– Обирай: або я, або ця нахлібниця!

– Алло! Привіт, люба! Наразі зателефонувала мама, у неї проблеми. Вона проїздом у Києві, питає: чи їй готель знімати, чи можна в нас зупинитися?

– Привіт! Звісно, ​​у нас! – зітхнула Олена. – Коли вона приїде? Зараз щось смачненьке приготую!

– Не треба. Вона вже їде до нас. Викликав їй таксі та скинув грошей на карту, сама купить продукти. Так що зустрінь і поспілкуйтеся там, розберіться там коротше. Я після роботи одразу додому, – схвильовано промовив Антон.

– Так, звичайно. Чекаю.

Олена заметушилась по будинку, прибираючи зайві речі у чистій і доглянутій квартирі. Зі свекрухою вона бачилася один раз, коли Людмила Борисівна була присутня на весіллі Антона та Олени.

Свекруха заборонила називати себе по батькові та у супроводі молодого чоловіка (ровесника сина) була найактивнішою персоною на весіллі. Подарувавши молодятам альбом із дитячими фотографіями Антона, Людмила та її молодий чоловік поїхали назад у рідне місто.

В Олени та Антона складалося мирне та затишне сімейне життя. Два молоді спеціалісти у сфері інформаційних технологій непогано заробляли та мали досить гнучкий графік.

Від роздумів Олену відволік дзвінок у двері, і вона кинулася відчиняти, на ходу поправляючи зачіску.

– Привіт, люба! А ми з водієм стоїмо, сигналимо, а ти не виходиш. – З порога заявила Людмила. Вона була у модному костюмі. У руці тримала сумочку, оздоблену символікою знаменитого бренду.

– Доброго дня, Людмило. А навіщо мені треба було виходити?

– Як навіщо? В мене в машині багаж. Принеси, будь ласка, ти ж молода. Вшануй свекруху любиму. – Сказавши це, вона пройшла до квартири. За законами жанру: не роззуваючись.

Олена хмикнула. Людмила – зовсім не була схожа на немічну. Не скажеш, що в неї сталось горе.

– І пакет із магазину не забудь, я там їжі трохи прикупила, – пролунало з кімнати.

У дворі стояв чорний седан віп-класу, а поряд з багажником чекав водій у штанах та піджаку.

Олена здивувалася: “Таксі бізнес-класу! Добре ж Антон зустрів маму”.

Речей було небагато. Невелика валіза та легкий пакет із супермаркету.

Увійшовши до квартири, Олена почула голос, а потім і побачила Людмилу, яка знімає себе на телефон… Виглядало це дуже смішно.

– Всім привіт, мої дорогі підписники! – казала вона. – Ось тепер Київ! Дуже багато доводиться їздити країною, але як я вас навчаю? Під лежачий камінь гроші не затікають! Ось і мої фінансові потоки зростають і привели мене до столиці. Такими темпами скоро розповідати вам буду з адміністрації міста! А хто хоче бути успішним і самодостатнім, підписуйтесь на мене і не забувайте про донати!

Олена вдала, що не помітила дивної поведінки дорослої жінки. Олена не вірила у швидкі гроші. Вона, як і Антон, почала працювати вже на першому курсі, поєднуючи навчання з особистим професійним зростанням і, відповідно, зростаючим доходом.

Вона вийняла з холодильника м’ясо та макарони. Розігріла суп.

– Людмило! Ідіть на кухню, з дороги напевно зголодніли?

– Сюди неси! – пролунало з вітальні, – тут стіл гарний і світло гарне з вікна.

– Для їжі ми маємо кухню, а за цим столиком зручно з ноутбуком працювати – ледве стримуючи роздратування, відповіла Олена.

У дверях кухні з’явилася свекруха. Вона заговорила нудотно-солодким голосом:

– Слухай, люба. Повторю один раз. Ти живеш у квартирі мого сина! Він моя кров! Робиш, як я скажу, і, можливо, я не відкриватиму темні сторони твоєї душі для Антоші. І ти так і продовжиш жити у шоколаді.

На секунду Олена втратила мову.

– Ви що таке кажете?! Це наша спільна квартира. У мене немає жодних секретів від Антона, і життя наше шоколадом я не назвала б!

– При розлученні подивимося, чия це буде квартира! У мене пів Києва знайомих юристів. Тож давай накривай там, де я сказала, і не бубони мені.

Людмила розвернулася і вийшла із кухні.

