Ніколи не розуміла людей, які мріють переїхати до великого міста. Сама я родом із невеликого селища, і виїжджати за його межі в обмін на «пісочні замки» не збираюся. Кілька тижнів тому мені довелося змінити свій принцип

Ніколи не розуміла людей, які мріють переїхати до великого міста. Сама я родом із невеликого селища, і виїжджати за його межі в обмін на «пісочні замки» не збираюся. Кілька тижнів тому мені довелося змінити свій принцип.

Невідкладна справа юридичної контори, в якій я працювала, привела мене до Києва. З грошима на той момент було не дуже. З цієї причини я вирішила заощадити на готелі. А оскільки зі знайомих тут жила лише інститутська подруга, вирішила зупинитись у неї.

Катя – завжди була спокійною та врівноваженою дівчиною. В інституті їй не було рівних. Розумниця, красуня, спортсменка. Чуйний і порядна людина. Коли я їй зателефонувала, вона дуже зраділа. Дізнавшись про мій приїзд, сама запропонувала зупинитись у неї.

Після приїзду одразу ж попрямувала до неї. Вона дуже схудла з моменту нашої останньої зустрічі. Вийшла заміж. З Олегом я не була знайома особисто, але чула про нього. У них росла чудова донька Оля. Така ж світла людина, як і Катя.

Я була в захваті від розкішного будинку Каті. Великий приватний будинок, газон перед будинком, особиста помічниця. Навколо панував затишок. Я ж нічим подібним похвалитися не могла. Невелика однокімнатна квартира. Чоловіка або постійного залицяльника у мене не було. Робота не дозволяла.

А може це – лише відмовка?! Мої подруги вже всі одружилися, деякі навіть вдруге. У мене ж із цим не виходило. На запитання про особисте я завжди говорила, що одружена з роботою.

У Каті все було шикарно. Велика шафа з речами останніх колекцій, особистий водій. Ідеальний манікюр, зачіска, рівний тон засмаглої шкіри. Чудеса, та й годі.

Того вечора ми багато говорили: про себе, про життя, згадували інститутські роки, пили вино, їли заморські делікатеси та голосно сміялися. Оля сиділа з нянею.

– Давно я так не веселилася. Дякую тобі, що дала мені притулок. – Сказала я і сильно здивувалася, коли обличчя Каті злегка витяглося. Повернувшись до дверей, побачила Олега. Добре одягнений чоловік з акуратною стрижкою та ідеально рівними зубами натягнуто посміхнувся.
– Ти не казала, що у нас гості.

Катя одразу стала виправдовуватися, розповідаючи хто я і чому сюди приїхала. Немовби не слухаючи пояснення дружини, чоловік мовчки вказав на сусідню кімнату. Катя спробувала його обдурити, мотаючи головою в мій бік, але чоловік наполягав. Розуміючи, що сперечатися марно, подруга приречено зникла у сусідній кімнаті.

Повернувшись, вона поспішила прибрати зі столу, посилаючись на головний біль і пішла до своєї спальні. Наступного ранку, коли чоловік Каті відправився в офіс, я стала питати про те, що сталося. Як виявилося, перед весіллям Олег приголомшив Катю сюрпризом. Він змусив її підписати шлюбний договір, сказавши, що це порожня формальність.

Олег – бізнесмен. Катя – звичайна дівчина. Зрозуміло, йому не хотілося, щоб вона претендувала на його гроші, заощадження та бізнес. Подруга йому повірила і навіть не читала цього злощасного договору. Вона просто підписала його.

Найдивніше почалося після весілля. Олег дорікав дружині з будь-якого приводу. На його думку, вона все робила не так. А коли Катя обурювалася і сперечалася з ним, він тицяв їй пальцем у черговий пункт договору і нагадував, що вона сама його підписала. За договором дружина не мала працювати. До її обов’язків входило підтримка затишку в будинку.

– Я маю стежити за собою. Манікюр, педикюр, зачіска. Все – на рівні. Адже у нашому будинку бувають ділові партнери, представники преси. Я не можу давати привід засумніватись у його чудовому смаку або хоча б чимось зіпсувати репутацію.

Здавалося б, що тут такого? Ну хоче чоловік, щоб його дружина підтримувала свою красу та молодість. Адже він забезпечував її грошима та давав дах над головою. Але деякі пункти у договорі були незвичними. Наприклад, виходячи заміж Катя важила 55 кг. Протягом всього заміжжя їй не можна було одужувати ні на 1 г. Терези стояли в сусідній кімнаті. Катя повинна зважуватися раз на тиждень, щоб підтвердити свою справжню вагу.

Іноді, зізнавалася Катя, їй доводилося довго голодувати, щоб скинути зайве. У її арсеналі, як в аптечці першої допомоги, було сечогінне та проносне. Вона зовсім не їла солодкого, борошняного і всього того, від чого могла додати у вазі.

Окрім контролю ваги, у списку були й інші абсурдні правила. Каті не дозволялося залишати будинок без супроводу чоловіка чи особистого водія. Посиденьки з подругами можливі лише за попередньої оцінки цих подруг. Тобто чоловік контролював не тільки вагу, а й вільне проведення часу і навіть коло знайомих, з якими спілкувалася Катя.

Шокована відвертостями подруги, я придивилася до її обличчя. Під товстим шаром тонального крему на її підборідді виднівся виразний синець.
– Я не сказала Олегу про твій приїзд. Він був у сказі. Іноді чоловік карає мене. – Розповідала Катя.

За непослух Олег бив дружину. Якщо вона завинила, це означало, що цього тижня вона не матиме зустрічей з подругами. Хоча створений штучно список друзів не говорив про те, що вони справжні. То були люди, яких обрав Олег.
– Натомість він дає мені гроші, купує все, що хочу. Любить Олю. Пестить її. – намагалася хоч якось виправдатись Катя.

Відійшовши від шоку, я запропонувала її кинути все і поїхати зі мною. У моїй квартирі знайшлося б місце для неї та доньки. А там ми якось з часом все б налагодили. На це Катя нічого не відповіла. Аж надто вона втягнулася в це багате життя. Їй не хотілося втрачати все. Можливо, комусь і подобається такий стан справ. Це нагадало мені про «Стокгольмський синдром», коли жертва геть-чисто прив’язується до свого мученика. Можливо, так сталося і з Катею.

Поверталася додому з сумом у серці. Мені боляче було дивитися на подругу, яка добровільно погоджується на сімейне рабство. Мені здається, жодні гроші світу не замінять свободу. Але … Тут вже як кажуть, кожному своє …