– Ніно, ну май ти повагу до себе, ти все-таки жінка. Я не хочу з тобою жити, розумієш? Навіщо ти принижуєшся? Ти мені не потрібна. Ти що перша від кого йде чоловік?

– Олег, я прошу тебе … Олег. Я не зможу одна, розумієш.

– Ніно, ну май ти повагу до себе, ти все-таки жінка. Я не хочу з тобою жити, розумієш? Навіщо ти принижуєшся? Ти мені не потрібна. Ти що перша від кого йде чоловік?

Олег кидав свої речі у розкриту сумку, нервово, квапливо. Він хотів якнайшвидше піти звідси, з цієї квартири, від цієї жінки, яка плакала, негарно зморщилася, та з цього їхнього життя…

– Ніно, що ти влаштувала тут цирк! Начебто ти перша, яка залишається без чоловіка. Ти влаштовуєш трагедію незрозуміло з чого? Заспокойся, дай мені зібратись спокійно і піти, чуєш? Я і так, – він помовчав, – йду геть, з порожньою сумкою, адже я все тобі залишаю, Ніно. Тобі та дітям!

– Тату, татко, не йди, – плаче одинадцятирічна Даша.

– Тату, не йди, – повторює слідом за нею трирічний Ігор, Єгор в цей час був у школі у нього була олімпіада, пацан намагався виграти її, щоб тато похвалив, а то він останнім часом якийсь знервований, на роботі у нього, мабуть, щось не ладнається.

Єгор старається, Єгорові тринадцять, він знає, тато пишатиметься ним.

Олег пішов, голосно грюкнувши дверима, дружина з дітьми плакали так, що навіть у каміння з’явилися б сльози.

Але Олег не обернувся, він легко втік по сходах, закинувши сумку на плече, викликав таксі, закинув сумку на заднє сидіння, стрибнув у машину і поїхав.

Єгор тим часом підходив до будинку, він крикнув батькові, бажаючи поділитися з ним радістю, але той байдуже глянув на хлопця і відвернувся, сказавши щось водієві.

“Щось на роботі сталося”, – подумав Єгор і весело побіг додому.

Крики та плач він почув ще на першому поверсі, щойно увійшов до під’їзду. Перестрибуючи через дві сходинки, Єгор забіг додому.

Мама лежала на підлозі та хрипіла, плакати вона вже не могла, діти обнявшись ридали в голос на ліжку.

– Що сталося, мамо? Мама? Мамочка…

– Ооой, ооооой, він пішов … пішов він … Оооой.

– Хто, мамо? Що сталося? Хто пішов, куди? – Хлопчику було страшно, – мамо, матуся…

– Оооой, він пішов …

Так Єгор став дорослим.

Мати чекала, що батько повернеться, нагуляється і повернеться. Вона чекала на нього, не дозволяла дітям і слова поганого сказати про батька, здригалася при кожному стуку, все їй здавалося що Олег повернувся.

– Він такий благородний, такий благородний, – каже мати своїм подружкам, все залишив нам, все залишив.

Мати мовчала, що залишив їм батько квартиру в іпотеці, меблі взяті в кредит. Благородний.

Це вона, вона, ця стерво його приворожила, плакала мати та бігала по якихось бабках, ворожках, відносила останні копійки. Ті давали їй якісь втішні прогнози, тішили надіями та тягли гроші.

Єгор скотився по навчанню, став зухвальний, часто йшов з дому. Одного разу він побачив Дашу яка стояла і безсоромно диміла, дівчина теж почала жити своїм життям.

Єгор у два стрибки опинився біля сестри, та вибив з рук “погану звичку”.

– Еее, – гукнув хтось Єгора, – ти що собі дозволяєш, це моя подруга …

– Подруга? – Єгор заламав руку хлопця.

– Ти що, не бачиш, що вона малолітня? Вона навіть не підліток, ще раз побачу на районі, ще раз…

Єгор притягнув сестру додому, вона плакала, штовхнув її до матері.

