Одного жахливого дня, потай від мене, син придумав продати квартиру, щоб жити на втіху, і взагалі не працювати. А мене залишив у будинку для літніх людей

Заміж я вийшла рано, і мій чоловік, щоб якось прогодувати сім’ю, їздив по відрядженнях. Незабаром, у нас з’явився син, а чоловік, все так і їхав, часто, і надовго.

Так ми мешкали вісім років. Але настав той день, коли він нас покинув, зібрав свої речі, й пішов до своєї нової жінки, яку знайшов по своїх відрядженнях.

Одне тішило, однокімнатну квартиру він залишив мені, й регулярно виплачував аліменти. За своєю натурою я людина миролюбна, тому мені було дуже важко прийняти зраду чоловіка.

Якийсь час я не могла зібрати себе до кучі, але взяла себе в руки, бо треба було сина підіймати, а на одні аліменти ситий не будеш.

Я тоді з ранку до ночі пропадала на роботі, брала будь-який підробіток, будь-які понаднормові. Тому, мені ніколи було займатися вихованням сина, завжди не вистачало часу.

Іноді, перевіряла його уроки, і коли він починав відставати з якогось предмета, давала йому грошей на репетитора.

Але мого сина більше цікавили ігрові автомати, а не навчання, тож усі гроші для додаткових занять він витрачав на розваги. Мене, звичайно ж, обманював, що займається, і йому навіть подобається.

Я завжди мріяла, щоб син виріс гарною людиною, отримав зажадану спеціальність, та добре влаштувався у житті.

Так і ріс син, наданий сам собі. Після школи нікуди не зміг вступити, і сидів два роки вдома, на моїй шиї, граючи в комп’ютер, бо його більше нічого не цікавило. Хоча, ні, був ще один інтерес, вештатися з такими ж, як він, друзями.

Невдовзі я вийшла на пенсію, і грошей стало катастрофічно не вистачати, ні на продукти, ні на ласощі, а тим паче на його розваги.

Він вирішив, що треба, щось робити, і влаштувався вантажником у продуктовий магазин, поряд з будинком.

Так він працював у цьому магазині декілька років, то звільнявся, то влаштовувався назад. Синові його зарплатні вистачало на випивку, й на ласощі, мені ж він не давав ані копійки. Я завжди ходила сама з візком, на ринок за продуктами.

І ось одного жахливого дня, потай від мене, він придумав продати квартиру, щоб жити на втіху, і взагалі не працювати.

Все розписав, розподілив, що винайматиме квартиру, а решту грошей витратить на себе. Але тут виникла одна проблема, це я, адже квартира була оформлена на мене.

За місяць, у мене був день народження. І син, який мене ніколи не вітав, а тим більше не дарував жодних подарунків, додому прийшов із тортиком, та невеликим подарунком.

Це, каже, мама, тобі, ось вирішив тебе порадувати. Я забула про все, така була щаслива, що синок вирішив приділити мені увагу.

А потім він підсунув мені якісь документи. Підпиши, каже мама, це заповіт, а то раптом, що трапиться, ти ж уже не молода, та й батько може з’явитися, і забрати квартиру.

Я, з такої радості, все і підписала, послухалася його, любила ж, довіряла, а як виявилося, даремно. У лічені дні я опинилася в будинку для людей похилого віку, син не поскупився, і цього разу, примудрився заплатити за терміновість оформлення, і за перший місяць мого там проживання.

Як же я мучилася там, була як у в’язниці. Щоночі я плакала, бо не могла повірити в зраду сина. Прожила я там три тижні, а потім прогулюючись, помітила, що хвіртка була прочинена, недовго думаючи, я тихенько, якнайменше привертаючи уваги, вийшла за територію своєї в’язниці, й пішла.

Не пам’ятаю, яким дивом я добралася до своєї квартири, але виявила, що замки поміняні. Просиділа біля неї до пізнього вечора, але так ніхто й не прийшов.

Я пішла на вокзал і тинялася там цілий тиждень, навіть почала просити милостиню, щоб з голоду богу душу не віддати.

Так я стала бродяжкою! Одного дня, я вирішила зайти до церкви, та розповісти про наболіле Всевишньому, помолитися. До мене підійшов батюшка, послухав мою сповідь, і покликав йти з ним.

Він мене влаштував у монастир. Мені там подобалося, і догляд за мною добрий був, і люди всі добрі, але я все одно хотіла у свою квартиру. Молилася я щодня, просила допомоги.

І мабуть, молитви були почуті! На порозі монастиря з’явився мій синок, з якоюсь жінкою, років біля сорока. Жінка залишилася розмовляти з отцем, а він підійшов до мене. Ти чого тут, я ж сплачував за твоє проживання, а ти пішла.

Я всі ноги оббив, поки тебе знайшов! А тут цей святоша підказав мені, де тебе знайти. Тут, каже, в паперах помилка вийшла, треба було б переробити, бо квартиру продати не можу ось цій жінці.

У цей час жінка про щось дуже жваво розмовляла з отцем, і була чимось сильно обурена. Незабаром вона підійшла до нас, і почала вичитувати моєму синові.

– Ти нікчема! Як міг так вчинити з рідною матір’ю, та тебе б у тюрму посадити треба за це.
Вона забрала у нього ключі, і покликала мене йти з нею, сказала, що допоможе.

Син не став із нею сперечатися, адже він знав, що вона адвокат в одній дуже відомій конторі. Вона відвезла мене додому, і суворо заборонила підписувати будь-які документи.

А сина порадила взагалі на поріг не пускати! Вона залишила мені свій номер телефону, на всяк випадок, та поїхала.

Я послухалася поради цієї доброї жінки, і сина більше не пустила, навіть на поріг квартири. Та він й сам не приходив до мене, мабуть, соромно було. Зараз десь блукає по орендованих квартирах, мені навіть не дзвонить.

А ось моя спасителька, стабільно, раз на тиждень, дзвонить мені, й цікавиться моїми справами та здоров’ям, навіть приїжджала в гості не одноразово, привозила продукти, ліки.

Допомагає вона мені, як може, хороша вона людина, а мені пощастило, що вона колись хотіла купити мою квартиру! Є ще добрі люди на світі!