– Ну, батя у мене дивакуватий. Потерпимо вже трохи, – заявив чоловік зляканій дружині

– Завтра батько приїжджає, – Андрій кинув фразу повсякденно, ніби повідомляв про те, що з ранку дощ піде, – ти приготуй щось. Таке, щоб вау! Гаразд?

– А раніше сказати не можна було? – Наталя навіть образилася. – Я б на ринку продуктів свіжих купила, та й себе впорядкувала. Манікюр свіжий зробила б… Ми ж з ним не бачилися ніколи.

– Він сам мені на роботу годину тому зателефонував тільки, з потягу вже.

– І коли цей потяг прибуває?

– Завтра о пів на третю дня, начебто. Встигнеш ще й борщ приготувати, і пиріг, і в перукарню сходити.

– Так з роботи доведеться відпрошуватися ще. Якось не по-людськи у вас все.

– Ну, батя у мене дивакуватий. Потерпимо вже трохи. Він, мабуть, з тобою познайомитися хоче, на нашому весіллі його ж не було. Та я й сам його кілька років уже не бачив, знаєш, яка у нас у родині ситуація…

…Ситуація в сім’ї чоловіка була справді дещо неординарною. Майбутній свекор Наталії пішов із сім’ї років п’ять тому до іншої жінки, і з того часу ніколи в це місто не повертався.

Дзвонив тільки синові, з колишньою дружиною стосунки не підтримував зовсім, ніби її ніколи й не було.

Власне кажучи, і свекруха про нього, принаймні при невістці, не згадувала, навіть словом не обмовилася. Воно і зрозуміло, – не кожна жінка зраду стерпить, тим більше демонстративну.

Два місяці тому, коли відсвяткували вони з Андрієм неголосне своє весілля, на урочистість батько не приїхав, хоча певну суму на картку сина, як подарунок, переказав.

А щодо можливості власної присутності скупо передав, що псувати свято не хоче, але колись молодят відвідає. І ось тепер, мабуть, наважився на власні очі побачитися.

Наталя часто уявляла собі свекра, і завжди він здавався їй чомусь суворим і не дуже доброзичливим. Знала, що працював він тепер головним інженером на великій залізничній станції.

А начальники на транспорті напевно насамперед шанують дисципліну та порядок. А в неї у квартирі завжди безладдя якесь, як не намагайся. Чоловік на це уваги особливого не звертає, а свекор тепер чіплятися почне, чого доброго.

– Страшно мені щось, – зізналася Наталя чоловікові, – заснути не можу ніяк, наче перед податковою перевіркою на роботі.

– Та не турбуйся ти, – заспокоїв її Андрій, – з мамою моєю спільну мову з перших днів знайшла, одразу рідними стали. А батько у мене людина, звичайно, складна, але, наскільки я пам’ятаю, зла ніколи нікому не робив.

– Але ж від вас він пішов. Кинув, вважай. Ти б теж так зміг, чи що?

– Ось на цю тему не починай. Краще виспись гарненько. Бо борщ завтра не вийде з котлетами. І тісто не підійде.

– А раптом і справді йому моє куховарство не сподобається?

– Він що, делікатес дегустувати сюди приїжджає? Йому їх на роботі, якщо потрібно, точно завжди піднесуть.

– Щоправда, мені й самому якось боязко, слово честі. Який він тепер став, як живе? Може, у новій сім’ї характер змінився.

– А ти сам до нього в гості ніколи не їздив?

– Він кликав. Але я так і не зібрався, хоч і зараз хочеться. Маму боявся образити, – даремно, напевно, вона б все зрозуміла. Тільки вона його зі свого життя викреслила, ти ж бачиш.

– Ти про його приїзд їй повідомив?

– Повідомив телефоном. Вона промовчала, і все. Гаразд, завтра подивимося, як піде…

…А з ранку все пішло, як і намічали. На вокзал Андрій поїхав один, Наталя залишилася накривати стіл, та порошинки скрізь здувати, як чоловік висловився. Але коли вхідні двері відчинилися, все одно здавалося, що чогось доробити вони так і не встигли.

Григорій Антонович з’явився перед невісткою, спочатку налякавши її остаточно. Був він у суворому піджаку і при краватці, – це, попри спеку за вікном.

Точно – начальник транспортного. Зараз блокнот дістане і зауваження розпочне. Блокнота, звичайно, ніякого не було, свекор навіть із валізи для невістки духи витягнув французькі, але напруга не відпускала.

