Ну, ось що за люди бувають? Є у нас сусідка Анжела, жінка під 50 років. Вони з моєю дружиною Ніною спілкуються по саду й городу постійно, щовесни ми завжди допомагали їй возити розсаду

Ну, ось що за люди бувають? Є у нас сусідка Анжела, жінка під 50 років. Вони з моєю дружиною Ніною спілкуються по саду й городу постійно, щовесни ми завжди допомагали їй возити розсаду.

Її дача була трохи далі, але ми допомагали суто по-сусідськи, тому що Анжела попросила — важко їй на електричці кілька разів возити ці ящики. Років зо три возили точно. Та й врожай допомагали вивозити, благо у мене жигулі — універсал.

А справа була взимку. Якраз у нас теща тоді вирішила пожити, і тут у неї спину прихопило. Ревматизм. Викликали лікаря, лікар призначив п’ять уколів. Тещі було складно вставати так спину скрутило, кожен день їздити на уколи не могла. А сусідка наша працювала медсестрою у відділені лікарні. Пішов я до Анжели та й кажу:

– Не могли б ви п’ять уколів поставити моїй тещі, спину прихопило. Всі потрібні ліки є.
– Звичайно! Я беру п’ятдесят гривень за один укол і це якщо тільки до мене підніметься. А якщо до вас треба йти, то дорожче.

Сказати, що я був в шоку, нічого не сказати.

Настала весна. І от до нас приходить Анжела:
– Вітя, ви до 15 травня зможете мені розсаду та тумбочку на дачу забрати?

Моя відповідь була сухою і простою:
– Звичайно Анжела Василівна, 100 гривень завантаження та 10 гривень кілометр, 5 хвилин очікування безкоштовно, далі гривня хвилина.

Більше Анжела з нами не вітається. А що сталося? А що не сподобалось?