Одружила на собі чоловіка. А тепер дуже про це шкодую і мрію про розлучення

Ігор був гарним хлопцем і одразу справив на мене враження, бо виділявся з усієї нашої компанії. Відчувалась у ньому якась порода, чи що.

– Ось це екземпляр, – зітхали дівчата. – Уявляєте, які гарні будуть від нього діти. Ну ще б пак, такий генофонд.

До мене тоді залицявся Геннадій, худорлявий, тихий, він з тих кого всі називають ботаніками. Я звикла до його уваги та прихильно приймала залицяння, але рівно доти, доки один випадок не звів мене з Ігорем.

Так вийшло, що на день народження подруги я приїхала без Гени. Він захворів, але не хотів, щоб я відмовляла собі в розвагах, тим більше, що з Олею я дружу дуже давно.

Тому на святі я опинилась без пари, як і Ігор. Нам нічого не залишалося, як провести час один з одним. Красень Ігор звів мене з розуму.

Я сміялася з його жартів, під час танців приймала найпривабливіші пози, демонструвала свою свободу і розкутість.

Ігор обрав слушну хвилину та спробував мене поцілувати, я не дозволила йому це зробити, сказала, що я не така і не цілуюсь з першим ліпшим. Ігор засміявся та запропонував продовжити наше знайомство.

Якийсь час я зустрічалася одразу з двома, але це було зовсім недовго, Геннадій так сильно програвав Ігорю, що я швидко зробила свій вибір.

Мені подобалося вважати себе нареченою Ігоря, зрештою ми були дуже гарною парою, і це всім впадало в очі.

Гена скандалів не влаштовував, він тільки глянув на мене таким пронизливим поглядом, що навіть у моїй молодій дурній душі ворухнулося якесь почуття до нього. Але варто мені подумати про Ігоря, і я знову відлітала в мрії про весілля з ним.

Ось тільки минуло два роки, а Ігор так і не зробив мені пропозицію. Він взагалі поводився так, ніби я була його знайомою, а не нареченою.

Іноді пропадав кудись і не з’являвся в мене тижнями, потім знову повертався, бо знав, що чекаю. Ревнощі гризли мене гострими зубами і я вирішила, що обов’язково повинна одружити Ігоря на собі.

Зрозуміло, найпростішим способом було залетіти, і мені не знадобилося багато зусиль для того, щоб отримати бажане.

Я так і не зрозуміла, чи зрадів Ігор звістці про те, що скоро стане татом чи ні, але відмовлятися від дитини він не став, і незабаром ми розписалися.

Ось тільки я мріяла про шикарне весілля, подарунки та весільну подорож, а отримала звичайне сімейне свято в дешевому ресторані. Але мети я досягла. Ігор тепер належав мені.

Незабаром у нас зʼявився син, а потім через рік одразу дві доньки. І рожеві окуляри, які я так старанно підбирала собі, розбилися, поранивши уламками моє серце.

Ігор виявився нікчемним батьком та чоловіком. Він нічого не збирався робити для своєї сім’ї, зате любив грати в компʼютерні ігри та ще якусь нісенітницю.

Щоб хоч якось вижити, я просила грошей у своїх батьків, не могла дочекатися дитячих виплат, а ледве влаштувала дитину до дитячого садка, вийшла на роботу. Тепер усю сім’ю я тягла на собі.

А потім сталося те, чого я ніяк не очікувала. Якось, коли я прийшла за дітьми до дитячого садка, повз мене пройшов Геннадій. Але це була зовсім інша людина і, якщо чесно, я насилу впізнала його.

Джинси, модний жакет, красива стрижка. Від нього так і віяло грошима та достатком. Ось Геннадій присів і розставив руки, і до нього одразу кинувся хлопчик років чотирьох.

Гена підхопив його, притиснув до себе, поцілував, почав про щось розпитувати. Потім вони підійшли до дорогої машини, сіли та поїхали, а я так і залишилася стояти з відкритим ротом.

Невже це справді був Гена? Мій Гена?

Увечері я набрала номер подруги, з якою давно вже не спілкувалася, і спитала її про нього. Вона розповіла, що Гена запустив кілька успішних проєктів, їх схвалила влада міста, і тепер він у шоколаді.

А ще Гена одружений з дочкою якогось бізнесмена і цілком щасливий. Вони постійно їздять за кордон відпочивати. І взагалі, напевно, скоро переберуться туди на постійне проживання.

Я застигла з телефоном у руках, відчуваючи, як від образи б’ється моє серце. Але в цей час на кухню прийшов Ігор:
– Що у нас сьогодні є поїсти? Ну що ти рота роззявила, давай готуй вже щось.

Через годину я годувала сімʼю макаронами, і раз у раз витирала сльози. Звичайно, я сама у всьому винна. Але чому все ж таки життя буває несправедливим?