– Ну що, дочекався? Пів міста вже знають, що твоя Анька творить! Один ти сліпий і глухий! І з роботи дозволив їй піти – «Анечці треба за Катею доглядати!» – А чого її доглядати, дівці тринадцять років, що вона одна вдома не посидить? І машину їй змінив, і джакузі їй у ванній кімнаті встановив! І абонемент дорогий у басейн купив! А тепер тобі – результат! – ходи, чіпляйся рогами за притолоку! – Репетувала свекруха

Весь день до Андрія дзвонили родичі. Навіть ті, з якими вони з дружиною кілька років не бачилися і лише обмінювалися вітаннями до свят у соцмережах.

Ні з якими проханнями родичі не зверталися, жодних важливих питань не ставили. Просто, мовляв, як життя, як сім’я, ну ти, якщо що, тримайся. Чого, питається, дзвонили? Андрій здивувався, та і все.

Але коли вкотре, взявши телефон, він почув голос своєї троюрідної сестри з Харкова, вирішив з’ясувати, у чому причина такої уваги всієї їхньої численної рідні до його персони. Ось це питання він і поставив Людмилі.

– Як не розумієш, у чому річ? – Здивувалася вона. – Не соромся, в житті все буває. Ну, загуляла твоя Анька. Не вона перша, не вона остання. Гони ти її до дідька лисого, нехай одна з двома дітьми покрутиться. Хахаль її відразу втече.

– Стривай, Людо, з чого ти це взяла?

– А ти ще нічого не знаєш?! Оце так! Зараз фотку її хахаля тобі надішлю, помилуйся.

Людмила відключилася, а за кілька хвилин Андрію прийшли дві фотографії. На одній був зображений зі спини чоловік, що входить у їхню квартиру, і Аня, яка привітно усміхається гостю. На другій – цього ж чоловіка було знято в той момент, коли сідав у машину біля їхнього будинку.

Прийшовши додому, Андрій, як завжди, поцілував дружину, погладив сина по голові, і заглянув у кімнату до дочки.

Аня тим часом вже накрила на стіл і покликала всіх вечеряти.

Коли вона вже прибрала на кухні і ввімкнула посудомийку, Андрій, посміхаючись, запитав її:

– Що ж ти, Анюто, сторонніх чоловіків за моєї відсутності привічаєш? Подивися, як по всій країні рідню збентежила – вісім людей мені сьогодні зателефонували, поспівчували та побажали триматися.

В цей момент у нього знову задзвонив телефон. Андрій увімкнув гучний зв’язок. Мати говорила голосно, тому Ганна зачинила двері кухні.

– Ну що, дочекався? Пів міста вже знають, що твоя Анька творить! Один ти сліпий і глухий! І з роботи дозволив їй піти – «Анечці треба за Катею доглядати!»

– А чого її доглядати, дівці тринадцять років, що вона одна вдома не посидить? І машину їй змінив – “ця машина зручніше”.

– І джакузі їй у ванній кімнаті встановив! І абонемент дорогий у басейн купив! А тепер тобі – результат – ходи, чіпляйся рогами за притолоку!

– Мамо, звідки в тебе такі відомості,  хотів би я знати? – поцікавився Андрій.

– Так Вєрка сама бачила цього чоловіка, вона й сфотографувала його.

– Зрозуміло, звідки вітер дме, Віра ніяк не може заспокоїтися, що Аня відмовилася з її дітьми сидіти. Передай їй, що вона дуже пошкодує за зроблене, – відповів Андрій і закінчив розмову.

– Андрію, ти сміятимешся, але мені сьогодні теж майже вся рідня зателефонувала з питанням, як і де я планую тепер жити, – сказала Ганна.

У цей момент двері відчинилися і в кухню на  візку в’їхала старша дочка Ганни та Андрія – Катя.

– Мамо, налий мені, будь ласка, водички.

Пів року тому вона невдало спустилася з гірки на ватрушці – в’їхала у дерево. Оперативне втручання, місяць у лікарні і тепер – тривала реабілітація. Лікарі сказали, що дівчинка ходитиме, якщо виконуватиме всі призначення.

Ганна звільнилася з роботи, щоб займатися здоров’ям доньки. Фізіопроцедури, масаж, акватерапія у басейні, лікувальна фізкультура – всім цим був заповнений день Ганни.

Щось вони робили вдома, на інші заняття вона возила Катю. Саме тому вони й поміняли машину, обравши зручнішу.

Масажист Олександр Олегович тричі на тиждень приходив до них додому. Саме його сфотографувала сестра Андрія.

