Ось майже закінчились чергові січневі свята. Для мене це вже тридцять четверті свята, які я провів абсолютно тверезим

Ось майже закінчились чергові січневі свята. Для мене це вже тридцять четверті свята, які я провів абсолютно тверезим. Та й не лише ці свята. Я не п’ю ніде та ніколи. На Дні народженні я п’ю мінеральну воду. Наливаю її в чарку і п’ю неначе міцний напій.

Навіть на весіллі замість ігристого у мене в келиху був лимонад.

Можливо, я щось пропускаю у своєму житті. Але в мене страшний страх перед залежністю. Я трохи заздрю людям, які можуть вживати міцні напої обмежено, не напиваючись до важкого станату.

Мені цей страх прищепила моя мама та бабуся. Вони все життя говорили, що якщо я почну пити, то на моєму житті можна буде поставити хрест. Приклад був дуже яскравий – це мій батько та дядько. Дядько допився у 39 років до проблем з печінкою. Його не стало, коли я ще був маленьким.

А от тато вживав дуже довго та багато. Зі здоров’ям (фізичним) в тата все було гаразд. Але коли він починав пити, то ставав дуже агресивним, запальним. Одного разу він розбив губу мамі за якусь дрібницю. Потім, звичайно, просив вибачення. Мама вибачила.

А коли він у черговому нападі нетверезого чаду відштовхнув мене, я вдарився потилицею об маленьку ручку шафи, що стояла тоді в залі. Звісно я тоді поранився сильно, мама викликала швидку допомогу. Я пам’ятаю, що мене тоді відвезли до лікарні накладати шви. Ходив потім з голеною головою, слідами йоду на голові та нитками.

Того ж вечора до нас приїхали два міліціонери. Я чомусь добре запам’ятав кашкет працівника міліції, що блищав на сонці. Він запитував мене про батька. Я не пам’ятаю які питання і не пам’ятаю, що відповідав. Але тата працівники міліції забрали з собою. Ні, його не посадили, звичайно, тоді я бувши дитиною відчував би за це провину.

За кілька днів він прийшов додому і забрав свої речі. Більше тато з нами не жив.

Знаю, що батько до кінця життя був в міцних лапах залежності від міцних напоїв. До нас більше не приходив, хоч іноді дзвонив мамі. Я якийсь час сумував за ним і вважав, що все це сталося через мене.

Тому я досі боюсь пити міцні напої. Мені вже 34 роки, є дружина, діти. Не скажу, що це завдає мені якогось дискомфорту. Але дружина іноді пропонує випити з нею по келиху на свята. Я щоразу відмовляюся. Вона спочатку засмучується, а після кількох келихів перестає сердитися і стає дуже доброю і лагідною.

Я не хочу перевіряти, яким я стану після келиха. Грайте у цю лотерею без мене.