– Ой, подумаєш, пару шматочків сиру взяла, а ти вже влаштовуєш істерику… – скривилася невістка. – Я взагалі чекаю на малюка! Мені треба добре харчуватися! – Харчуйся, але не моїм коштом!

– Та поступися ти вже дітям кімнатою! Чого ти так над барахлом своїм трясешся? Все одно там не живете!

– Моє барахло! Хочу і тремчу, зате не лізу ні до кого. А ось ви дістали вже розмножуватися і вимагати, – відрізала Марина.

– Господи! Ну, як собака на сіні. Ні собі, ні людям! А нічого, що той же ваш холодильник може з ладу вийти, поки ви там вагаєтесь? – хмикнула Христина.

– Це ти мені зараз погрожуєш?

– Ні, це я просто озвучую факти, – зухвало відповіла дружина брата. – Просто дайте нам поставити ліжечко у вашій кімнаті і все. Нам більше нічого не потрібно.

– Христино, а мені нагадати тобі, чому у нас там стоїть окремий холодильник?

Повисла тиша…

…Христина була з тих людей, які в гостях легко можуть ляпнути щось на кшталт:

– Ой, як у вас тут затишно! А шпалери не хочете переклеїти? Бо вони у вас щось бляклі на мій смак.

До того ж вона чекала, що на її експертну оцінку миттєво зреагують і внесуть корективи, аби догодити їй.

Це при тому, що сама Христина ніколи ні про кого не дбала, тільки напружувала. У їхньому спільному будинку вона з’явилася відразу з величезним пузом.

– Це Христина. Вона в нас залишиться, просто повідомив Ваня, молодший брат Марини, коли привів свою благовірну.

Мама тоді подавилася чаєм, а батько пішов на балкон диміти, хоча кинув п’ять років тому. Сказати, що Христина впала їм усім, як сніг на голову, значить не сказати нічого.

До того моменту вони й так товклися вп’ятьох в трикімнатній, а тут додалися ще два мешканці.

Марина тоді теж жила у батьків разом зі своїм чоловіком Ігорем. Мати колись сама запропонувала цей варіант, вислухавши їхні плани на майбутнє.

Вони хотіли накопичити хоча б на однокімнатну, й крок за кроком йшли до мети. Відмовляли собі в усьому, аби якнайшвидше перебратися у своє житло, бо було якось ніяково утискати батьків.

Незадовго до цих подій мати вирішила «вчинити справедливість» і поділити квартиру. Здавалося б, це вигідно для Марини, адже вона нічого не втрачала, тільки отримувала. Але вона спробувала відмовити матір.

– Мамо, подумай гарненько… Життя довге. Ніхто не знає, як все складеться. Мені було б спокійніше, якби квартира повністю залишилася за тобою.

– Та кинь. Я хочу, щоб мої діти мали кут. Офіційно, а не на словах, – уперлася мати.

Ну що Марина могла зробити? Вона вирішила, що нехай мати робить, як хоче, все-таки її квартира.

І ось тепер Ваня привів до хати жінку в положенні, ні з ким не порадившись. І заперечити йому ніхто не міг, тому що він мав повне право.

– Ну, а що? Ви тут теж живете, і нічого, – кивав він на Марину та її чоловіка. – В мене є тут кімната тепер. В її межах я можу робити, що хочу.

“Межі” швидко розросталися. Вже за кілька днів брат повідомив, що Марині було б непогано звільнити свою велику кімнату і перебратися до маленької.

– Вас двоє, а нас скоро буде троє. Для дитини місце потрібно, треба ліжечко поставити, треба десь памперси, пелюшки, одяг та інші прибамбаси зберігати, – незворушно сказав Ваня.

– Вань, а нічого, що це взагалі ваша проблема? Знаєш, всі ці теорії про зайчиків і галявини не працюють, – Марина сердито примружилася.

…Практика показала, що працюють. Марина та Ігор були змушені поступитися своєю кімнатою. На сімейній нараді батьки підтримали брата.

– Ну, коли вже так вийшло, то що тут тепер поробиш… Треба розбиратися з тим, що вже є, – зітхнула мати.

Батько побурчав з приводу того, що Ваня мужик і мав думати перед тим, як дитину робити, але за дочку теж не заступився.

Цим проблеми не скінчилися. Якщо Марина та Ігор відчували себе гостями у чужому будинку і всіляко намагалися компенсувати це, то Христина та Ваня явно почувалися господарями. Ще й усі їм були винні.

– Ой, а можеш і в нас заразом пропилососити? А то в мене живіт, – вимагала невістка, коли Марина бралася за прибирання.

До спільного бюджету Ваня та Христина не вкладалися. Зовсім. За комуналку вони не платили, за продукти також.

Ваня аргументував це тим, що «ну вам же не складно зайву тарілку супу налити» і «нам зараз треба готуватися до появи малюка». Батьки це не припиняли, а він з радістю користувався їхньою м’якістю.

– Чудово. Тобто, за вашою логікою, виходить так, що це ми повинні годувати вас? – обурилася тоді Марина.

