– Ну і чеши до своєї кралі! А я й без тебе чудово проживу! – Вигнала Ліда зрадника

– Алло, Лідо? Це Світлана.

– Яка Світлана?

– Ну… До мене ваш чоловік пішов.

Ліда підняла брови. Вона ніколи не брала незнайомі номери, але чорт смикнув її взяти зараз. Краще б вона цього не робила.

– Що вам треба? – сухо спитала вона.

– Мені потрібний рецепт вашого фірмового пирога з капустою. Толя його обожнює, а я не вмію готувати.

Ліда не відповіла, бо була надто обурена.

– Хоча, слухайте, Лідо? Знаєте…, не потрібний мені рецепт. А давайте, ви самі будете його пекти, а я забиратиму вже готовий.

…Ліда прийшла додому дуже втомлена. Останнім часом, коли змінилося керівництво, її використовували й у хвіст, і в гриву. Нове керівництво категорично не хотіло брати додаткового співробітника, вирішивши, що Ліда вивезе і так.

– У вас зарплатня, як у міністра, Лідіє Дмитрівно. Тож відпрацьовуйте, встигайте. Ви пані енергійна, – сказав новий бос, Пилип Іванович, підтверджуючи, що відтепер усе навантаження лягає саме на неї.

Втім, Ліда і справді у свої п’ятдесят років була як «електровіник». Вона вміла розподіляти сили, не панікувала, коли терміни підтискали, і навіть у найзавантаженіші дні встигала все.

Колеги жартували, що якщо її закрити на складі без світла та комп’ютера, вона все одно здасть звіт, а заразом, ще й теки на полицях розставить послідовно.

Крім того, у неї був такий вік, коли вже накопичено досвід, немає причин для відгулів, типу декрету та нескінченних хвороб дітей, а енергії вистачає, щоб згорнути гори.

Загалом, Ліда була цінним співробітником, і не менш цінною дружиною та мамою. Дочка, Аріна, вже жила самостійно й обіцяла порадувати онуками, а чоловік Толя жив із Лідою, як у Христа за пазухою. Вона і приготує, і прибере, і розважить.

– Які пироги у Ліди шикарні! І як вона все встигає? Це ж тісто замісити, приготувати начинку, зліпити все це і не засмажити ще! – із заздрістю говорили дружини чоловікових друзів, коли приходили в гості.

Їхні чоловіки теж нахвалювали її куховарство, заздривши Анатолію чорною заздрістю. Толя ходив по хаті, як пихатий індик, і все його влаштовувало. До певного часу.

Одного разу фірму, де він працював, зачинили. Усіх працівників пустили під скорочення. Толік зажурився і раптом впав у депресію. Спочатку Ліда намагалася чоловіка підтримати.

Пекла його улюблені пиріжки та тортики, сідала поруч, слухала його скарги. Але поступово вона зрозуміла: замість того, щоб шукати роботу, чоловік все більше занурюється в скиглення.

Він відростив животик, почав довго зависати перед телевізором і клацати пультом, навіть не вдаючись, що дивиться. У руках майже завжди він тримав банку із пінним.

– Навіщо я піду працювати? Ти й сама добре справляєшся, грошей вистачає, – сказав він одного разу з упевненістю людини, якій і на думку не спадає, що вона паразитує.

– І що ж ти, любий, хочеш? – здивувалася Ліда.

– На пенсію піду.

– У п’ятдесят п’ять років?

– Ну, так. Я говорив із другом, він може допомогти, довідки мені зробить. Якусь недієздатність намалює.

Ліда так і сіла.

– Знаєш, любий, я не хочу у п’ятдесят років мати в чоловіках недієздатного пенсіонера! Ти цілком здоровий кінь! І нічого вигадувати!

– Я думав, ти підтримаєш мене! Собаку заведу, буду на рибалку їздити.

– А я оратиму і навколо тебе скакатиму? Ну ні!

Ліду з того дня, як підмінили. З поступливої дружини вона перетворилася на дружину мегеру. Принаймні так казав друзям Толік.

Вона будила його о сьомій ранку. Якщо він не вставав, влаштовувала «душ» із квіткового пульверизатора. Потім відправляла на пробіжку, а повернувшись, змушувала сідати за комп’ютер та розсилати резюме.

