– Отакої! Пришестя Христа народу! Невже ти нарешті прийшла! Приготуй поїсти, бо я вже не можу. Шлунок так і зводить! – Роздратовано промовив чоловік

Не встигла Поліна увійти у квартиру, як відразу побачила похмуре обличчя чоловіка.

– Отакої! Пришестя Христа народу! Невже ти нарешті прийшла! Приготуй поїсти, бо я вже не можу. Шлунок так і зводить!

Взагалі Віктор був дуже цікавою людиною. На дві години раніше повертався додому з роботи й весь цей час сидів і чекав, поки дружина приготує йому їжу. Навіть розігріти поїсти собі не міг.

– Ти ж бачиш, я щойно прийшла. Дай мені хоча б переодягнутися!

– Переодягнутися? А про чоловіка подумати ніхто не хоче?

Поліна не розуміла подібних претензій та невдоволення на свою адресу. Продукти у будинку завжди були. У крайньому разі, можна було замовити доставлення додому.

Однак у цьому, зазвичай, не було необхідності, тому що закуповувала вона все заздалегідь. Інше питання, що справді не завжди встигала приготувати перше чи друге.

– Вітю, ти хочеш сказати, що у нас у холодильнику миша повісилася?

– Хочу. Їжі я там не знайшов! Одні вчорашні бутерброди хіба що…

Поліна не полінувалася, пішла на кухню, та відкрила холодильник.

– А це що, по-твоєму? – вказала вона на пачку пельменів.

– Магазинні напівфабрикати – скривився у відповідь Віктор.

– Так, але ці пельмені можна їсти. До того ж ти їх любиш.

Однак чоловік все ніяк не вгамовувався. Якщо поставив собі завдання винести дружині мозок, то треба його реалізувати всіма силами.

– Це не означає, що я маю намір їх їсти. Ти б мені домашньої їжі краще приготувала, а не ось це…

Поліна відкрила кришку каструлі та зрозуміла, що в холодильнику була ще й інша їжа.

– А це що? Був же рис із котлетами. Чому не їв?

-Тому, що це було зроблено вчора, а я хочу свіжу їжу.

Поліна у відповідь навіть посміхнулася.

– Так ця їжа не протухла!

Віктор закотив очі й продовжував стояти на своєму. Втім, це було не дивно. У нього завжди й у всьому була своя правда. Іншу позицію він у жодному разі сприймати не хотів.

– Дивно, Поліна, що за стільки років спільного життя ти не засвоїла, що я їм виключно свіжоприготовлену їжу.

Натомість Поліна засвоїла зовсім інше і, до того ж чудово. Те, що Віктор та ще зануда і скиглій. Якщо щось раптом було не по ньому, то він зіпсує настрій усім і кожному.

Адже будь-хто повинен був підлаштовуватися під нього і, мало того, танцювати під його дудку. Що найцікавіше, то це те, що він навіть не приховував своєї позиції.

– Вітю, я не розумію претензій на свою адресу! Ти мені висловлюєш так, ніби я була не на роботі, а на гулянці.

– На якій ще гулянці? – перепитав її чоловік, вдавши, ніби не зрозумів питання.

– Саме так, що ні на якій. Я, щойно закінчила роботу, відразу пішла додому.

Але навіть тут Віктор знав, що йому відповісти на заперечення дружини.

– Ага, тільки твій робочий день закінчився три години тому. Кого ти хочеш обдурити?

Поліна не розуміла такого відношення з боку чоловіка. Проте намагалася вести діалог конструктивно, щоб він не переріс у результаті в скандал.

– Я й не збиралася тебе дурити. У мене звіти, терміни. І взагалі, якщо ти забув, то нещодавно ми відзначали моє підвищення.

– І що з того?

– А те, що зі здобуттям керівної посади у мене додалася не лише зарплата, а й обов’язки.

– І?

– Що і, Вітю? Невже ти не розумієш, до чого я хилю?

Іноді Віктор нагадував маленьку дитину. Хоча Поліна була впевнена, що навіть маленькі діти розуміють такі очевидні речі. А Вітя, чи справді цього не розумів, чи дуже добре прикидався.

– Ну так. Ну так. Тепер я розумію. Вислуговуєшся перед вищим керівництвом!

– Це не правда! Я лише виконую свою роботу.

