– Ох і хапнеш ти ще горя зі своєю  Юлею, сину! Запам’ятай мої слова

– Ох і хапнеш ти ще горя зі своєю  Юлею, сину! Запам’ятай мої слова!

– Мамо, у нас все добре.

– Та яке добре! Я все бачу! Але нічого, і тобі з часом очі відкрию, – продовжувала наполягати Ніна Степанівна.

Майбутня свекруха не злюбила Юлю з якихось лише їй ведених причин.

– Начебто вся така тиха та скромна… як змія. Все очі в підлогу опускає, чемно відповідає і допомагати рветься, та моє серце не обдуриш! – вирішила Ніна Степанівна в першу ж зустріч з обраницею сина.

– Думай про мене, сину, що хочеш, а я цю Юлю наскрізь бачу,- заявила Ніна Степанівна Андрію. – У тихому вирі чорти водяться – це точно про неї.

– Вже, мабуть, зібрала речі, щоб до нас у квартиру переїхати? Але я її тут терпіти не збираюсь! Не бувати на моїй кухні двом господаркам!

– Мамо, ну ти чого? Юля і справді мила і добра! До речі, вона від бабусі нещодавно невелику квартиру успадкувала, тому ми житимемо окремо.

– Окремо? Гаразд, подивимося, скільки ви протримаєтеся. Ти хоч матір в гості запрошуватимеш? Чи виростила і до побачення?

– Звичайно, мамо, приходь у будь-який час. Думаю, Юля буде лише рада.

Ніна Степанівна сприйняла запрошення сина буквально і почала приходити до молодят кожні вихідні.

А іноді й зовсім забігала без попередження увечері у будні. При цьому в гості до своєї доньки Світлани, яка жила набагато ближче до матері, ніж син із невісткою, вона практично ніколи не заходила.

– То що це ви такі сонні? – із порога могла заявити Ніна Степанівна.

– Учора ввечері у кіно ходили. Та й взагалі – ще тільки восьма ранку суботи, мамо, – виправдовувався Андрій.

– Це не привід спати до обіду. Що ж моя невісточка на сніданок приготувала? Оладки?

– Адже від цього, крім печії, ніякої радості! Ось моя Світлана завжди каші з фруктами готує і тости із сиром. Вчись, Юля.

– Син казав, що ти дуже здатна. Ось тільки я поки що твоїх здібностей не спостерігаю.

– До речі, а чому такі рушники на кухні не свіжі? Ти розумієш, Юліє, як там багато мікробів може бути?

– Начебто дорослі люди, навіть одружилися, а все, як діти!

Ніна Степанівна, користуючись незручним мовчанням невістки, повчала та повчала її, знаходячи все нові приводи до причіпок.

Їй здавалося, що у квартирі недостатньо чисто, чи погано провітрено. Невістка, яка всіляко намагалася догодити прискіпливій гості, на думку свекрухи, поводилася неприязно.

– Я скоро, синку, боятимуся до вас і заходити! На мене сьогодні так Юля твоя зиркнула, коли я казала, що від штор пахне пилом!

– Адже я з кращих спонукань! Тобі, між іншим, алергію на домашній пил ще в сім років діагностували!

– Це їй, мабуть, звично у пилу та бруді жити, але тобі життєво важливо перебувати в чистоті. – Ти донеси це їй! – скаржилася синові телефоном Ніна Степанівна.

– Мамо, у нас все добре. А ти на Юлю надто вже насідаєш, – намагався пояснити Андрій.

– Мені вже не варто брехати! Сама бачу, що у вас, та як! Але ти завжди на її боці, хоч і на шкоду собі. Звичайно, де вже мені нічну зозулю твою перекувати, – зітхнула Ніна Степанівна у відповідь.

Засмучена тим, що син продовжує захищати свою «нікудишню» дружину, Ніна Степанівна скаржилася на Юлю всім своїм знайомим, родичам і навіть сусідкам біля під’їзду.

– Не знаю, де Андрій цю Юльку підібрав, але хапне він ще з нею горя. Ох та ще тихоня вона! Не знаю, чим займається цілими днями. Все у своєму комп’ютері сидить, а каже, що працює.

– Ну, яка це робота? Ось моя Світлана до декрету з ранку до вечора на ногах у крамниці була. І зараз з маленькою дитиною все вдома встигає робити.

– А невістка не встигає?

– Яке там! Замучилась вже до них кожних вихідних ходити. Хоч при мені намагається щось приготувати. А якби не я, то сиділи б голодними.

– Так, мабуть, її батьки виховали. Нині мало дівчат, до сімейного життя пристосованих.

– Про те й говорю! Не потрібна їй сім’я. Залишила б сина мого в спокої й сиділа б у своєму комп’ютері далі одна!

– Але ж ні! Вчепилася вовчою хваткою! – журилася Ніна Степанівна.

І справді, попри всі зусилля Ніни Степанівни, Андрій із Юлією жили дуже дружно. Незабаром вони замислилися над бажанням мати дитину. Підійшли до планування ґрунтовно, заздалегідь взявши в іпотеку простору двокімнатну квартиру.

