– О, ось вона! Аферистка! Я думала, що ти нормальна дівка, а в тебе одні гроші в голові! –  А ви завжди людей по собі судите? – Не витримала Настя. – Вона ще й огризається! – обурилася свекруха. – Провалюй у свою нову квартирку! І синочка свого прихопи. Ще невідомо, чи він мій онук, чи так, залітний!

– Собі ти, значить, квартиру купила, а тут хай стіни сипляться? Геть із мого будинку! Егоїстка! – вирувала свекруха, жбурляючи в Настю речі з шафи.

Невістка ледве встигала ловити свої кофти та штани, сподіваючись, що в неї не полетить щось важче.

– Єлизавето Павлівно, а чи не здається вам, що ці питання ми маємо вирішувати з вашим сином, а не з вами? – Настя примружилася і скинула весь “улов” на ліжко.

– Ні, не здається! Це моя квартира, тут я все вирішую!

Настя визирнула в коридор. Чоловіка, ніби вітром здуло. Швидше за все, відсиджувався у вітальні, просто переживаючи бурю. Втручатися в те, що відбувається, він явно не збирався. Може, злякався, а може просто не хотів.

В голову полізли погані думки. А чи не сплановано це все? Насамперед – чоловіком.

– Зрозуміло. Ну, власне, про що я й говорила… – підбила підсумки Настя і почала складати свої речі.

То був передбачуваний фінал. Добре, що Настя вийшла з гри не з порожніми кишенями.

Уся ця історія розпочалася з телефонного дзвінка від матері. Нещодавно Галина Вікторівна вступила у спадок: їй дісталася простора квартира від дідуся.

– Настя, я тут думала, що робити, і все вирішила. Я продам квартиру, а гроші поділю між тобою та Ксюшею, – повідомила мама.

– Сама я переїжджати не збираюся, житло в мене і так є. Оформляти частки… Варіант, звичайно, але зазвичай нічим добрим це не закінчується.

– А так у вас буде можливість кудись вкласти гроші. Люди ви головасті, думаю, якось розберетеся.

Насамперед Настя поділилася цією новиною з Олексієм, – чоловік же. Він зрадів так, наче виграв у лотерею.

– Ну ось, я ж казав тобі, що все налагодиться! Зробимо нарешті ванну. Підлогу поміняємо на теплу. Буде затишно, як ти й хотіла.

Як вона й хотіла… Настя не хотіла вкладатися в чужу нерухомість. А ще не хотіла, щоб хтось розпоряджався її коштами без неї. Адже Льоша навіть не запитав про її плани.

– Льош, а може, спочатку таки переоформимо квартиру? Щоб вона була на тебе, мене та Женьку, – обережно сказала Настя.

–  Ну, знову двадцять п’ять! Я ж казав тобі, всі ці папірці чисто для мами, щоб вона не переживала. Потім документи переробимо. Чи ти мені не довіряєш?

Звісно, вона не довіряла. Просто сказати не могла. Інакше виникло б резонне питання: до чого це все?

Олексій купив квартиру, де вони жили, майже відразу після весілля. Однак оформив він її на свекруху. Вони навіть не приховували, що зробили це для свого спокою.

Іншими словами,  боялися, що Настя вирішить зазіхнути на чуже. Бо самі не довіряли їй.

– Він у мене бовван, – сказала тоді Єлизавета Павлівна. – Свою першу квартиру залишив першій дружині. На цю – ледве назбирав. Відтиснути в нього і другу я не дозволю. Не хочу, щоб на старості років він опинився на вулиці.

Ця позиція не змінилася навіть після появи Жені. Єлизавета няньчилась з ним, але не як з рідним онуком, а просто, як з милою чужою дитиною.

– О-о… А характер крикливий, але боягузливий. Весь у ту породу, – казала вона іноді.

Настя виразно відчувала, що бабуся якось відгороджується від онука. Складалося враження, що Женя для неї “сонечко” рівно до того моменту, поки в їх маленькій родині не піде тріщина.

З Олексієм було так само. Якщо вставав вибір між дружиною та матір’ю, він вибирав матір. Він навіть не приїхав на виписку до власного сина, бо Єлизаветі Павлівні терміново закортіло вирушити в гості до сестри в  інше місто.

Настя розуміла, що рано чи пізно це поставить їхні стосунки під загрозу. Характер у Єлизавети Павлівни був дуже скандальним, а Олексій ніколи не заступався за дружину.

Якщо колись дійде до ультиматумів, він майже напевно втече до матері під спідницю.

І залишиться із відремонтованою чужим коштом квартирою. Адже зручно виходить, правда?

Настя не була згодна з таким розкладом, а тому вирішила порадитися з матір’ю.

– Мамо, скажи чесно. Я в тебе справді вся така меркантильна і розважлива, чи це мені на вуха сісти намагаються? Я просто не бачу сенсу вбухувати гроші в квартиру, до якої взагалі не маю жодного стосунку.

Мати по-господарсьі поправила скатертину, хоча з її погляду було видно, що вона обмірковує відповідь. Потім вона подивилася Насті у вічі.

