– Ніс не наш, – похитав головою свекор. – І колір волосся. У всіх у нашій сім’ї від народження воно русяве, а тут темне. Сумнівно це все. – Ти знаєш, я теж помітила, але при ній промовчала,- підхопила Людмила. – Треба зробити тест ДНК. Тихо, щоб вона не знала. Зразки візьмемо. Його слину та волосся Ігоря. Треба ж бути впевненими, що ми не чужу дитину няньчимо

Юля сиділа за комп’ютером та пила третю філіжанку кави. Щоправда, дисертація все одно не писалася. Формули розпливалися перед очима.

Все через те, що малюк Артем всю ніч вередував, плакав, не давав спокійно заснути. Йому було лише пів року, але характер уже виявився міцним.

Жінка відкрила програму камери – няні. Вони з Ігорем встановили її у спальні місяць тому, коли переїхали до нової квартири.

Маленька непомітна камера стояла на полиці, спрямована на ліжечко. З її допомогою було зручно стежити за сином, коли він спить, а вона працює над дисертацією у вітальні.

Вчора до них приїжджали свекри, Людмила та Віктор. Посиділи з онуком, поки молода мама їздила у своїх справах. Юля вирішила подивитись запис, раптом щось налякало малюка, раз він потім так плакав уночі.

Вона перемотала на початок візиту. Людмила тримала Артема на руках, хитала його. Нічого незвичайного. Потім поклала спати. Чоловік свекрухи сидів у кріслі, щось читав у телефоні.

Але далі почалося цікаве.

Людмила переконалася, що дитина спить міцно, кивнула чоловікові й вийшла з поля зору камери. Судячи з усього, вона попрямувала до шафи, що стояла в кутку кімнати.

Юля насупилась. Чого вона туди пішла? Через пару хвилин свекруха повернулася з оберемком її одягу.

– Дивись, Вітю, – жінка демонструвала чоловікові сукні, блузки, джинси. – Це все купується за гроші нашого сина!

– На свою стипендію аспірантки вона такого не придбає. Ігор у дірявих кросівках ходить, а вона тут собі вбраннями шафу забила!

Юля застигла. Що вона зараз почула?

Свекор кивав, погоджуючись.

– Марнотратниця! Він її утримує, а вона промотує гроші на ганчірки!

Людмила акуратно, але з огидою почала вішати речі назад на вішаки.

– А я йому казала, що він одружився не з тією дівчиною. Треба було з Оленою із сусіднього під’їзду одружуватися. Та цінувала б.

Юля відчула, як руки почали тремтіти. Вона хотіла вимкнути запис, але не змогла. Немов загіпнозована, продовжувала дивитись далі.

Коли Людмила повернула одяг у шафу, підійшла до ліжечка. Нахилилася над сплячим онуком. Віктор став поруч.

– Ніс не наш, – похитав головою свекор. – І колір волосся. У всіх у нашій сім’ї від народження воно русяве, а тут темне. Сумнівно це все.

– Ти знаєш, я теж помітила, але при ній промовчала,- підхопила Людмила. – Треба зробити тест ДНК. Тихо, щоб вона не знала. Зразки візьмемо. Його слину та волосся Ігоря. Треба ж бути впевненими, що ми не чужу дитину няньчимо!

– Ігор закоханий, сліпий, – додав Віктор. – Він нічого не бачить.

Юля затулила рота рукою. Тест ДНК? Вони серйозно?

Але це було ще не все. Людмила дістала телефон, спершу щось довго дивилася, потім набрала якийсь номер. Казала тихо, але камера все записала.

– Так, привіт. Щодо тесту на батьківство. Чи можна зробити таємно? Добре. Ми привеземо зразки.

Вона поклала телефон, обернулася до чоловіка.

– Зроблять. За тиждень результати будуть. А ще скажи Ігореві, щоб відкрив окремий внесок на твоє ім’я. Нехай переказує туди гроші. Це буде його подушка безпеки. Якщо він все-таки схаменеться і розлучиться, гроші повинні залишитися в сім’ї.

– А це ти правильно кажеш, – кивнув Віктор.

Юля вимкнула запис. Сиділа дивлячись у порожній екран. Це було справжнє вороже підпілля у їхньому будинку, вони будували плани щодо фінансової ізоляції, перевіряли на батьківство, копалися у її речах.

Вона встала, пройшла до спальні. Ігор спав, бо працював допізна, втомився. Жінка взяла його за плече.

– Ігорю, прокинься.

– Що? Що сталося? – чоловік розплющив очі.

– Ходімо. Треба тобі дещо показати.

Вони сіли за комп’ютер. Юля мовчки увімкнула запис. Ігор дивився, спочатку незрозуміло, потім з нестримним жахом. Обличчя його змінювалося. Спочатку подив, потім гнів, потім біль.

– Це що? Це, правда, було?

– Вчора. Поки я в бібліотеку їздила, вони тут влаштували ціле розслідування.

Чоловік переглянув запис ще раз. Особливо уважно слухав частину про тест ДНК та про фінансову схему. Коли запис закінчився, він сидів мовчки.

– Ігорю, скажи щось.

– Я не знаю, що сказати. Це ж мої батьки. А вони таке кажуть!

– Вони не вірять, що Артем – твій син.

– Я бачу. Він схожий на мене. У мене в дитинстві теж волосся темне було. Потім посвітлішало. І мій ніс. Точна копія.

– А вони хочуть зробити таємний тест.

Чоловік підвівся, пройшовся по кімнаті. Зупинився біля ліжечка, глянув на сина.

– І про гроші. Про внесок на ім’я батька твого. Щоб мені не дісталося, якщо ми розлучимося.

– Я завжди ігнорував твої тривоги. Ти казала, що мама тебе не любить. Що вони вважають тебе недостойною. Я думав, що ти перебільшуєш. А виявляється, ти мала рацію?!

Юля підійшла до чоловіка, обійняла його.

– Що робитимемо?

– Я подзвоню їм завтра.

– І скажеш про камеру?

– Ні. Просто дам зрозуміти, що мені відомо про їхні плани. Що я все знаю.

Наступного дня Ігор зателефонував батькам. Юля сиділа поряд, слухала. Розмова була короткою і жорсткою.

– Мамо, нам більше не потрібна ваша допомога з Артемом. Дякую, але далі ми впораємося самі.

– Як це? Ігорьку, що трапилося?

– Нічого не трапилося. Просто вважаю, що вам не варто більше приїжджати до нас.

– Але чому?

– Тому що мені відомо про ваші плани. Про тест ДНК, який ви хотіли зробити таємно. Про вклад на ім’я батька. Про те, що ви думаєте про Юлю та її одяг.

У слухавці повисла тиша. Потім голос Людмили вже не такий впевнений.

– Звідки ти знаєш?

– Не важливо! Важливо, що знаю! І ще важливо, що ви більше не втручатиметеся в нашу сім’ю.

– Ігорю, ми ж хотіли, як краще.

– Як краще? Ви хотіли зруйнувати мою сім’ю! Переконати мене, що син не мій! Забрати у дружини гроші. Це краще? Це підло!

– Але ж ми переживали за тебе!

– За мене не треба турбуватися! Я дорослий! Я сам вибираю, з ким жити, кого любити. І якщо ви не можете поважати мій вибір, то нам нема про що розмовляти.

Він повісив слухавку. Юля взяла його за руку.

– Ти молодець.