– Ну, що – може, за синочком, татку?

– Як же так, люба? Я ж, начебто, все передбачив! – дивувався чоловік, маючи на увазі засоби контрацепції – тест показав дві смужки.

– Наче – в саду, чи на городі! – відповіла Аля і сама засміялася вдалому жарту. – Просто, мабуть, Бог послав!

– А швидше за все засіб захисту виявився з дефектом. Не думаєш же ти, що я тобі зрадила?

Звичайно, Борька так не думав! Дружина цього зробити просто не могла.

Але вони вирішили трохи пожити для себе. Та й до батьківства чоловік поки не був готовий: їм було лише по двадцять п’ять.

До того ж минуло лише пів року після весілля: жити б удвох і радіти. Але доля розпорядилася інакше.

Ні, Борис зовсім не був тим, кого називають чайлдфрі. І дітей він любив. Просто відчував, що йому поки що рано.

А ось Аля так не вважала. І, хоч виросла в багатодітній родині й сама няньчилась із сестрами та братами, одразу почала мріяти про дитину.

І у чоловіка почали з’являтися деякі сумніви, що може вона сама дещо зробила. Так, щоб ці засоби захисту стали менш захисними, чи що. Він знав, що дружина була дуже кмітливою.

Про позбавлення від малюка не могло бути й мови – на це піти було просто не можливо!

Дружина виносила і народ ила напрочуд легко: ніяких тобі токсикозів! У належний час взяла і просто «виплюнула» дитину. Це було трохи грубувато, але напрочуд вірно.

Так у сім’ї з’явилася Вірочка.

Аля виявилася чудовою дружиною і матір’ю, яка всюди встигала: і з малюком, і по дому. У неї завжди було чисто, був повноцінний обід, а дівчинка була доглянута та здорова.

Так, з дружиною Борису безперечно пощастило! І жодних тобі зависань у телефоні та розкиданих брудних підгузків.

Але дитина – задоволення дороге. Починаючи від цих самих підгузків, візка та прикорму, й закінчуючи якісним одягом, лікуванням та навчанням.

І чоловік, який займався збиранням меблів, став на роботі брати додаткові години: все для вас, мої зайчики!

Дружина появу зайвих грошей у сім’ї схвалила:

– Нічого, коханий, я впораюсь і без тебе! – І справді справлялася.

Але вихідні були його: він і гуляв із дівчинкою, і грав, отримуючи від цього величезне задоволення – і ось це диво він не хотів?

Ну, що – тепер у них була повноцінна сім’я: дружина отримала довгоочікувану дитину. І можна було розслабитись!

І розслаблений Борис якось упустив контроль за демографічною ситуацією взагалі й, зокрема, в одному окремо взятому осередку суспільства. Аля знову була при надії. Вірочці на той момент виповнилося півтора року.

Ні, коли вагітність та пологи призводять виключно до позитивних емоцій, це чудово і викликає лише здорову заздрість!

Якби все це супроводжувалося токсикозом і, хоча б невеликими труднощами під час пол огів, то людина замислилася б: може, вистачить? Але тут негатив практично був відсутній. Аля знову вирішила народ жувати!

– Мила, ми не потягнемо! – цього разу заявив чоловік.

– Чому це не потягнемо? – здивувалася дружина. – Я потягну!

– А я, мабуть, ні! – приречено сказав Борька.

– Це чому ти не потягнеш? Ти мужик, чи хто? Мені виношувати, народ жувати й годувати, та я не відмовляюся!

– А тобі просто взяти ще один підробіток! Невже це так складно? – дивувалася Аля.

У певний термін з’явилася гарненька Ірочка, і Аля плавно «перетекла» з одного декрету в інший.

Дещо, звичайно, з лахміття та візок перейшли від старшої дівчинки. Але гроші були не зайві. І Борька почав виходити на роботу у суботу.

Старшу вдалося прилаштувати в садочок, щоб дружині було легше впоратися з малюком. І вона знову всюди встигала. Так, справді, пощастило!

Іноді приїжджали допомогти бабусі. Здебільшого, у неділю. На цьому їхня допомога й обмежувалася: з фінансами в обох сімей було напружено.

У такі дні пара кудись вибиралася вдвох. А ввечері Борис порпався з дівчатами: в будні цього зробити не виходило, бо повертався з роботи пізно і дуже втомлений.

