Оксана росла сиротою при живих батьках. І якщо свою матір Оксана бачила лише на фотографіях і відеодзвінках, то батько жив по сусідству, але незважаючи на це, у вихованні доньки не брав жодної участі

Оксана росла сиротою при живих батьках. І якщо свою матір Оксана бачила лише на фотографіях і відеодзвінках, то батько жив по сусідству, але незважаючи на це, у вихованні доньки не брав жодної участі.

Оксані здавалося, що чоловік навіть боявся дивитися в її бік, щоб та ненароком не попросила в нього чогось.

І якщо раніше Оксана ображалася на матір за те, що та в гонитві за власним щастям забула про свою дочку, то тепер вона її розуміла.

Нелегко, напевно, залишитися з дитиною на руках у шістнадцять років, тим більше коли батько твоєї дитини однокласник і сусід за сумісництвом.

Добре хоч не побоялася і народила, а могла б і не лишати. Незважаючи на те, що мати залишила Оксану немовлям під опікою своїх батьків, та була їй безмежно вдячна, адже невідомо, як склалося б її життя, якби вона росла біля матері, яка, судячи з усього, не мала жодних материнських почуттів.

Зате в Оксани було чудове дитинство, вона росла, купаючись у любові і ласці.

Дідусь з бабусею в ній душі не чули, а мати час від часу відправляла з міста модний одяг та іграшки.

А коли Лариса вийшла заміж за іноземця, то потік посилок та грошових переказів тільки посилився.

Іноді Оксані навіть здавалося, що мати все робить, щоб загладити перед нею провину.

На вісімнадцятиріччя навіть гроші вислала, щоб дід купив Оксані в місті квартиру.

Як-не-як, а дівчина виросла, і її чекало навчання в університеті, і було б набагато краще, якщо до цього часу у неї було своє житло, а не кімнатка в гуртожитку.

Таким чином, Лариса поступово, крок за кроком, намагалася ненав’язливо дати зрозуміти Оксані, що все, що вона робила і робить це тільки для її блага.

І на подив дідуся й бабусі, Оксана на матір зла не тримала, але й особливо теплих почуттів не відчувала.

У ті рідкісні моменти, коли Лариса приїжджала додому, багато хто думав, що Лариса й Оксана сестри, так вони були схожі, та й Лариса дуже вміло стежила за собою, що їй у її тридцять чотири ніхто не давав більше двадцяти п’яти років.

– Ну, що Оксанко, може, все-таки поїдеш зі мною?

– Ні, мені ще треба вчитися.

– Ну, вчись-вчись… І в кого ти така розумниця… Ось мій новий номер телефону. Треба будуть гроші, або щось ще дзвони в будь який час.

– Дякую, мамо. Ти мені стільки всього накупила, і грошей дала достатньо, думаю, мені надовго вистачить.

Оксана й не помітила, як Ларису пересмикнуло від слова «мама».

Вона досі не була готова до материнства, і навіть своєму чоловіку-іноземцю збрехала, що допомагає батькам та молодшій сестрі, а про те, що там, на Батьківщині, у неї є доросла дочка, вона просто мовчала.

Начебто вона й любила Оксану, але якоюсь іншою, не материнською любов’ю такою, якою люблять родичів чи близьких знайомих.

Але, коли від Лариси пішов чоловік, вірніше покинув її, промінявши на свою співвітчизницю, вона насамперед приїхала до дочки.

– Оксано, ти ж не проти, якщо я житиму з тобою?

– Звичайно не проти, я все одно незабаром заміж виходжу, і після весілля ми плануємо жити в Олексія.

– Заміж? А чи не рано? Тобі ж зовсім недавно двадцять виповнилося.

– Рано???

Вона хотіла додати, що «ти ж сама народила мене в шістнадцять», але промовчала, може, не хотіла нагадувати матері про це, а може, не хотіла здатися грубою. І взагалі, Оксана вже доросла і може сама ухвалювати рішення, коли і за кого їй виходити заміж.

Оксана часто порівнювала батьків майбутнього чоловіка зі своєю матір’ю. І якщо ті з радістю прийняли її, як рідну, то Лариса навіть не цікавилася, за кого збирається вийти заміж її дочка.

– Я приїду на весілля, а зараз мені треба відпочити та набратися сил. Я в Грецію.

– М-м-м… Греція… Як там, напевно, красиво… Олексій іноді там буває у справах, от і вчора поїхав на переговори по роботі…

До весілля залишилося кілька днів. Оксана дуже втомилася, займаючись підготовкою до головної, як вона вважала у своєму житті урочистості.

У Олексія виникли термінові справи, і він трохи затримувався. Мама теж, як поїхала, так більше і не виходила на зв’язок, і Оксана навіть не знала, що й думати.

Зате вона точно знала, як зрадіє Олексій, коли дізнається, що він незабаром стане батьком!

Оксана, звичайно, не планувала дітей до весілля, але весілля вже не за горами, тож ніхто й подумати не зможе, що їхній шлюб по зальоту.

– Ну нарешті! Я вже подумала, що ти закохався в гречанку і передумав на мені одружуватися.

– Що ти, кохана. Яка гречанка? Ти ж чудово знаєш, що я не сприймаю інтрижок на стороні.

Хоча отут він злукавив… Та сама інтрижка на стороні в нього була…

Це була ніби нарада, немов барвистий феєрверк, і ті дні, що вінас якісь секрети від мене?!

Оксана стояла і, не могла зрозуміти, що відбувається.

– Які тут секрети? Я чекаю дитину від Олексія, я давно йому сказала, щоб він попередив тебе…

– Повтори, що ти сказала?! Ти чекаєш дитину від мого чоловіка?! Це такий жарт?!

– Хіба я схожа на жартівника? Ми познайомилися в Греції і там провели кілька палких ночей, а потім тут у розпал вашого весілля… Олексію, скажи їй, як було нам добре разом!

– Ідіть! Ідіть обоє! Бачити вас не хочу!

– Оксано, пробач мені, ці стосунки були помилкою!

– Помилкою було вийти заміж за людину, здатну на таку підлість!

Оксана подала на розлучення. Чоловіку вона так і не пробачила, а з матір’ю більше не спілкувалася.

Оксана повернулася до рідного села до дідуся та бабусі, де благополучно виносила та народила хлопчика.

Про матір та колишнього чоловіка вона нічого не чула, та й знати не хотіла.

Однак через місяць після народження сина їй зателефонували з міського пологового:

– Ви донька Лариси Кузьмук?

– Так, щось трапилося?

– Вашої матері не стало під час пологів, співчуваю. Народилася дівчинка, ми подумали, може, ви захочете забрати дитину. Дівчино, чому ви мовчите? Нам оформляти дівчинку в будинок малюка, чи ви все-таки приїдете?

– Я… Я… Я приїду!

Оксана забрала дівчинку. Ну не могла вона просто вчинити інакше…

Олексій все одно не забрав би дитину, він досі вважає, що у всіх бідах винна тільки Лариса.

Хоча Оксана думала, що у всьому винні вони обоє, і взагалі діти не повинні відповідати за гріхи батьків.

Діти це щастя, її щастя, а щастя, як відомо, багато не буває…