– Може звернеш увагу на дитину, їй дванадцяти немає, а вона з мужиками спілкується і звичок поганих набирається. Не прийдеш до тями, піду в опіку, попрошу, щоб нас у дитячий будинок забрали, – кричить з надривом Єгор, – ти дістала, він пішов, розумієш, пішов! Ми не потрібні йому, ти не потрібна вічно плачуча і догоджуюча, я не потрібний, вони не потрібні. Подивися, подивися Ігор у штани писати почав, він маленький так не робив і палець смокче.

– Уууу, – виє мати, – аааааа, – закочує очі та плаче, плаче, плаче.

Олег у цей час зі своєю молодою дружиною їде відпочивати, якби не ці безглузді аліменти, він раніше відвіз би свою кохану на відпочинок.

Ніна ця, все чатує на нього, в очі заглядає, зовсім з’їхала з глузду, то водою обллє з-за рогу, то за рукави хапається, просить повернутися. Куди повернутися, чи зовсім хвора?

У ці постійні крики, та сльози. Вічна економія, не встигнеш набрати на один кредит, тут вже час другого підходить, то Єгору треба кросівки, то Даші костюм, то Ігорю в садок гроші здати.

Дякувати Богу він позбувся цього кошмару.

Сама казала, що бабуся її вчила, мовляв, плануй стільки дітей, скільки сама зможеш підняти. От вона і планувала, а він тут до чого? Жінка нарівні з чоловіком зараз, вона вільна людина і має право сама розпоряджатися своїм тілом.

Ось і розпорядилася.

Та ну її, навіть думати не буде про неї, настрій псувати. Кохана поряд, притулилася до плеча, сонечко.

Хвиля кохання та ніжності захлеснула чоловіка, як же йому пощастило. Він цмокнув у маківку кохану і поклав свою голову їй зверху.

Ніна перестала бігати по бабках, вона почала будувати особисте життя, а чим вона гірша.

Зістригла довге волосся, почала яскраво фарбуватися і голосно сміятися.

Вона пропадала на роботі, а у вихідні відпочивала, разом з подружками, що з’явилися, вони пили червоне, співали пісні та танцювали.

Єгор повністю взяв на себе турботу про молодших, мати кричала що вона утримує їх, що аліментів, які платить їх недолугий татусь, не вистачає навіть на тиждень, вона тепер не плакала, вона тепер пила.

Хлопцеві соромно було ходити в речах, з яких він давно виріс і він знайшов підробіток.

Мати привела якогось мужика, сказала що вона ще молода і вродлива жінка, їй треба влаштовувати своє життя.

Через тиждень Єгор спустив його зі сходів, упіймавши на тому, що він підглядав за Дашею, коли та переодягалась у кімнаті.

Чоловік плакав, клявся матері що Єгор просто його зненавидів за щось, а потім сказав що Дашка сама винна, спокушає його.

Мати кинулася на дітей битися.

– Іди, – сказав Єгор матері, – йди та ніколи не приходь сюди. Чуєш?

Мати пішла слідом за цим чоловіком.

– Єгоре, як ми житимемо, – запитала Даша, – ми ж діти … У нас іпотека, Єгоре.

– Нічого, проживемо – стиснувши зуби сказав хлопчик.

– Єгоре … – Вона прийшла через місяць, побита брудна, з перегаром, – пробач синочок … Діточки мої, вибачте ви мене.

Все перетерпіли, пережили Ніна з дітьми. Взяла себе до рук, усіх друзів – подруг розігнала, на курсах якихось відучилася, перекваліфікувалася.

Та їм було важко, але завдяки Єгору, а потім Даші, яка підросла, вони впоралися.

З тією коханою. Олег давно розійшовся, слава богу. Така клуша Нінка у нього, трьох дітей народила, вся при фігурі була, а готує як, вдома завжди повно їжі, чисто, він доглянутий.

А ця народила, і все королева, вночі до дитини він повинен вставати, приходить з роботи втомлений, вона віддає йому пацана, та навіщо йому це треба.

Добре, що нову кохану зустрів, ця не така. А та на аліменти подала, на себе і дитину.

Добре, що кохана його розуміє.

