Ніяк не виходить познайомитися з дівчиною

Я Сашко, зараз служу в армії. Незабаром, 24 листопада, моя служба закінчується. Але є проблема, про яку я хочу розповісти: я досі не маю постійної дівчини. Від цього почуваюся просто неповноцінним. Тут у армії, це взагалі головне. Всі з кимось переписуються або говорять телефоном. А я ні.

Ні, не те, що в мене ніколи не було дівчини. Дівчата були. І ми теж зідзвонювалися чи переписувалися. Тільки все це триває дуже мало, один-два тижні і все. Ось ми познайомилися, обмінялися телефонами, зателефонували, розповіли один одному про себе все на світі, а потім я дзвоню, а вона каже, наприклад, що зайнята, займається, кудись іде або, нарешті, що її зараз покликала мама. Я дзвоню наступного дня, зі мною обмінюються кількома реченнями, типу яке складне сьогодні було домашнє завдання і все. Зазвичай більше дівчат просто не беруть трубку. Іноді мені вдається поставити запитання, чому зі мною не хочеться розмовляти і вже після цього трубку не беруть.

До армії бували дівчата, з якими я навіть кілька разів зустрічався, але це теж двічі-тричі. І начебто все бувало нормально. Ось ми гуляємо, цілуємося, а втретє чи вчетверте, вона просто не приходить або каже, щоб я більше не приходив.

Може, я хочу багато? Я хочу, щоб дівчина розповідала мені все, що з нею було, і щоб сказала, що я їй подобаюсь чи не подобаюсь. Зазвичай відповіді на це питання взагалі отримати майже неможливо. Я такий дурень, що дуже швидко прив’язуюсь, навіть за дві-три розмови. І потім дуже боляче, коли усе закінчується. Ось уже у вересні був я місті, домовився зустрітися в парку з Наталкою, а вона не прийшла і більше трубку не бере.

Ті, хто про це знають, кажуть, що я просто поступово навчуся не прив’язуватися, а сам сміятимусь над дівчатами і кидатиму їх. А мені все одно дуже боляче. Я завжди відразу починаю думати, як ми ходитимемо, гулятимемо, цілуватимемося, розмовлятимемо, ходитимемо в кіно, підемо до друзів. А частіше за все навіть до «зустрітися і погуляти» не доходить.

Хоча одна дівчинка розповіла мені, чому так відбувається. Може якось інакше треба розмовляти, щось інше дарувати (а мене мама навчила, що квіти – це завжди приємно).

Ось скоро додому, зустріч своїх однокласників та друзів. У них у всіх є дівчата, а дехто навіть одружився. Серед них виглядатиму дуже безглуздо. Щиро кажучи, не хочу цього і навіть боюся.