Оленка якось образилася на Бориса за те, що він не хотів допомогти їй на городі, вона не стала чекати і просто зібрали речі. Але те що трапилося у дорозі змусило її повернутися до чоловіка і більше ніколи з ним не сваритися

Є дві сфери, де я вважаю себе людиною досить успішною і досвідченою.
Це сімейні відносини і схуднення.
І якщо будуть відгуки, я із задоволенням поділюся морем інформації на ці теми.

Але зараз я хочу поділитися іншим. Мій заклик до вас, можливо, здасться вам банальним. І всеж. Люди! Думайте! Включайте мозок!
Розповім повчальну історію.

Посварилися ми з чоловіком. Влітку. На дачі. Покликала я його допомогти мені в чомусь, а він не відразу спустився з другого поверху, і щось там трапилося прикре через це, і він висловився, типу дурниця все це. Ну, все, як завжди. П’яте за десяте. Образилася сильно і пішла, сльози ковтаючи. А він в майстерню повернувся.

Потопталися я, накручуючи себе (милуючись свіжою душевною раною), і вирішила поїхати додому, в місто. Зібрала манатки і пішла на електричку.
А він навіть не помітив! Боляче-то як! Ну, як же так можна ?!

І ось йду я, схлипуючи, а думки різні рояться. І так і сяк все в голові крутять. І ось вже їду я в електричці.
І тут прийшло мені в голову, спробувати зрозуміти: а насправді, як же так можна? І я болісно здираю з себе шкурку власного Я, і на секундочку, на коротку мить, перетворююся з Оленки в Бориса.

Це було, як обухом по голові. Як прозріння. Я раптом побачила річку з іншого берега.
Нічого ж не сталося! Дійсно, дурниця якась. Та й не міг я там відірватися. І кричати зверху нема чого – спущуся, все скажу. І чого вона так завелася? Дивна.

Ще одну зупинку я проїхала, осмислюючи подію.
А на наступній вийшла і пішки пішла на дачу. Добре, що проїхала лише три зупинки.

По полях, по стежках, через лісок. Гарно!
Через три години я повернулася. Втомилася. І часу на «подумати» було більш ніж достатньо.

Це був один з поворотних моментів в моєму розумінні життя!
А він, схоже, за роботою і не помітив моєї відсутності. Ну і слава Богу.
Мораль.

Вчіться «виринати» з ситуації і оцінювати її зовні. Пильно вивчаючи позиції всіх сторін. Перебуваючи всередині, у своїй «шкірці», ви цього зробити не зможете. Тільки забравшись на чужу дзвіницю, можна зрозуміти, що думає і відчуває інша людина, прожити це.

І найперше вміння, яке треба освоїти, це говорити собі СТОП! Подумки, в голові говорити. Змусити себе перестати переживати те, що відбувається, зупинитися! А вже наступним пунктом включити мозок і почати думати. Причому, пам’ятайте! Недостатньо бути просто розумною людиною. У такі моменти ваша розумна голова «у відключці», і тільки емоції. Тому і треба зупинитися і змусити мозок працювати. Я називаю це «включити».
Цікаво часом побачити себе з чужої дзвіниці!
Щастя вам! Пишіть, запитуйте! Відповім із задоволенням.