– Ось так воно, батьків доглядати! Рідним дітям не потрібна, а невістка повинна!

Ганна відчинила холодильник і задумалася, чим нагодувати доньку на сніданок. На задньому плані чоловік розмовляв в коридорі телефоном. Після його дзвінків останнім часом у неї з’являлося бажання сховатися кудись і не виходити.

– Ань, – почав чоловік, заходячи на кухню, – мені треба поговорити.

– Ти знову про свою маму?

– Так. Що робити, їй після інсульту зовсім важко. Ти ж знаєш.

Ганна автоматично заварювала чай, не підводячи на чоловіка очі.

– Знаю.

– Мені вже начальник дзвонить – я постійно відпрошуюсь з роботи, щодня їй то ліки, то провідати в лікарні… А незабаром випишуть додому.

– Я в декреті, у мене маленька дитина на руках! Їй фахівець потрібен, доглядальниця, або медсестра.

– Я все розумію. Але доглядальниця дорого коштує. В нас таких грошей немає!

– Я сама не впораюся!

– А хто, як не ти? Більше ж нікому!

– Нехай твоя сестра допоможе.

Чоловік скривився:

– Марина студентка, навчання, сесія. Як вона допоможе? До того ж вона в іншому місті.

– Ну, хай щотижня приїжджає, хоч на вихідні. Ми з нею удвох узгодити графік зможемо.

– Ти тільки про це й думаєш – як ухилитися. У неї навчання, у мене робота. Залишаєшся тільки ти!

Ганна починала злитися.

– Я не медик, у мене маленька дитина! Я не можу метатися між донькою та вашою мамою, якій потрібен повноцінний догляд!

– Це ненадовго! Поки їй не стане трохи легше.

– Недовго? Реабілітація може тривати не один рік.

– Ти що, ворог моїй мамі? Вона ж теж людина!

– Вона людина, так. Але мої стосунки із нею завжди були складними. Чому зараз саме я маю все кинути заради неї? У неї є донька, рідна.

– Та що Маринка? Їй дев’ятнадцять років, вона й посуд мити не вміє!

– А я вмію, тому мені вся робота й дістанеться, так?

– Аня, зрозумій, у мене немає вибору!

– А ти мене зрозумій! Ти з ранку до вечора на роботі, а я між двома візками бігатиму – один з дитиною, другий – з твоєю матір’ю?

Чоловік закрив обличчя руками.

– Ми ж сім’я, ми повинні підтримувати один одного. Мама у біді! Ти б свою матір ось так покинула?

– Моя мама ніколи не принижувала мене! Своїй мамі я б допомогла! Тут випадок інший.

– Аня! Не пересмикуй!

– Та не пересмикую я, просто вже немає сил миритися і заради пристойності бути святою мученицею!

– Виходить, ти відмовляєшся?

Ганна мовчала. Відповідь була зрозуміла.

Увечері чоловік повернувся задумливий і невдоволений.

– Дзвонила Марина, – сказав він. – Каже, не збирається навчання кидати, треба вчитися.

– Вона вже доросла людина, її теж стосуються сімейні проблеми, – сказала Ганна.

– Ну так, – зітхнув чоловік, – а їй, звичайно, зараз не до сім’ї. Але мама без допомоги точно не видереться.

З ранку знову пролунав дзвінок.

– Аня, привіт, – почула вона голос Марини, – як справи? Що вирішили щодо мами?

– Я доглядати не можу – у мене дитина. Ти приїдеш?

– Я не можу покинути навчання. А ти, значить, залишиш маму у тяжкому положенні без допомоги? Хоча живеш поряд і вдома сидиш у декреті!

Аня просто повісила слухавку. За останні три дні цей докір пролунав кілька разів і вже набив оскому.

Пізніше повернувся чоловік, та влаштував черговий розбір.

– Тебе не пробити взагалі? З ким я живу? У тебе немає ні співчуття, ні підтримки.

– У мене немає сил!

– Ганьба! Ну, хоч раз подумай про інших людей, а не про себе!

Ганна почувала себе огидно. Дитина кричала на руках, чоловік – кричав з порога. Її ніхто не розумів.

За тиждень свекруху привезли на ношах із лікарні додому. Чоловік цілий вечір сам годував і доглядав матір, прибирав у квартирі та ходив за ліками.

Марина обіцяла приїхати лише на два дні – і то, коли дозволить графік навчання. Решта – на Ганні.

Почалися нескінченні будні. Спочатку свекруха просила пити, потім у туалет, потім доводилося міняти білизну.

Пізніше – готувати їй їжу. Чоловік допомагав тільки ввечері, та й то не завжди, пояснюючи тим, що втомився на роботі.

Дитячий плач тепер перемежувався зі стогоном дорослої людини. За день Ганна робила стільки справ, що ввечері навіть не могла встати з дивана. Свекруха вередувала і скаржилася на все.

– Ти погано доглядаєш мене, – одного разу заявила вона.

– Тоді нехай приїжджає ваша дочка і робить краще, – стомлено відповіла Ганна.

– У неї навчання, я не можу її турбувати!

Ганна стрималася лише дивом.

Минув місяць. Від утоми жінка стала розсіяною, роздратованою, донька багато плакала, в будинку стояв постійний шум.

– А коли Марина повернеться? – питала свекруха.

– Не знаю, у неї зараз сесія.

– А я думала, мені дочка допоможе… А вона, мабуть, забула про матір.

– Вам би потрібна доглядальниця.

– Тобі аби самій не доглядати.

Ганна вже нічого не відповідала свекрусі.

Якоїсь миті захворіла дитина, довелося їхати в лікарню, на чоловіка вона сподіватися не могла – той постійно нагадував, що працює і втомився. Увечері він влаштував скандал:

– Чому мама лежить голодна?

– Тому що в мене дитина з температурою! Я не можу розірватися!

– Треба було мені зателефонувати!

Від утоми Ганна зірвалася:

– У тебе ще вистачає нахабства претензії мені висувати? Знаєш, що? Дивись за своєю мамою сам!

Чоловік мовчки пішов до матері в кімнату. Тиждень вони з дружиною не розмовляли.

Доглядальницю все ж таки довелося найняти за відкладені на відпустку гроші. Атмосфера в будинку стала такою, що подружжя майже не розмовляло, кожен жив своїм життям.

Ганна зрозуміла: якби можна було повернутися назад, вона б відмовилася ще на початку приносити себе в жертву, не дала б себе втягнути в цю ситуацію.

У результаті свекруха все одно залишилася незадоволена, стосунки з чоловіком розладналися, а Марина продовжувала жити своїм безтурботним студентським життям.

І скільки все це буде продовжуватися, – тільки Богу відомо. Марина вже готова послати всіх під три чорти, бо її терпець на межі…

Ось так воно, батьків доглядати! Рідним дітям не потрібна, а невістка повинна!

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть в коментарях, що думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.