– Віра мені тоді такий скандал тут влаштувала, – розповідала Аня чоловікові, – кричала, що я буржуйка, що я в тебе на шиї сиджу, що бог мене покарає за те, що їй допомагати відмовилася.

– А насамкінець заявила: «Я вас прокляну, і ваша недієздатна взагалі ніколи з візка не встане». Я нічого, а ось Катя потім плакала, питала, чому тітка Віра їй зла бажає.

– Це їй з рук не зійде, – знову повторив Андрій.

– Я дивуюсь, невже вона не розуміє, що в мене в цій ситуації немає можливості сидіти з її дітьми. Я не можу відмовитись від лікування доньки через те, що їй захотілося вийти на роботу.

– Одного разу я її врятувала, але того дня нам з Катею не треба було нікуди їхати. І то я замучилась. До Каті вчителька прийшла, а хлопцям, хоч кажи, хоч не кажи, вони все одно галасують.

– Довелося з ними надвір йти на час уроку. Тож Віра тоді вирішила, що вона може мені щодня дітей підкидати. А твоя мама її підтримала. А чому вона сама не може з онуками посидіти, адже вона вже на пенсії?

– Мама каже, що щодня їй далеко їздити. Віра хотіла, щоб мати до них на якийсь час переїхала, у них місця вистачить. Але Микола заявив, що якщо теща оселиться у квартирі, він піде.

– Що тепер будемо робити? – спитала Ганна. – Як відновлювати свою репутацію?

– Маю одну думку, – відповів Андрій.

Через два дні Вірі зателефонував чоловік, який представився адвокатом Ганни Семенівни Жукової, та запросив її на розмову.

– Адвокат? І що, я повинна з’явитися? – Запитала Віра.

– Ні, але тоді наступний крок – це повістка в суд. Андрій та Ганна Жукови готують проти вас позов за наклеп, тобто «поширення свідомо неправдивих відомостей, що ганьблять честь і гідність іншої особи або підривають її репутацію».

– Карається це штрафом у розмірі до двухсот тисяч гривень, або у розмірі заробітної плати, чи іншого доходу засудженого за період до шести місяців, або обов’язковими роботами терміном до ста шістдесяти годин.

– Він що, здурів, на рідну сестру в суд подавати?

– Але ж ви відмовляєтеся приходити на зустріч із досудового врегулювання конфлікту.

– Я прийду, – сказала Віра і кинула слухавку.

Цього вечора мати та сестра дзвонили Андрієві разів десять, але він відключив телефон.

І ось вони сидять у кабінеті адвоката: Ганна, Андрій та Віра з матір’ю.

– Ви що надумали? Звідки у Віри двісті тисяч? – Накинулася на Андрія мати.

– Якщо грошей немає, сто шістдесят годин безплатно вулиці підмітатиме. Наступного разу подумає, чи варто язиком плескати, – відповів Андрій.

Адвокат зупинив їхню суперечку:

– Перейдімо до справи. Вам, Віра Михайлівно, пропонується протягом тижня зателефонувати всім людям, яким ви повідомили ганебні відомості про сім’ю Жукових, і сказати, що ви помилилися і все, про що ви говорили минулого разу, – це брехня.

– І ще: ви повинні попросити всіх цих людей передзвонити Андрію та Ганні та підтвердити, що ви їм додзвонилися і цю інформацію донесли.

– А якщо хтось із них не подзвонить? – Запитала Віра.

– Телефонуйте ще раз і просіть підтвердити ваш дзвінок. І не забудьте: у вас на це тиждень!

– А якщо вона за тиждень не встигне? – поцікавилася мати.

– Думаю, встигне, – сказав адвокат. – Минулого разу вона за день упоралася.

Віра та мати пішли. Андрій та Ганна теж зазбиралися.

– Дякую, Євгене, – сказав Андрій, – добре мати колишнього однокласника – адвоката. Скільки я тобі винен?

– Не кажи дурниць, – відповів Євген. – Пам’ятаєш, я твій велосипед розбив? Вважай це компенсацією! Як донька?

– Краще. Вже може стояти, спираючись на ходунки. Лікарі кажуть, що за пів року ходитиме.

Протягом тижня Ганна та Андрій переговорили з усіма своїми родичами, а двоюрідна сестра Ганни, яка мешкає в Одесі, навіть запросила їх з дітьми влітку в гості.

Вони обіцяли приїхати, коли Катя почне ходити, – а вона обов’язково почне, бо Ганна та Андрій все для цього роблять. А родичі, – Бог їм суддя! Нехай це буде на їхній совісті…

Як вважаєте, слушно вчинили Ганна та Андрій? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.