Остання витівка свекрухи поставила жирний хрест на моєму бажанні з нею далі спілкуватися і терпіти її безглуздий характер

Остання витівка свекрухи поставила жирний хрест на моєму бажанні з нею далі спілкуватися і терпіти її безглуздий характер.

Я й раніше збирала в кулак всю силу волі, щоб не послати цю жінку якомога далі, але тепер більше не хочу цього робити.

Поки вона відривалася тільки на моїй нервовій системі, я ще якось із цим мирилася, але днями вона довела моїх дітей до істерики своєю поведінкою, я цього вже терпіти не маю наміру.

У мене двоє дітей вони погодки. Старшому п’ять, молодшому чотири роки. Самій з ними справлятися складно, а чоловікові доводиться часто бувати в роз’їздах.

Коли тільки дізналась, що чекаю другу дитину, все було інакше. У чоловіка була стабільна робота, щовечора він був вдома і ніяких неприємностей не намічалося.

Але внаслідок останніх подій, йому довелося змінити роботу, щоб утримувати сім’ю.

Я не працюю зараз і на це є одразу кілька причин. По-перше, поки я була в декреті, моя контора збанкрутувала, по-друге, діти хворіють дуже часто, що не дозволило мені влаштуватися на нову, я пробувала. Ну і по-третє, мене нема кому підстрахувати з дітьми.

Мої батьки живуть дуже далеко, а свекруха дуже ненадійна людина. Сьогодні вона погодилася посидіти з дітьми, а завтра подзвонила і сказала, що в неї термінові справи, тож крутись сама.

Тому забезпечувати сім’ю доводиться лише чоловікові, ось він і змушений мотатися постійно у відрядження, на цьому місці хоч би нормально платять.

У нашу останню зустріч ми зі свекрухою домовилися піти погуляти з дітьми, а заразом я проскочила б по деяких своїх справах.

На цей випадок мені й потрібна була свекруха, щоб вона побула з дітьми, доки я займаюся справами, тягти до держустанов дітей – не найкраща ідея.

Про зустріч домовилися заздалегідь, бо це прогулянка не п’ятнадцять хвилин. Вийти мали за годину. Свекруха мала зайти за нами, бо ми живемо ближче до того місця, куди нам треба.

Я вже почала збирати дітей, як молодший попросився до туалету. Тут нічого не вдієш, сидить він на горщику, думає про вічне.

Старшому стало нудно, він вирішив попити сік, та й облився, довелося відправити його переодягатися. В цей час і прийшла свекруха.

Побачивши, що до виходу ми ще не готові, вона почала кричати, що кинула всі справи заради того, щоб прийти, а ми її чекати змушуємо, у неї немає ні часу, ні бажання цим займатися, тому вона з нами нікуди не піде.

Діти, по-перше, перелякалися крику цієї навіженої, по-друге, почали вмовляти бабусю не йти. Старший за пальто їй чіпляється, молодший теж із горщика зірвався до бабусі побіг.

Але вона дітей від себе відчепила, причому досить грубо, сказала, що вони самі винні, що вона не піде з ними гуляти, розвернулась і пішла, грюкнувши дверима. Діти ще більше в сльози.

Я спочатку взагалі не зрозуміла, що сталося. Прийшла, накричала, дітей до істерики довела і пішла. Хоча нам зібратися залишалося хвилин десять максимум. Не розвалилася б почекати, це діти, а з ними бувають форс-мажори.

Дітей я заспокоїла, подзвонила свекрусі, щоб дізнатися, а що таке сталося. Вона спочатку слухавку не брала, потім з великим роздратуванням мені висловила, що й так витрачає на нас надто багато часу, і це ми маємо під неї підлаштовуватись, а не вона під нас.

Я й так підлаштовувалася під неї. І затримка була не така й суттєва. Вона сама прийшла вчасно, мабуть, в перше, на моїй пам’яті.

Але якщо так, значить, бабуся в нас відвалилася. Мене розлютило навіть не те, що вона мене винною знову вирішила виставити, а те, що вона довела дітей до сліз.

Бачила ж, що вони вже майже зібрані, що вони плачуть, намагаються обійняти її, ні, вона ж всіх від себе мало не відштовхнула, образилася і пішла.

Мене настільки її поведінка дістала, що коли старший почав питати, чим вони засмутили бабусю, у чому вони винні, я відповіла, що вони не винні, просто бабуся дурепа.

Максимально непедагогічно, але я втомилася пояснювати безглуздий характер свекрухи якось інакше, тим більше, що я сказала правду. Бабуся – дурепа, яка поводитися не вміє.

На прогулянку ми з дітьми сходили, правда, у своїх справах я не встигла. Довелося наступного разу викликати няню, щоби спокійно все зробити.

А через чотири дні мені, як наче нічого не сталося, дзвонить свекруха і питає, чи ми вдома, бо вона зайти хоче. Я відповіла, що нас вдома немає, і для неї ніколи не буде. Після її вчинку я не хочу, щоб вона спілкувалася з дітьми.

Свекруха почала обурюватися, обіцяла наскаржитися сину. Та хоч президенту. Чоловік вже все знає і моєму рішенню не заперечує.

Нехай спочатку свекруха поводитися навчиться, а потім вже подивимося, чи варто її пускати до дітей.