістали!

Я все одно вийду на роботу, тому що часи зараз непрості, у будь-якому разі потрібне підстрахування. Це по-перше. А по-друге – ремонт хочеться, машину новішу, на море з’їздити, а на одну зарплату чоловіка не розбіжишся. І я хочу знати, що можу працювати та заробляти, теж поповнювати сімейний бюджет.

Але коли я йому це озвучила, він образився на мене. Типу, я його дорікаю маленькою зарплатою. Почути мене чоловік не хоче. Ще й свекруха постійно йому у вуха свербить, а він потім за нею повторює.

Нехай мені вистачить сил дожити до кінця декрету, не збожеволіти та не послати Тетяну Олексіївну прямим текстом туди, де вовки гидити бояться. І чоловіка заразом.