– Ну якщо ми беремо з собою на відпочинок свекруху, то давай тоді і мою маму, та мою першу вчительку візьмемо, – запропонувала я чоловікові

– Коротше, набридло мені вже працювати! Я вирішив, що нам непогано б з’їздити у відпустку на кілька днів! – кинувши в порозі шкіряну валізку, радісно випалив Матвій.

– У відпустку поїдемо? Куди? – Перепитала я, бо готова була верещати від щастя.

– Сама вибирай, куди! – Чоловік недбало скинув взуття і разом з ним шматки бруду.

На радощах я вирішила не лаяти чоловіка і, побігла за совком та щіткою.

– Навіть не знаю, ти до моря хочеш, чи просто відпочити? – Я завмерла в порозі.

– Взагалі якось байдуже, – знизав плечима Матвій. – Сама вибирай, куди б ти більше хотіла.

Я, вирішивши дати відповідь відразу, посилено замислилася. На море мені не так уже й хотілося, тому я рішуче заявила:

– Давай у Карпати махнемо?! Там можна багато чого подивитися, по горах полазити!

– Карпати, так Карпати, – діловито промовив чоловік і пішов перевдягатися.

Як тільки він зайшов на кухню, то побачив, що я вже накрила йому стіл.

– Коли бронюватимемо готель? – Присіла я навпроти Матвія.

– Неси планшет, хоч зараз можна цим зайнятися, – з важливим виглядом промовив чоловік, і сів уплітати плов.

Я збігала в кімнату і, за кілька хвилин принісши планшет, знову присіла.

– Зараз доїм, або поки ти сама можеш чотиримісний номер вибрати, – сказав Матвій.

Я насупилась. Я подумки знову перерахувала свою сім’ю: я, чоловік та син. Хто ж четвертий?

– Тримісний ти хотів сказати? – поправила я Матвія і взяла з його рук планшет.

– Ні, чотиримісний. Маму ж ми не селитимемо окремо, – усміхнувся чоловік у відповідь на мою недалекоглядність.

– Ніна Вікторівна поїде з нами? – похмуро запитала я. – Навіщо? Думаєш, нам утрьох буде нудно?

Матвій відчув у моїх словах легке знущання і невдоволено подивився на мене:

– Ти проти? Чому цікаво дізнатися? Мама давно ніде не була, чому я не можу зробити їй подарунок?

– Їдьте тоді вдвох, а ми тут із сином відпочинемо, – ображено промовила я, зрозумівши, що, виявляється, радіти нема чому.

– Не починай, – не доївши плов, Матвій відсунув убік тарілку.

У розмові починало відчуватися напруження. Я підібгала губи, поклала на стіл планшет і з розчаруванням покинула кухню.

Матвій прийшов у вітальню лише за десять хвилин. Він сів поруч зі мною, і теж почав дивитися телевізор.

Мовчання панувало у вітальні близько п’яти хвилин, але потім чоловік не витримав.

– Не розумію твоїх порожніх образ. Хай мама їде з нами, – проголосив Матвій.

– Чому вона? Може, краще візьмемо з собою твого батька? – з єхидством запитала я.

– До чого тут взагалі мій батько? – заперечив чоловік. – Чим тобі моя мама завадить?

– Тому, що я хотіла, щоб ми були лише своєю родиною, – насупила я брови. – Ти ж хочеш тягти із собою Ніну Вікторівну!

– Так, це мені не подобається. Ми з нею не особливо дружні, але навіть, якби й дружили, то все одно не варто було б псувати цю дружбу.

– Ти все надумуєш, – відмахнувся від мене Матвій. – Тобі варто заспокоїти свої нерви, й не переживати через дрібниці. Ніхто нам нічим не завадить.

Я з осудом подивилася на чоловіка, але жодного слова більше про свекруху не сказала.

Матвій був упевнений, що я нарешті погодилася з його думкою і більше не сперечатимуся.

На його велику радість, я не заводила розмову на цю тему. Однак за кілька днів поцікавилася у чоловіка:

– Ти номер забронював, чи ще ні? Я встигла, сподіваюся?

Чоловік з нерозумінням подивився на мене, та відповів, що ще нічого не бронював.

– Думав, що ми на вихідні з тобою разом виберемо, – пояснив він свою поведінку.

– Ой, як добре! – Я награно сплеснула руками. – Шестимісні номери існують?

– Напевно, десь і є, але не скрізь, – здивовано відповів чоловік. – Навіщо нам шестимісний номер?

– Ну як це? – Закліпала я очима. – Нас же буде шестеро, тож і номер потрібен шестимісний.

– Звідки шестеро стало? – пробурчав Матвій і запитливо глянув на мене.