– Ну, чому ви? Батьки ж готують, – знизав плечима Ваня.

– Не лише вони, Вань. І продукти взагалі закуповуємо ми. У мене ось зайвих тарілок супу для дорослого мужика немає. Вибач, але мій чоловік не для того оре. Давай хоча б тут кожен сам за себе.

– Ну, і що ти пропонуєш?

– Полки розділити пропоную. Нехай у кожного буде своя окрема.

Ваня у відповідь лише закотив очі. Мовляв, які ж ви дріб’язкові. Але Марина підвела його та Христину до холодильника і буквально тицьнула носом, пояснивши, де тепер чия територія.

Спершу все було нормально. Марина та Ігор закуповували їжу для себе та батьків, щоб хоч якось відплатити їм за доброту та допомогти.

Ваня та Христина харчувалися окремо: демонстративно варили собі макарони з найдешевшими сосисками.

Жаліслива мати, звичайно, велася і періодично накладала їм нормальної їжі, але це було хоча б терпимо.

Потім Марина помітила, що з їхніх полиць зникають продукти. Причому не аби які, а лише найкращі. Спочатку кудись подівся сир, потім – баночка червоної ікри, яку вони припасли на Новий рік. Потім з їхньої морозильної камери почало «випаровуватися» м’ясо.

А потім Марина застукала Христину на місці злочину. Вона вийшла вночі на кухню, щоб попити води, і зустріла там невістку, що безтурботно нарізує бутерброди з чужою ковбасою та сиром. Усе великими скибками, крім хліба.

Марина тоді розгубилася більше, ніж Христина. Невістка просто простягла їй її ж шматочок сиру і запитала:

– Будеш?

У Марини в очах потемніло від гніву. Її дратувало те, з якою легкістю Христина накладала лапи на чуже. Марина вирвала сир із рук невістки і почала складати все назад на свою полицю.

– Христино, ти зовсім знахабніла?! Ми взагалі-то домовлялися!

– Ой, подумаєш, пару шматочків сиру взяла, а ти вже влаштовуєш істерику… – скривилася та. – Я взагалі чекаю на малюка. Мені треба добре харчуватися.

– Не моїм коштом!

Того ж дня Ігор поїхав за холодильником. Взяли не новий, але великий. Вирішили, що все одно потім доведеться купувати техніку, так нехай краще зараз, щоб було менше нервування.

Холодильник ледве вліз у їхню крихітну кімнату, зате Марині стало в рази спокійніше.

Однак було очевидно, що у такому темпі вони довго не протягнуть. Вже за тиждень сімейна баталія дійшла до етапу, на якому ділили навіть полиці у ванній.

Марина не розуміла, чому вони з чоловіком беруть на себе заміну кранів, оплату інтернету, встановлення фільтрів для води та інші домашні витрати, а Ваня в цей час просто живе на втіху.

Коли у Христини з’явилася дитина, Марина та Ігор з’їхали. Тому що було неможливо терпіти нічні крики та постійні «посидь із племінником» у наказному тоні. Перед переїздом вони поставили замок на двері.

З того часу минуло три роки. Ігореві дістався у спадок будинок дідуся. Житло продали, додали накопичення та купили собі скромну однокімнатну квартиру.

Нехай без ремонту, натомість свою. Роботи там йшли повільно, але впевнено. Жити поки що доводилося в орендованій квартирі, але переїзд був не за горами.

Марина вже встигла забути про хамство невістки і подумувала, а чи не поступитися їм кімнатою. До того моменту, коли Христина почала нахабно вимагати, аргументуючи це тим, що в них ось-ось з’явиться друга дитина. Тоді Марина різко передумала.

– Знаєш, Христино, поки ти не навчишся просити, я з принципу триматиму кімнату зачиненою, – кинула Марина і перервала дзвінок.

Наступного дня Марині зателефонувала мама. Як завжди, із компромісами.

– Доню, ну поступися ти їм. Хоча б заради нас. Ми з батьком товчемося, як у вагончику, – сумно зітхала вона.

– Мамо, ось ти просиш мене поступитися. А чому ти не просиш Ваню з’їхати? Він же дорослий чоловік! Чому я завжди крайня?

Повисла тиша.

– Я про це думала… – зізналася мати. – Але ж він по закону має повне право перебувати тут… Тут і діти вже зареєстровані, і Христина.

– Мамо, ти колись вирішила бути доброю та дбайливою, хоча я тебе попереджала. Тепер розгрібай наслідки.

– Ми з Ігорем будемо раді бачити вас у себе, можемо навіть диван на кухні поставити для ночівлі. Але якщо Ваня не навчився бути відповідальним, це не мої проблеми.

Марині, звичайно, було дуже шкода матір та батька. Але жінка розуміла: якщо вона й надалі прощатиме чуже нахабство, прикрите дітьми, це ніколи не закінчиться.

Нехай мати вчиться говорити “ні”, а не перекладає з хворої голови на здорову. Тепер це її зона відповідальності…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.