– Навіщо ви тільки в ту кабалу полізли? Є ж вам де жити! – обурювалася Ніна Степанівна.

– Мамо, не хвилюйся, ми все спланували. Житимемо в іпотечній квартирі, спеціально взяли з ремонтом, а однокімнатну здамо. Платіж мінімальний, зате через кілька років у нас дві квартири будуть.

– Надірвешся ти, сину, іпотеку платити й дружину з дитиною забезпечувати! Подумай, у що вплутуєшся!

– Мамо, та в Юлі зарплата більша за мою! Вона й у декреті підроблятиме. Не пропадемо!

Але Ніна Степанівна лише хапалася за серце і тяжко зітхала.

– Зовсім себе не шкодує син! Зачарувала його ця тихоня, і кредит тепер повісила на шию. Як є змія!

У черговий вихідний Ніна Степанівна, зайшовши до сина з невісткою в гості, поділилася новиною:

– Світлана моя з чоловіком розлучається, уявляєте? Начебто так добре жили… Ось тепер вона оселиться в мене, доки сина в садок не віддасть і на роботу не зможе вийти.

– Робити нічого, доведеться потіснитися. А ви як тут? Куди гроші промотуєте? Ви, молодь, вічно якусь дурницю вигадуєте.

– Ось, наприклад, цей робот-пилосос! Юля, адже ти вдома цілими днями, невже підлогу помити не зможеш?

– Мене техніка чудово рятує. Заробляємо достатньо, щоб дозволити собі комфортні умови.

– Це не комфорт, а дурощі! Гаразд, давайте пообідаємо. Пиріжків ще, дивлюся, напекла. Даси мені з собою?

– Світлану з онуком пригощу. Дочці ніколи такою дурницею займатися. Ну, будуть діти – зрозумієш.

Через два тижні Ніна Степанівна, як завжди, зазирнувши до подружжя на обід, була надзвичайно тиха і задумлива.

Юля помітила, що свекруха має неважливий вигляд: обличчя змарніло і посіріло, руки нервово тремтіли. Розмова за столом не клеїлася.

Відклавши виделку, Ніна Степанівна раптом сумно промовила:

– Як у вас тут добре: тихо та спокійно. Мені ж тепер у власній хаті ні сну, ні спокою, ні відпочинку. Світлана вся нервова через розлучення, слова їй не скажи. І готую я не так, і продукти купую не ті.

– Артем у неї розпещений, постійно бігає, кричить, хуліганить. Жодного ладу з ним. Ось у вас хоч відпочину. До речі, Юля, дуже смачний обід. Дякую.

– Може, скоро садок дадуть Артему? – спитав Андрій.

– Якби! Його лише за пів року обіцяли взяти. Не знаю, як я до цього часу доживу, – гірко нарікала Ніна Степанівна.

У цей момент Юлі стало шкода свою свекруху. Вперше вона бачила її не рішучою і повчальною, а засмученою, що присмиріла і мало не плакала.

Вона згадала свою кохану покійну бабусю, яка заповідала їй однокімнатну квартиру, і раптом зважилася:

– До речі, квартиранти в нас скоро з’їжджають. Світлана з Артемом можуть пожити в тій квартирі безплатно, поки вона на роботу не вийде.

– Як? Просто так пустиш у свою квартиру їх пожити? – вражено промовила Ніна Степанівна.

– Якщо такі обставини, то треба ж рідним людям допомогти, – просто відповіла Юля. – Згодний, Андрію?

– Звісно. За пів року з нас не зменшиться, а Свєті допомога. Та й тобі, мамо, буде легше.

– Ох… Діти, спасибі, – зворушливо промовила Ніна Степанівна, скидаючи сльози, що набігли від надлишку почуттів.

Світлана теж з радістю прийняла пропозицію пожити окремо, та оселилася із сином в однокімнатній квартирі Юлі.

Невдовзі Ніна Степанівна зустріла своїх сусідок, із якими так любила обговорювати невістку.

– Бачила, що з’їхала від тебе Світлана. З чоловіком помирилася? Чи не нудно знову одній опинитися? – Засипали її питаннями.

– Ні, з чоловіком не помирилася. Окремо тепер живе. І слава Богу, а то зовсім би посварилися б ми з дочкою.

Дякую невістці, що врятувала. Ось чого не чекала.

– Невістка врятувала?

– Так, даремно я так багато про неї поганого говорила. Вона… нормальна. Сама запропонувала допомогу, уявляєте? Пустила у свою квартиру Світлану жити.

– Чи багато хто так у наш час зможе? Мабуть, і справді син у ній не помилився, – визнала Ніна Степанівна. – А ось доньку даремно я так нахвалювала, виходить.

– Характер у неї такий важкий, що краще нам порізно жити. Та я й звикла вже одна.

– Недарма кажуть, що чим далі рідня, то краще між ними стосунки. На собі зазнала.

З того часу відносини між свекрухою та невісткою значно потеплішали.

Ніна Степанівна, усвідомивши, яке важливе усамітнення, стала приходити в гості до сина тільки на запрошення і більше не дошкуляла Юлі непроханими порадами. Хоч і кажуть, що від добра, добра не шукають, але бувають і винятки. Ви згодні?

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.