Втішало те, що у нього була родина. В ній, попри втому, що накопичувалася, все було добре і спокійно: тил був дійсно надійним.

Старша дочка готувалася піти до школи, молодша ходила в садочок. Вирішили, що Аля вийде на роботу: вона раніше працювала медсестрою.

Але треба було пройти атестацію, бо у дружини була тривала перерва у роботі. А на добре місце без папірця не брали.

І тут сталося непоправне, гумовий виріб номер два раптово луснув у найневідповідніший момент: хто жив при соціалізмі, той у тренді.

– Як же так? – знову дивувався наївний чоловік. – Їх там перевіряють!

Дружина мовчала та опускала очі. А потім сказала:

– А що ти дивуєшся? Там також люди працюють! Ну, пропустили дефект! Людський фактор ніхто не скасовував!

– Може, пронесе? – подумав чоловік.

Але, не пронесло, – вона втретє була при надії.

– Може, зробиш процедуру? – несміливо запропонував Борис. – У хорошому місці, під загальною анестезією?

Але був підданий такому остракізму від «групи товаришів», що одразу заткнувся:

– Господь послав дитину, а ти ніс повертаєш? Люди роками лікуються, щоб трапилося таке щастя! А вам усе з неба сиплеться! Дав Бог зайчика, дасть і галявину!

Але косити весь цей лужок треба було йому. Адже діти сьогодні – самі знаєте. А дружина, попри легкі пологи, народ жувала у добрих клініках. Які коштували чималих грошей.

Коротше, готуйся, чоловік і татко! І він став виходити на роботу в неділю: в єдиний вихідний, що залишився.

Третьою на світ з’явилася… також дівчинка:

– Лариса! – раділа Аля. – Ох ти, моя краса!

Борис теж тішився. Але до виконання подружнього обов’язку став ставитись із серйозністю. І перевіряв заздалегідь всі ці вироби номер два.

Криза настала, коли за вечерею дружина лукаво поцікавилася:

– Ну, що – може, за синочком, татку?

У чоловіка мороз побіг по за шкірою: ні, тільки не це! І він не витримав – відкинув виделку і закричав:

– Ні за що! Лише через моє бездиханне тіло!

– А ти не боїшся, що я і через твоє бездиханне тіло переступлю? – спокійно спитала Аля. – Теж мені – подумаєш, жертва!

І тоді чоловік задумався: а чи добре він знає свою дружину? І що в неї взагалі в голові?

А потім після ночі роздумів вирішив піти на крайні заходи: подав на розлучення. Так, мовчки, нічого вже не з’ясовуючи й нічого не просячи. До Бориса дійшло, що він просто ломиться у зачинені двері.

Його не слухали і його думку не враховували: все відбувалося, як хоче дружина. А Аля перебувала у радісному збудженні!

А ще Борис зрозумів, що більше не хоче продовження банкету. І дружину, начебто, не переставав любити. І дітей. А ось, все інше…

Рідня його душевного пориву не оцінила і, звичайно ж, засудила. Причому вся!

– Як же так, Борю? Кинути таку чудову супутницю життя! Адже Аля – чудова жінка!

– Та й дітки у вас – диво: справжня дружна багатодітна сім’я, яких пошукати! Чого тобі не вистачало?

А те, що чоловік просто втомився і вигорів, нікому пояснити не вдалося. Розлучатися з трьома малолітніми дітьми можна було тільки через суд.

– Нічого: пів години ганьби і я вільний! – вирішив Борис. Але пів годинами відбутися не вдалося.

Пам’ятаєте чудову фразу – божевільних не реєструють! Так ось, існує, виявляється, не менш чудова фраза: з вагіт ними не розлучаю!

Так, в Аліни виявилося те, що називається, тузом у рукаві: вона знову була при надії! Четвертим! Ну, що – тримайся, тату!

– Мені що – я виношу легко, мені не звикати! А ось тобі доведеться трохи напружитися!

– Трохи напружитися? – мучився Борис. – Та в нього вже вихідних не лишилося! І як вона це все робить?

– Нічого! – втішала дружина. – Можна виходити й в нічну зміну – у вас на фабриці є така зміна! А я тобі подарую, нарешті, сина! Хіба ти не хочеш спадкоємця, Борю?