Олена шумно вдихнула і повільно видихнула. Поставила тарілки на тацю і віднесла до вітальні.

– А де мій пакет із магазину?

– У коридорі. Ви сама зможете взяти? – Додавши іронії в голос, запитала молода жінка.

– Так. Можеш бути вільна!

Олена рознервувалась і, схопивши телефон, пішла до спальні.

– Алло! Антоне! Мені здається, твоя мама поводиться дивно. Вона грубить і погрожує мені. Ти б чув, що вона каже!

– Ну, загалом вона завжди була дуже активною. Але агресії я раніше не виявляла. Мабуть, справді трапилося щось погане.

– По ній не скажеш…

– Не треба робити висновків! – Голос чоловіка став серйозним, – вона моя мати! І виростила з мене чоловіка. І я завжди допоможу їй у скрутну хвилину!

На цій фразі з вітальні пролунав дзвін битого посуду. Олена вбігла до кімнати в той момент, коли Людмила струшувала зі столу тарілки.

– Ми прибрали ці помиї для жебраків одним легким рухом руки! І тепер приступимо до нормальної їжі. Адже статус завжди може підкреслити ваше харчування!

Скинувши “зайве”, свекруха почала акуратно виставляти на стіл продукти. Ікра, баночка качиної печінки, равлики у вакуумній упаковці та нарізний французький багет. Фінальним штрихом на столику стала пляшка дорогого червоного.

– Ви що тут накоїли? – ахнула Олена.

– Люба, годувати шановних людей треба гідно! Ти мене за кого тримаєш? Скажи дякую, що сама їжу купила. Як знала, що ти мене не нагодуєш. Мабуть, помилився мій син з дружиною. Тож можеш прибирати ці помиї, а я до себе піду. Увечері буду з Антоном про тебе розмовляти! Де моя кімната?

– Я нічого не прибиратиму! Ви це влаштували! Ви й прибирайте, – Олена розвернулася, щоб піти, – До речі, вітальня і є ваша кімната!

Зачинивши за собою двері спальні, невістка присіла і постаралася заспокоїтись. Потім узялася за роботу і до самого вечора не виходила з їхньої спальні.

– Привіт люба, – Антон підійшов нечутно та обійняв дружину.

– Привіт. Мабуть, я задрімала і мені наснився безглуздий сон. Твоя мама… Битий посуд…

– Так, я з нею поговорив. Вона розповіла мені. Я все прибрав, а посуд б’ється на щастя.

– Треба щось робити з її поведінкою!

– Вона зараз переживає розлучення та фінансові труднощі. Я не можу їй відмовити у допомозі. Нехай поживе в нас тиждень. Зміна обстановки піде їй на користь.

– Гаразд. Нехай тільки до мене не лізе, і обслуговувати її я не збираюся.

– Без проблем, – усміхнувся Антон, тільки є ще одне прохання. Давай поживемо поки що у вітальні?

– Чого це?!

– Будь ласка. Якби твоя мама приїхала, я не б не відмовив їй. А за це я виконаю одне твоє бажання, – він підморгнув і посміхнувся своєю коронною усмішкою.

– Ну добре, – здалася Олена, – Готуйся! Моє бажання буде дуже непростим.

Пішли неквапливі будні, обтяжені спілкуванням із Людмилою Борисівною. У присутності сина жінка ще намагалася поводитися пристойно, але наодинці з Оленою вона була справжнім монстром.

Молода жінка записувала висловлювання свекрухи на телефон, але Антон лише знизував плечима.

– Ну ось не подобаєшся ти їй, що вдієш, – відповів він – Потерпи трошки.

Харчувалась Людмила виключно доставкою з ресторанів. Кілька разів до неї приїжджав масажист. І всі трапези та процедури вона викладала в мережу, розповідаючи про своє розкішне життя.

Одного вечора, Олена, взявши телефон Антона, відкрила повідомлення. У повідомленні йшлося про чергове списання коштів. Молода жінка переглянула історію операцій та впала у ступор.

– Ти мені нічого не хочеш пояснити? – спитала вона, коли чоловік повернувся до кімнати.

– А що пояснювати? Я дав карту мамі. У неї зараз проблеми із грошима.

– Вона щодня витрачає мою місячну зарплату! Харчується осетриною та ікрою, запиваючи це ігристим! А у нас кредит за квартиру ще не закрито!

– Олена! Ця людина мене виростила, виховала і дала путівку в життя! У неї зараз важкий період у житті.