– Ти тільки не переймайся, але… Всі ці почуття – це, звичайно, дуже добре, але гарантій вони не дають, на відміну від грошей. Якщо у тебе виникають такі питання, значить, у ваших стосунках уже щось не так.

–  Та це я й так знаю, – неохоче зізналася Настя. – Я, начебто, і не можу йому пред’явити за квартиру, все-таки це на його гроші куплено, але…

– Він і його мама ніби заздалегідь зводять стіну між ними і мною. А від мене вимагають відчинити всі ворота. І я не знаю, що з цим робити.

– Я бачу два варіанти. Перший – покласти гроші в банк і сподіватися, що через п’ять-десять років вони не перетворяться на пилюку.

– Але я ось у дев’яностих теж сподівалася, мені не сподобалося. Другий варіант – купити житло. Тільки не на себе, а на мене як Олексій на свою маму. Це чесно, та без ризику.

Настя тієї ночі не заплющила очей. Вона все прокручувала цю розмову в голові. З одного боку, було якось ніяково. Не гарно ж, ніби вона в парі, але гребе все під себе. З іншого… Не вона ж це почала.

У результаті вона погодилася. Квартиру вони підібрали дуже швидко: потрібний варіант знайшовся вже за два тижні.

Однушка неподалік мами, до школи – рукою подати. Оформили все, зрозуміло, на Галину Вікторівну.
А ще трохи згодом Олексій знову завів розмову за ремонт. Впевненим тоном, наче все вже вирішено.

– Ну, поїдемо сьогодні ванну дивитися? Я спеціально переніс свою відпустку, за місяць буде. Пропоную почати з сантехніки та кахлів.

Настя нервово проковтнула. Здається, зараз почнеться. Однак вона зібрала всю свою сміливість у кулак і подивилася на чоловіка.

– Ремонт скасовується. Грошей немає.

Олексій застиг із філіжанкою кави в руках.

– Як це немає? У тебе ж пристойна сума була! Куди вона поділася?

– Я квартиру купила, – спокійно відповіла Настя. – Оформила на маму. Прямо, як ти – на свою.

Олексій з гуркотом поставив філіжанку на блюдце і схопився зі стільця.

– Це кидалово! Ти навіть нічого не сказала! Я вже все розпланував!

– Розпланував чужі гроші? Чудово! Льош, а ти не думав про те, що підстраховка має бути не тільки у чоловіка? Я взагалі мати, я не хочу одного разу опинитися на вокзалі з дитиною. Ти теж не звітував переді мною, коли купував квартиру!

–  Ми в ній взагалі-то живемо! І я на неї гроші збирав по копієчці, а на тебе, вважай, все це з неба впало! Я думав, що ми сім’я!

– Сім’я. Тільки ти чомусь маєш право прикривати свій тил, а я маю бути з голими сідницями та довірливими очима? Льош, все вже зроблено. Вважай, що мати просто переписала на мене частку в квартирі дідуся. Ти ж не претендував би на неї?

Чоловік лише спохмурнів у відповідь, але нічого не сказав. Він не говорив із Настею весь вечір.

А вранці її розбудив стукіт у двері. Вона відчинила майже на автоматі, навіть не подивившись у вічко. Єлизавета Павлівна налетіла на невістку одразу з порога.

– О, ось вона! Аферистка! Я думала, що ти нормальна дівка, а в тебе одні гроші в голові!

–  А ви завжди людей по собі судите? – Не витримала Настя.

– Вона ще й огризається! – обурилася свекруха. – Провалюй у свою нову квартирку! І синочка свого прихопи. Ще невідомо, чи він мій онук, чи так, залітний!

За пів години Настя вже йшла до садка, думаючи про те, як іноді швидко міняються люди. Вчорашня бабуся, сьогодні стала чужою жінкою.

Чоловік, котрий усі ці роки співав про довіру, просто виставив дружину за двері. Не особисто, але сприяв своєю бездіяльністю.

Адже це явно він зателефонував Єлизаветі. Він не заступився. Найімовірніше, він і попросив допомогти вигнати Настю.

А Настя… добре, що вона не пішла в них на поводі.

– Мамо, дякую тобі, – сказала Настя увечері, сидячи у Галини. – Якби не ти… Не знаю, де б ми сьогодні  ночували.

– Мені тепер взагалі здається, що з мене хотіли зробити лоха… Помахали б мені ручкою після ремонту і все. Мало не схибила.

–  Роби висновки, Насте. Любити простіше та краще, коли в тебе за спиною щось є. Живіть поки що в мене, здавай квартиру, подавай на аліменти. Будемо видиратися. Ти в мене також не безродна. Прорвемося якось.

Настя кивнула і подивилася на Женю. Той заснув на дивані, стискаючи старенького плюшевого лева в обіймах.

Нехай її вважають хитрою і жадібною, головне – що її син має дах над головою. Ось така “любов”, малята!

Дякую Вам, чановні читачі, за ваші коментарі, та вподобайки!💖