Вони довго сперечалися прямо перед суддею, але, звичайно, суд позов чоловіка про розлучення відхилив.

Борис упіймав переможний погляд дружини:

– Ну, що – отримав фашист гранату? Нікуди ти від нас не дінешся, щасливий багатодітний батько! І відчуєш це неземне щастя вчетверте, вже я про це подбаю!

І тут чоловік ухвалив непросте рішення: він просто пішов. Так, без оформлення розлучення – все одно це зробити зараз не вдасться.

У нього була квартира, придбану ще до весілля. Просто вона весь час здавалася. Тепер контракт із мешканцями було розірвано і Боря в’їхав туди.

Що піднялося вдома! І не тільки вдома! Йому почали дзвонити всі, хто міг – як ти посмів? Як?

– Та, дуже просто!

До того ж йому не вдалося довести, що дехто був зачатий без його згоди! Хоча саме це він намагався донести до судді, як би безглуздо це не звучало.

– Ось тільки не треба нам брехати! – безапеляційно заявила теща. – Ти ще скажи, що діти не від тебе! Це що ж виходить? Наплодив і в кущі? Не чекала я від тебе цього, зятю!

Та він і сам від себе цього не чекав, слово честі! Але зрозумів, що більше не може. І його вже зовсім перестала цікавити думка навколишніх.

З Аліною вдалося домовитися полюбовно: якби вона подала на аліменти, то вийшло б набагато менше.

А тут чоловік став віддавати набагато більше, ніж було по закону. Але працювати став набагато менше: у нього знову з’явилися два вихідні.

І в ці вихідні він почав приїжджати та гуляти з доньками, як і раніше. А потім і з сином, що, нарешті, з’явився.

І з лікарні він їх забрав. Але потім не лишився, як всі очікували, а знову поїхав до себе.

Аля, очманіла від такої поведінки чоловіка, трохи притихла і причаїлася. Бо зрозуміла, що трохи перегнула ціпок: Борис зовсім не реагував на слова рідних та друзів.

І, взагалі, чоловік почав розмовляти з нею дуже мало і спілкувався здебільшого з дітьми. Награвшись, коротко прощався, цілував дітей і йшов.

І ніяких тобі мусі-пусі. Хоча завжди казав, що любить!

Дружина намагалася всіляко-різно його утримати:

– Я приготувала твої улюблені голубці – давай повечеряємо!

Вона, як і раніше, все встигала, навіть з чотирма дітьми. Коротше, а замість серця – полум’яний двигун, як співається у відомій пісеньці.

Швидше за все, так і було: байдужий двигун, що працює безперервно.

Але чоловік щоразу відмовлявся. Коли сину виповнився рік, Борис вдруге подав на розлучення. І це викликало другу хвилю щирого обурення: от опудало!

Адже всі чомусь думали, що згодом усе встановиться і повернеться «на кола свої». І в них все знову буде добре і злагоджено.

– Так, повикаблучується Борька і повернеться до родини!

Але цього не сталося. Мало того: чоловік звільнився з меблевої фабрики та переїхав в інше місто. Коротше, обрубав усі кінці: такого від тихого та неконфліктного Борьки не чекав ніхто.

Чого тільки чоловік не почув на свою адресу! І на суді, і після! Але у відповідь нікому не сказав жодного лайливого слова.

Та що там лайки – він взагалі замовк. Так, ніби шнур висмикнули з розетки.

І навіть не глянув на дружину, що плакала: вона почала ридати ще в залі суду – їх, нарешті, розвели і йому офіційно присудили виплачувати аліменти.

І тут усі зрозуміли, що це справді все. Адже коли тобі все одно, це, мабуть, означає, що кохання закінчилося.

Хтось його засудить, а хтось і підтримає – не рідня, звичайно. Адже у медалі дві сторони. І так відбувається, коли тебе всі дістали.

А суддя їх згадала, бо минулого разу вони також потрапили до неї. Вона сказала Аліні:

– Думати треба було головою, люба моя! І іноді радитись із чоловіком!

Мабуть, тоді вона все-таки прислухалася до боязкого мимрення невдачливого татуся, що переривалося голосними, впевненими словами дружини.

– Ось що вона, цікаво, мала на увазі? Невже стала на бік цього покидька? А ще кажуть, що наш суд – найгуманніший суд у світі. Напевно, як завжди, брешуть!

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!