– Чому ж тоді інші виконують її вчасно, а ти котрий день затримуєшся? Ось Людка, дружина мого друга Андрюхи. Вона загалом працює на половину ставки. А знаєш, чому?

– Знаю.

– А я сам скажу. Тому що сім’я для неї дорожча, за якусь посаду.

У відповідь Поліна навіть розреготалася. Тому, що знала справжню причину, бо сама була знайома з Людмилою.

– Ні, не тому.

– А чому тоді?

-Тому, що твій Андрюха її повністю забезпечує, і в неї немає потреби орати, як віл!

Тут Віктор одразу ж змінився в обличчі, бо чудово розумів, що зараз полетів камінь уже в його город. А він не міг цього терпіти. Адже він звик завжди бути переможцем у всьому.

– Це ти на що зараз натякаєш?

– Я думаю, що ти сам чудово все зрозумів.

Поліна навіть не збиралася виправдовуватись перед чоловіком за свої слова. Віктор і сам знав, що дружина більш працьовита і цілеспрямована.

Коли вони одружилися, Поліна вже в той момент не бачила в чоловікові прагнення до роботи, підвищення та досягнення цілей. Є робота – і добре. Платять зарплатню – та добре. Решта – якось саме складеться.

Поліна була зовсім іншої думки та вважала, що завжди потрібно прагнути кращого і більшого. Якщо досягла своєї фінансової стелі, то треба її пробивати.

Не сидіти на місці й не чекати, що тобі все піднесуть на блюдечку з блакитною облямівкою, а шукати нові можливості для розвитку та самореалізації.

Тому так і виходило, що у Поліни зарплата була вищою у три рази, ніж у чоловіка.

– Я не розумію, навіщо тобі цей дурень? Від нього ж користі, як від козла молока – не вгамовувалася мати Поліни, коли вони зустрілися з нею в черговий раз.

– Мамо, він мій чоловік і ми вже багато років разом.

– І що? Дітей все одно немає. Я б на твоєму місці придивилася б до когось на роботі, та знайшла собі перспективнішого мужика.

– Мамо, припини!

– Що, мамо? Він скоро взагалі роботу покине і буде на шиї твоїй сидіти. Стривай, ось тобі ще зарплату піднімуть і побачиш.

– Не кажи нісенітниці.

– А ось і подивимося. Потім не дивуйся. Ще прийдеш до мене і скажеш, що я мала рацію.

Про цю розмову Поліна згадала цього ж вечора, коли Віктор зробив їй несподівану заяву.

– Із завтрашнього дня я звільняюся.

– У якому сенсі?

– А в такому. Набридло мені там працювати. Не моє це місце.

Поліна була вражена його заявою, а з іншого боку передбачала, що так буде. Нічого дивного. Віктор ніколи особливо довго не затримувався на жодному місці роботи. Максимум три місяці, а потім починав шукати інший варіант.

Постійно його щось не влаштовувало. Про яку стабільності йдеться тут? І це не кажучи вже про фінансове та кар’єрне зростання!

Це ще раз підтверджувало те, що людині особливо нічого не потрібно було в цьому житті, і її все влаштовувало.

– Вітю, тобі не здається, що це вже занадто? Ти на жодному місці не затримуєшся.

– Ні, не здається. Ось працюєш ти у себе п’ять років, от і працюй. А я йти далі хочу. Втім, тобі цього не збагнути.

Справді, таке ставлення до життя Поліна не розуміла і не хотіла розуміти. Як то кажуть, на місці, й камінь обростає. А тут…

– Ну, то що, поїсти буде?

– Іди й розігрівай собі рис із котлетами.

– Я не їстиму вчорашнє, – заперечив Віктор.

– Вибач, шановний, але доведеться. Якщо живемо на одну зарплату, то будемо економити доти, доки ти собі роботу не знайдеш. І попереджаю – забудь про роли та піцу!

Звичайно ж, Віктор розлютився. Почав кричати, що зарплата Поліни дозволяє їм купувати їжі вдосталь. А ще те, що вона надто жадібна. Не тільки полінувалася готувати, але ще й продукти купувати не хоче.

Своєю чергою, Поліна серйозно замислилась над словами матері. Роботу вона точно міняти не збиралася, а чоловіка – мабуть, доведеться. Особливо, якщо він і далі продовжуватиме так поводитися. А як би ви вчинили в подібній ситуації?