До речі, Єгору вже вісімнадцять, вони що там, знахабніли зовсім, все, до вісімнадцяти років просидів на батьковій шиї, досить.

Дурепа якась, мовляв, не потрібна їй така любов, він гроші має приносити все ж таки мужик, та пішла вона… Пішов і від цієї.

Потім були ще, ще й ще кохані

– Альо, Ніна.

-Так, але, хто це?

– У сенсі хто це? Дожились, чоловіка рідного не впізнаєш?

– Вибачте, ви помилилися номером…

Ніна знизала плечима, за минулі роки вона вже забула голос Олега.

– Ігор, синочку …

– Альо, Єгоре, там дядько якийсь дивний, він вже тиждень за мною ходить, я забіг назад до школи. Він мене сином назвав і на ім’я, щось мені ніяково.

– Ігорю, стій біля охорони, чуєш. Я зараз.

Хлопчик звик покладатися на старшого брата.

– Ігор, виходь … Біжи в машину.

Від паркану відокремилася постать, чоловік йшов трохи погойдуючись, хворий або випив, промайнула думка у Єгора.

– Єгор … який ти став. Привіт синку. Так давно не бачилися…

– Десять років, тату…

– Так … А я ось … знаєш … йшов мимо, дивлюся Ігор. Я думав що ти, уявляєш … А потім подумав що …

– Я був у його віці, тату, коли ти пішов … Втік, пам’ятаєш? Я йшов сказати тобі, що виграв олімпіаду, хотів, щоб ти, похвалив мене, тату, а ти сів у чужу машину і поїхав, ти ж бачив мене тоді, тату…

– Пробач мені, синку … пробачте мені … діти …

– Ти знаєш, я вдячний тобі.

– Так? А за що?

– За все. Якби ти тоді не пішов, ми не були б так дружні з сестрою і братом, ми б так можливо не цінували б маму. Я не став би тим, ким я є, так, мені мало років, але я вже багато чого досяг, тату, я знаю з якою працею дістаються матеріальні блага, я знаю як це страшно, коли зраджують найближчі, я бачив біль, тато… Я бачив як мати повзала по підлозі та кричала від болю, не фізичного, ні, у неї душа рвалася на частини. Але ми все пережили, ми щасливі, не смій лізти у наше щасливе життя, чуєш?

– Єгоре, – покликав брата Ігор, – Єгоре, поїхали додому.

– Ти не маєш права вирішувати за інших дітей, зрозумів … Захочу і зустрічатимуся, зрозумів … І до матері прийду, і вона мене прийме, що б ти розумів у житті, сопляк. Вона мене кохає…

Єгор різко повернувся і зробив крок назустріч батькові, той відсахнувся, смикнувши куточком рота.

– Я Тобі все сказав … тато.

– Це він, так? То наш батько? Скажи…

– Так, Ігорю, це наш батько.

– Навіщо він прийшов?

Єгор знизав плечима.

– Хоче спілкуватися з вами, з тобою та Дашею, сказав що мама його прийме.

– Це правда? Єгоре? Правда? Мама що покине дядька Колю і прийме цього? Я не хочу, Єгоре. Зроби щось.

Дядя Коля живе з ними п’ять років, мати довго боялася привести до дітей чужого чоловіка, пам’ятаючи той випадок. Він знайшов підхід до неї та дітей, навіть Єгор поважає дядька Колю, він зі спокійною душею довірив маму та брата із сестрою цьому чоловікові.

– Ігорю, ну ти що, немає звичайно, де дядько Коля наш і де…

– Цей чужий мужик, правда, брат?

– Правда брат! – а хлопчина виріс, думає Єгор, хоча я в його віці був, коли це все сталося.

Олег ще спробував налагодити стосунки з дітьми, але Даша пирхнула як кішка, а Ніна пообіцяла придушити його, якщо не перестане лізти.

– Я Батько! Я плачу аліменти на Ігоря!

– Ось із цього і треба було починати, з аліментів, – каже Ніна, тобі ще п’ять років платити.

– Ніночка, відмовмось від цих аліментів, я що, зовсім не мужик чи що? – говорить Микола, нинішній чоловік Ніни.