– Досить нести нісенітницю! За весь час знайомства я ніколи не пам’ятаю, щоб ти згадував матір. Я знаю, який ти працьовитий і відповідальний, але мені здається, що в цьому немає її заслуги.

Дружина пішла на кухню, а Антон замислився.

Минув місяць, а Людмила так і не збиралася їхати. У свою кімнату вона купила великий телевізор і на високій гучності дивилася серіали. Це заважало працювати Олені, і вона намагалася працювати з офісу.

Але того дня вона залишилася працювати вдома. У її вухах були навушники, тому вона не пропустила дзвінок від чоловіка:

– Привіт, люба. Ти вдома?

– Ні! У приміщенні з утримання неадекватних свекрух!

– Смішно! – пирхнув чоловік. – Слухай, там мамі масажер для шиї має кур’єр привести. Оплати, мабуть, готівкою, в тумбочці візьмеш.

– А з карти вона вже все “з’їла”? – спитала дівчина.

– Не починай.

– Дивись, у шафці наші спільні гроші. Будеш мені винен.

– Подвійно відпрацюю!

За годину пролунав дзвінок у двері! На порозі стояла людина у форменому одязі.

– У вас вантажного ліфта немає! Прийдеться сходами підіймати.

– То підіймайте, – розгубилася Олена.

– Доплатити треба буде! Це я говорю, щоб сюрпризів потім не було.

– Що ви там таке привезли?

– Що замовили, те й привезли, – відповів кур’єр, простягаючи документи.

– “Масажне крісло “Масажуй мене 5000″?!” – ахнула Олена, – сорок п’ять тисяч гривень?!

– І тисяча двісті за підйом! – Додав доставник.

– Та ви зовсім очманіли! – прошепотіла дівчина.

– Я тут до чого? Я не винен, що вам вантажний ліфт не побудували.

– Це я не вам. Вибачте. Я хочу скасувати заявку. Чи це можливо?

– Та як ти смієш? – вилетіла з кімнати свекруха. – Твоя справа заплатити! Отже, діставай карту та плати!

– У нас скасування, – не повернувши голови в її бік, сказала Олена, – скільки я вам винна за помилковий виклик?

– П’ятсот гривень за вантажне таксі.

– Секунду.

Молода жінка пройшла у кімнату до шафи, де в скриньці лежали накопичення. На дні скриньки сиротливо лежала тисяча гривень. У дверях промайнув силует свекрухи.

Олена сплатила скасування замовлення карткою. І, забронювавши номер у готелі, поїхала з дому. З готелю вона зателефонувала до Антона.

– Грошей у скриньці немає. Мені набридла твоя мати. Пам’ятаєш про бажання, яке ти обіцяв мені? Так от, я завтра приїду додому. Щоб навіть запаху твоєї матері не було у нашій квартирі.

– Але вже вечір! – спробував обуритися Антон.

– Ти обіцяв. Обирай.

***
– Я не брала ніяких грошей! Навіщо мені потрібні ваші жалюгідні копійки! Та як ти ставишся до матері? Зовсім нахабнів? Я ж про тебе дбала! Виховувала! – Людмила Борисівна вирувала.

– Я вдячний тобі. Хоча й не пам’ятаю, за що конкретно. Напевно, завдяки тобі, як тільки зміг, я поїхав з міста і зміг чогось досягти та зустріти Олену. Я не готовий міняти її на тебе. Їдь давай.

– Женеш матір? Проти ночі?! Прокляття не боїшся?

– Їдь додому, мамо, – спокійно відповів Антон, я викличу таксі та куплю квитки.

– Нема куди їхати! – закричала Людмила. – Нема куди! Ми з Алексом інвестували в один проєкт і він прогорів.

– А потім і випарувався Алекс?

– Так.

– Отже, ти зараз у будь-якому разі їдеш. Я зніму тобі готель у рідному місті, а найближчим часом квартиру на місяць. Далі ти сама. Розпорядися грамотно грошима, які ти вкрала.

Людмила швидко зібралася і, стоячи на порозі, заявила:

– Не бачити вам щастя, коли матір у біді кинули!

Антон не звернув уваги на погрози. До приїзду дружини він готувався дуже ретельно. Змінював і прав постільну білизну, замовив доставку квітів, а вранці чекав на свою єдину і кохану жінку.

– Привіт, кохана! – Він простяг їй букет.

Олена увійшла до квартири та обстежила всі кімнати. У центрі вітальні вона зупинилася та посміхнулася.

– Коханий, ти зробив правильний вибір!

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?