Гість був небагатослівний, – видно, теж трохи скуто себе почував. Але за столом встиг похвалити й борщ, і пиріг, а котлети Наталії фірмові – особливо.

На душі потроху полегшало, та й розмова почалася. Але їй все одно здавалося, що свекор дивиться на неї, ніби оцінює. Як новий електротяг на своїй станції, не інакше…

Виявилося, що приїхав Григорій Антонович лише на три дні:

– На роботі справ багато навалилося, – пояснив він, – та й вас надовго обтяжувати не хочеться. Вдень друга старого хочу відвідати, та містом погуляю. Все-таки життя тут майже все, вважай, пройшло.

– А до мами не зайдеш? – Несподівано поцікавився Андрій, – Вона сама тепер живе, не чужі все-таки.

– Ні, сину, – посерйознішав батько, – чужі вже, мабуть. Так сталося. Тепер не виправиш. А підкладіть мені, Наталко, ще ваших котлеток, вони у вас смачні вийшли …

Наступного дня Наталя пішла на роботу, а чоловіки збиралися погуляти містом. Але, як потім виявилося, прогулянка була недовгою, як і зустріч зі старим другом.

Як увечері розповів Андрій, батько влаштував йому наганяй щодо стану сантехніки у квартирі, та організував мало не капітальний ремонт у деяких місцях.

Потім так само уважно були проінспектовані меблі, фурнітура яких теж, виявляється, потребувала заміни або ремонту.

Наталя знову стривожилася, – наступного дня був у неї вже вихідний, і не виключено, що свекор тепер і до кухонної плити з пральною машиною дістанеться, тут і їй на горіхи дістанеться. Але Григорій Антонович несподівано запропонував:

– А давайте разом в міський парк сходимо. Я ще в дитинстві там бувати любив, мені батьки в кіоску під деревами ескімо купували.

– Чи продають там ескімо зараз? Пам’ятаю, «Ласун» тоді найсмачнішим був. І ще педальні машинки напрокат видавали.

– Щодо машинок нічого сказати не можу, – повеселішав Андрій, – а от “Ласун” там, здається, купити можна. І ще пінне з шашликом у кафе під дубом. Цілком підтримую захід!

Похід удався. Навіть на деяких атракціонах вдалося покататися, і на колесі огляду. Свекор ніби й справді в колишні роки повернувся, – раптом з начальника у суворому костюмі він перетворився на дорослу дитину, на яку десь на лавочці поруч чекають батьки.

Жаль, що все це проходить і не повертається. Гарний в Андрія тато. От тільки поговорити з ним щиро так і не вдалося.

А хотілося, – у самої Наталії батько пішов із життя від інф аркту, ще коли вона в шостому класі навчалася.

Цікаво, яка у свекра там, біля залізничної станції сім’я? Йому так само з ними весело? Втім, які вже тут веселощі, там він, мабуть, цілодобово на роботі пропадає.

…Наступного дня свекор уже став готуватися до потягу. Андрій пішов у гараж щось підлагодити в машині перед поїздкою на вокзал, мабуть, батько його таки ремонтними турботами заразив.

Наталя заварила чай, сіли зі свекром попрощатися на кухні. Григорій Антонович уважно подивився на невістку, посміхнувся:

– Ну що, Наталко, бачу, що синові моєму з тобою пощастило, порадувався я за нього. Живіть, як кажуть, у мирі та злагоді, любов свою бережіть, не завжди це виходить, на жаль.

– Ви вже мене вибачте, – вирвалося раптом у Наталії, – а у вас з мамою Андрія чому не вийшло? Він розповідає, що ви начебто любили один одного…

– Любили, – свекор трохи помовчав, – але доля людська – дуже непроста штука, чи знаєш. І помилки у ній теж бувають, і розчарування.

– Тільки ви намагайтеся всього цього уникнути, гаразд? Це в залізниці – все прямими рейками, так і там ава.рії трапляються.

Потім він вийшов у кімнату, повернувся ще з однією коробочкою, простягнув її Наталі:

– Ось передай, будь ласка, це мамі Андрія. Тобі я парфуми вже подарував, а до неї зайти так і не наважився.

– А це її улюблені, я пам’ятаю… І приїжджайте з Андрюхою до мене в гості, у мене там донька росте, познайомлю…

… Якось вони зібралися і приїхали. Андрій таки зважився, щоправда, порадившись зі своєю мамою. В іншій родині свекра теж за столом було тепло, затишно та весело.

Тільки Наталі все-таки здалося – не так, як тоді у міському парку. Але, як кажуть, життя, воно таке, – цікаве, та непередбачуване…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!