– Я так більше не можу. Дружина, як із ланцюга зірвалася! – скаржився Толя.

– Тобі й справді, Толян, треба скинути трохи. Привести себе у форму. А то й довідки не доведеться підробляти: клюне тебе якийсь інфаркт – і станеш у дружини на шиї офіційно сидіти, – жартував приятель.

Толя тільки сміявся. Він вважав себе «чоловіком хоч куди». Але працювати йому не хотілося. Удар по самолюбству виявився надто сильним: його розрахували й навіть не запропонували місце у новоствореній фірмі.

– Раз мене не цінують, я з ними ніяких стосунків більше не підтримуватиму, – сказав він дружині, коли та обережно натякнула, що можна подати резюме туди ж.

– Роби щось! Під лежачий камінь вода не тече! – твердила Ліда, втомившись слухати його нескінченні відмовки.

– Я роблю! Намагаюся! Але й ти така сама! Не цінуєш мене!

Їхні суперечки та сварки були щодня. Ліда приходила пізно, а замість затишного будинку та вечері, бачила кисле обличчя чоловіка в треніках і з пляшкою пінного, і її роздратування зростало.

– Знаєш, що? Ти сьогодні на дивані спиш! – сказала вона, коли чоловік вкотре повечеряв пінним із часниковими грінками на доставку. Він навіть не спромігся подумати про те, що буде їсти втомлена дружина.

Толя відчув себе скривдженим хлопчиком. Поживши з дружиною-тираном, і не отримуючи колишньої поваги та розваг, Анатолій вирішив завести інтрижку на боці на зло дружині.

Охоча знайшлася не відразу, але все ж таки знайшлася.

Світлана працювала в перукарні через дорогу від їхнього будинку, і кілька разів Толік зайшов до неї на стрижку.

Жінка постійно робила компліменти Анатолію.І волосся у нього хороше, і сивини майже немає. І взагалі, – такий чудовий чоловік. Шкода, що одружений. І ось одного дня він візьми і ляпни:

– А я з дружиною розійшовся!

– Та ну? – у Світлани від радості навіть ножиці випали з рук.

– Загалом тепер я готовий до нових відносин.

Світлана від щастя кинулася Толю обіймати та цілувати. А вже наступного дня вона чекала на нього «на чай з продовженням».

– Ти що не залишишся? – засмутилася вона.

– Ми ще ділимо майно. Якщо я покажу Ліді, що мені є куди йти, вона у мене квартиру відбере! – збрехав він.

– Так… Ну ти давай, тримайся. Я за тебе! – Підтримала Світлана.

Вона дивилася на Толіка закоханими очима і вже уявляла, коли переїде до нього, і вони одружаться.

Її очі світилися такою відданістю, що Толік розцвів. На відміну від Ліди, яка тепер тільки вказувала на його недоліки, Світлана дивилася на нього так, ніби він її герой.

Він хвалився друзям:

– Я ось до Свєти приходжу, вона мені в рота дивиться, усміхається, обожнює. Тільки п’яти не цілує… А Ліда мені всі мізки проїла!

Ліда в цей час діяла по-своєму: влаштувала чоловіка через знайомого у фірму. Толік невдоволено бурчав, але розумів: Світлані потрібні подарунки, залицяння. Заради цього він і вийшов працювати.

Спочатку стосунки у сім’ї навіть налагодилися. Ліда припинила тиснути, а він повертався додому задоволений, як березневий кіт.

Але незабаром Світлана стала Анатолія дратувати буквально у всьому. Готувала вона не смачно, вдома було не дуже чисто.

Вона постійно питала, коли Толік вже залишиться з нею назовсім. Його почали навіть дратувати кохання в очах і улесливі слова.

Ліда так і залишилася жінкою самодостатньою, господарською і добре забезпеченою. Їй боляче було бачити, як деградує чоловік.

Начебто він і працював, а грошей у сім’ї не додалося. Та й підозри в неї почали з’являтися, коли вона вловила чужий запах парфумів на його сорочці.

Коли одного разу він прийшов додому дуже пізно і напідпитку, вони сильно посварилися, і він у запалі гніву сказав, що є в нього така Світлана. Молода, красива і шалено закохана в нього. Не те що мегера Ліда.

– Ну і чеши до своєї кралі! А я й без тебе чудово проживу! – Ліда тримати чоловіка не стала, вигнала. І йому довелося йти до Свєти назовсім. Хоча до неї він йти не хотів.

