“Одне іншому не заважає” і просто гримнув дверима перед самим носом

Моя історія банальна і стара як світ. Таких історій в просторах інтернету безліч, та я не пожалітись пишу, а для других цілей. Я хочу спитати в людей поради, тому що батьки, друзі, родичі, всі вважають що відповідь однозначна – йти і будувати своє життя далі.

Просто чоловік мені зрадив, і зробив це так необачно, що скоро всі наші знайомі про це дізналися. Ну факт зради ніхто звісно не бачив але все було зрозуміло.

Як і має бути я намагалася з ним поговорити, але якщо чесно нічого путнього з цього не вийшло, посадки розмови я розплакалася, а він пішов спати.

Коли я запитала чи довго він буде зраджувати ще мені і коли для мене цей жах закінчиться він мені сказав: “Одне іншому не заважає” і просто гримнув дверима перед самим носом.

Моя мама, подруги, навіть свекруха шкодують мене. Звісно всі кажуть щоб я йшла, я молода і можу побудувати своє життя, тимпаче що я багато працюю і маю гарну зарплату.

Більшість людей з мого оточення переконані, що ми чудово і без татка справимося, і взагалі що він нам не треба.

Але проблема в тому, що я в собі ще не розібралася током, чи кохаю я його, що відчуваю насправді, і як далі жити, словом, не знаю. А ще мене бентежить спілкування з дітьми, адже я боюсь що коли він почне з ними бачитися, я можу не втриматися і знову почати щось зліплювати до купи, миритися, вибачатися, така вже я.

Я знаю одне, що якщо я піду, то адресу нового дому не дам ні йому, ні свекрам, дітей бачити дозволю, але на нейтральній території, а то буде приходити щовечора додому на кілька годин, щоб з дітьми поговорити.

А такий розклад мене не влаштовує, це нічим не відрізняється від того що в нас зараз. Якщо нове життя, то нове, без колишнього, але чи він справді колишній? Як в собі розібратися?