Останнє слово завжди залишається за кішкою. А якщо кішка схвалила, значить, так хотів сам Бог. І хто ми такі, щоби сперечатися з Богом?

Кошеня він зустрів на вулиці. Маленька брудна крихітка помітила чоловіка, кинулася до нього з усіх своїх лапок, дерлася по штанині та міцно вчепилася.

— Ну от, що з тобою робити тепер? – посміхнувся він.

Кошеня замуркотіло, терлося об його долоню, просячи взяти його з собою.

— Схоже, вибору я не маю, — зітхнув він. — Ходімо додому…

Так у нього з’явилася Мишка – саме так він її назвав.

Мишка росла швидко: була бешкетною, кусючою, але страшенно ласкавою. Спати вона воліла на його голові, демонструючи, що збирається дбати про нього серйозно.

Він став для неї дитиною. Мишка контролювала, що він їсть, першою пробувала частування та оцінювала його старання.

Перед його відходом на роботу вона дбайливо засовувала йому в сумку печиво чи шматочки їжі. Чоловік сміявся і, щоб не образити її, завжди дякував і забирав подарунки.

Іноді вночі Мишка приносила в ліжко трофеї: тарганів, мух, а одного разу живу мишку, яку чоловік акуратно випустив на вулицю.

Коли він занедужав, Мишка лягала поруч, гріючи його своїм тільцем. І хвороба відступала.

Так вони й мешкали.

Він намагався будувати стосунки, знайомився з жінками, але Мишка завжди виносила свій вердикт. Варто їй дати негативну оцінку — і роман одразу закінчувався.

Жінки ображалися:

– Або я, або ця кішка! — обурювалися вони.

— Тобі твоя кішка важливіша за мене! — дорікали.

– Ти любиш її більше! – Звинувачували.

І мали рацію …

Він довіряв Мишці, знаючи, що її інтуїція безпомилкова: вона бачила в людях суть.

Так йшли роки, поки одного разу не зателефонував старий друг, запропонувавши провести відпустку у заповіднику, де він працював начальником. Заповідник був закритий для сторонніх, але для нього зробили виняток.

Друг обіцяв риболовлю, ягоди, ліси, заходи сонця над озером… І ще натякнув:

– У дружини є подруга. Ти ж все ще неодружений… Приїжджай, відпочинеш, познайомишся, а якщо не сподобається, потім просто скажеш, що не доля.

Чоловік погодився, але поставив умову:

— Я їду з Мишком. Залишити її нема з ким.

Друг здивувався, але погодився:

— З кішкою — то з кішкою.

Він дістався заповідника машиною, але далі йшов пішки — з рюкзаком за спиною та Мишкою у переносці.

Кішка радісно озиралася, нявкала, відчуваючи пригоду.

— Потерпи, мала, скоро доберемося, — заспокоював він її.

Будиночок стояв на березі озера. Тиша, шелест очеретів, спів птахів — краса, як і обіцяв друг.

Ключ був захований, і чоловік увійшов до будинку один: друг затримався — термінова госпіталізація тещі змінила плани.

— Відпочивай один, — сказав він телефоном. — Ми під’їдемо за кілька днів…

Чоловік зітхнув, але швидко заспокоївся. З Мишкою йому було не нудно.

Вони бродили лісом, ловили рибу, зустрічали заходи сонця…

Тиждень пролетів непомітно. Він уже збирався додому, як раптом налетіла злива з ураганним та вітром.

Після шторму, виходячи з дому, він послизнувся на мокрій траві й добряче підвернув ногу.

Нога розпухла. Телефон опинився поза зоною зв’язку.

Він не знав, що потоками з гір розмило дорогу, заваливши обвалом усе довкола.

Тепер вони з Мишкою були відрізані від зовнішнього світу.

Спочатку це не здавалося лихом: працював генератор, холодильник був повний. Але запаси їжі танули.

Чоловік змайстрував собі милицю, пересувався повільно й насилу. Мишка ходила за ним тінню, тривожно вдивляючись у його очі.

— Все буде добре, мала, — запевняв він її, але в душі сумнівався.

Коли їжа закінчилася, він випив віскі, щоб заглушити розпач, і ліг спати.

Вранці, страждаючи від головного болю, він дістався кухні та завмер.

На столі лежала риба. Справжня, свіжа риба. А поруч сиділа горда Мишка.

– Це ти?.. – видихнув він.

Кішка нявкнула.

— Рятівниця моя! – Розчулено прошепотів він, цілуючи її в ніс.

Підсмажив рибу, вони поїли. Так почалося нове життя.

Мишка ловила вночі дрібну дичину, вдень тягала рибу.

— Що б я без тебе робив, крихітко? — жартував він.

І Мишка муркотіла, терлася об нього, притискалася.

Минуло ще десять днів. Нога помітно видужала.

Мишка перетворилася на мисливицю з палаючими очима.

Коли нарешті рятувальники пробилися через завали, вони знайшли чоловіка живим і веселим — біля каміна з Мишкою, що муркотить, на руках.

Дізнавшись його історію, рятувальники фотографувалися з ним та його кішкою, захоплюючись її відвагою.

Друг вмовив його залишитись ще на кілька днів, щоб відпочити після пережитого.

І знову привезли продукти, влаштували справжнє свято.

А Мишка як справжній суддя уважно стежила за новою подругою, привезеною другом.

Через три дні вона залізла до неї на коліна.

– Я пройшла перевірку? – засміялася жінка.

Чоловік лише кивнув.

Через два місяці у Мишки народилося п’ять кошенят. Нащадки виявилися від дикого кота.

Двох кошенят вони залишили собі, решту роздали в добрі руки.

Тепер вони часто повертаються до того будиночка біля озера. А Мишка вчить своїх дітей мисливським премудростям.

До речі, жінка переїхала до них у квартиру. Працює перекладачем та щаслива.

Іноді вона сміється:

— А якби я Мишці не сподобалася?

Він усміхається у відповідь:

— Умовив би її…

Але насправді вони обоє знають: останнє слово завжди залишається за кішкою.

А якщо кішка схвалила, значить, так хотів сам Бог.

І хто ми такі, щоби сперечатися з Богом?

Ставте вподобайки та залишайте ваші коментарі!