Прожив Толік зі Світланою два місяці, після чого спільний побут став нестерпним. Та й друзі з родичами чомусь від нього відвернулися… залишилася лише Свєтка. Гірше за гірку редьку.

Світлана не хотіла обслуговувати чоловіка, але вимагала навіть більше, ніж дружина: їй потрібні були ще й гроші, тоді, як Ліда сама забезпечувала себе.

І тоді Толік почав Світлану лаяти та порівнювати з колишньою

– Ось Ліда мені пироги пекла. І борщі варили… А ти? Тільки й можеш, що волосся бабкам стригти й гроші з мене питати.

– Пирогів хочеш? Будуть! – Світлана злякалася, що Толя піде, і вирішила ще більше про нього “піклуватися”: стала пекти пироги, та ледь не спалила квартиру.

– Тьху … Ну і господиня! – вилаявся Толя, згадуючи Ліду.

І так було у всьому.

Світлана ж сприйняла це порівняння, як виклик. І не вигадала нічого кращого, ніж подзвонити колишній дружині Толіка.

– Алло, Лідо? Це Світлана. Мені треба рецепт вашого фірмового пирога з капустою. Толя його обожнює.

Ліда мовчала.

– Лідо? Ви тут? А знаєте, краще не потрібний мені рецепт. Давайте, ви у вихідні будете його пекти, а я забиратиму. Ну наче це моїх рук справа. Тільки скажіть, о котрій приїхати. У п’ятницю мені о сьомій годині зручно. Алло? Ви на зв’язку?

– Світлано, люба, ви мені більше не дзвоніть! Я пироги на замовлення не печу. І нових жінок колишніх чоловіків господарству не навчаю, – сказала Ліда та скинула виклик.

Світлана здивувалася так, що навіть розповіла Толіку. Він репетував, називав її недолугою. А незабаром сам зателефонував до Ліди.

– Рецепти пирогів не даю, – сказала вона.

– Я хочу зустрітися. Поговорити. Давай у нашому кафе?

– Не думаю, що є сенс витрачати час, – пробурмотіла Ліда.

– Дуже прошу! О восьмій сьогодні.

Ліда подумала та пішла. Було дуже цікаво, що скаже зрадник. Анатолій прийшов у кафе у м’ятій сорочці.

– Лідочко, можна я повернусь додому? Не можу, скучив… Ця недолуга з тобою не зрівняється!

– Думати треба було, коли до неї бігав, – сказала Ліда. Чоловік був жалюгідний, і їй зовсім не хотілося, щоб він повернувся.

Навіть коханку він самостійно вибрати не зміг. Все завжди робив завдяки Ліді. І роботу знайшов, і харчувався правильно… Тепер ось скаржиться їй на свою паняночку.

– Я все усвідомив! Прошу! Хочеш, на коліна стану!

– Не треба, не ганьби мене! – Ліда підняла руку.

– Що мені робити? Лідо!

– Іди від неї, якщо не любиш.

– А як жити?

– Знайди собі гарну пані. Самотніх жінок багато. Тільки моя тобі порада: цінуй її, не поводься так, як зі мною.

– Я шукав! Навіть на побачення сходив! Вона начебто розумна, не те що Світлана.

– І що? – Ліда мало не засміялася.

– Не підійшов я їй.

– Чому?

– Бо чесно сказав, що зрадив дружині з перукаркою. На зло!

Ліда відкрито засміялася і похитала головою.

– Що? – почервонів Толік.

– Думаю, Толю, тобі треба повернутися до Світлани та одружитися з нею. Розумна баба тобі не підійде. Тільки така ось жінка, як вона.

– Чому?!

– Тому що ти такий самий, Толю. Повний придурок.

Ліда підвелася з-за столу і пішла.

Більше з Анатолієм вона не спілкувалася. Квартиру вони не ділили, бо вона була дошлюбна. Машину забрав він, і Ліда не судилася – хай хоч щось залишиться людині на старості років.

Сама вона тепер активно ходить на побачення. Виявляється, є не лише самотні жінки за п’ятдесят, а й чоловіки.

І серед них вона напевно знайде розумного та приємного, який скрасить її найкращий вік, коли вже все можна і нічого не пізно…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.