– Ну як же? Ми троє, твоя мама, моя мама та Галина Сергіївна, – стала загинати я пальці. – Скільки людей? Шість же?

– Твоя мати? Теща теж збиралася їхати з нами? – з невдоволенням у голосі промовив чоловік.

– Я їй розповіла про те, що ми всією сім’єю їдемо на відпочинок, та беремо твою маму, моя теж захотіла з нами. Не могла ж я їй відмовити, – байдуже відповіла я.

Матвій був незадоволений моїми словами, але намагався не подати вигляду. Він з надривом зітхнув, й суворо запитав:

– Хто така Галина Сергіївна, і чому ми маємо її брати із собою? Навіщо?

– Ой, а це моя перша вчителька! Вона дуже хороша жінка, все життя у школі відпрацювала, моя мама з нею досі дружить.

– Я подумала, якщо нам потрібно обов’язково з собою взяти когось, то чому б не взяти хорошу людину? – Я почала діловито пояснювати чоловікові, чому потрібно терміново взяти з собою вищезгадану жінку.

– Серйозно? – Закотив очі Матвій. – Ми їй теж маємо сплатити квитки та проживання?

– Ну яка різниця: чотири особи, чи шість? – з награною байдужістю промовила я.

– Велика! Я цю жінку взагалі не знаю, і якщо ти вирішила її поставити на одному рівні з моєю мамою, то дуже даремно! Твою Галину Іванівну…

– Сергіївну, – виправила я його. – Добре, ти її не знаєш, але мамі моїй ти ж не відмовиш? – лукаво посміхнувшись, додала я.

– Теща охатиме й ахатиме, – скривився Матвій. – Зітхатиме, якщо Вадик руки не помиє, і я теж…

– Ну, твоя мама теж далеко не подарунок, скрізь свою думку вставляє, але ми ж її беремо з собою? – відрізала я у відповідь.

Чоловік закотив очі й підвівся зі стільця. Мої слова його дратували й змушували злитися.

– Бісиш прямо! Добре, твоя взяла, маму брати з собою не буду! Поїдемо втрьох, – розчаровано пробурчав Матвій. – Зараз подзвоню своїй, а ти своїй, і цій учительці теж. Ок?

– Так, – стримуючи усмішку, погодилася я з чоловіком.

Я чула, як чоловік зателефонував Ніні Вікторівні й, як перепрошував за те, що обставини змінилися, і ми не зможемо взяти її з собою.

Я теж вдала, що пішла в кімнату дзвонити своїй матері. Однак, я цього не зробила. Мені не було чого розмовляти з нею, і щось скасовувати, бо я нікого не кликала з собою.

Я спеціально розіграла перед Матвієм цирк із зайвими відпочивальниками, щоб той передумав брати із собою Ніну Вікторівну.

Через тиждень ми поїхали в мальовничі Карпати! Ми чудово провели там час, Вадиму теж сподобалася спільна подорож.

Поки ми були відсутні, нашу квартиру доглядала моя мати. Вона дочекалася нашого приїзду, з усіма обнялася і зазбиралася додому.

– Чи не шкодуєте, що з нами не поїхали? – спитав у тещі Матвій.

– Ой, усі ці поїздки, потяги, подорожі, я давно не тягну, – захихотіла вона у відповідь.

– А збиралися ж, – безглуздо посміхнувся зять.

– Я? Ні, нікуди не збиралася, мені й тут добре, – заперечила теща і, одягнувшись, пішла.

Близько п’яти хвилин Матвій стояв у задумі, не розуміючи, чому вона так відповіла.

– Ніко, ти мені нічого не хочеш сказати? – схрестив він руки на грудях.

– Що?

– Я так зрозумів, що твоя мати нічого не знала про наш відпочинок. Ти її не кликала, як і вчительку? Тільки не бреши, – суворо запитав Матвій.

По моїй дурній усмішці він зрозумів, що потрапив у саму точку. Що я просто його надурила, щоб він не взяв із собою матір.

– Більше віри тобі немає, – буркнув з образою чоловік.

Близько тижня він ображався на мене, але потім відійшов і навіть погодився, що відпочинок із Ніною Вікторівною пройшов би не так цікаво.

А я й не шкодую про свою брехню, бо вона була нам на користь! Чому ми мали брати з собою будь-кого, ще й селитися в одному номері? Дурня якась!

Я вважаю, що відпочивати потрібно від всього, та від всіх, набиратися позитивних емоцій та вражень!

А догоджати, прислухатися, поступатися, та слухати безліч повчань та зауважень можна і вдома! Як ви прокоментуєте мій вчинок? Ви мою брехню засуджуєте, чи схвалюєте?