Ночувала з двоюрідним братом у двоюрідної бабусі. У неї вдома мені ніколи не подобалося, особливо всякі статуетки з глини і скла, тому що бабуся завжди нас лаяла, якщо ми їх брали в руки (боялася, що розіб’ємо)

Прочитала багато історій, вирішила розповісти свої.

Швидше за все, це був домовик.

Сталося це в квартирі, в якій я жила років 4 тому.

У мене ночувала подруга моєї сестри. Я і подруга Діана разом спали на одному дивані. І ось ранок, годин 5-6, ми разом прокидаємося від якогось незрозумілого відчуття.

Двері відчиняються в зал без скрипу і звуків (її можна відкрити, тільки повернувши ручку і сильно штовхнувши).

І Діанка нікого не бачить. А я піднімаю голову і бачу голову коня, але не лякаюся (я спросоння) і голосно кажу: “Чого дивишся ?!”

Потім, коли усвідомлюю, ЩО я щойно побачила, підстрибую.

Заверещали. Нікого, звісно, немає. Діанка, до речі, швидко поїхала додому.

********

Ще одна історія про домовика, але це може бути сном.

Була я тоді дитиною, років 8-10, ночувала з двоюрідним братом у двоюрідної бабусі. У неї вдома мені ніколи не подобалося, особливо всякі статуетки з глини і скла, тому що бабуся завжди нас лаяла, якщо ми їх брали в руки (боялася, що розіб’ємо).

І ось в одну гру ми і розбили одну з статуеток. Це був солдат, який стояв на одному коліні і грав на гармошці.

І ось вечір, бабуся ще не помітила втрати. Нас поклали. Бабуся в одній кімнаті дивиться телевізор з зачиненими дверима, ми в інший – з відкритими дверима.

Брат заснув, я дрімаю. І раптом бачу, як солдат (якого я розбила) в натуральну величину йде від дверей до нас в кімнату і розкриває рот так, як ніби співає і на гармошці грає, і випади іноді робить.

Я очі витріщила, сказати нічого не можу, брата штовхаю, він не прокидається. Я під ковдру з головою і не висовувалася, і не пам’ятаю, як заснула.

З цього випадку більше ніколи не залишалася у двоюрідної бабусі з ночівлею.