Перші 3 місяці материнства було пекло, чоловік взагалі не допомагав з дитиною

У мене схожа ситуація, як у історії, де жінка пошкодувала, що народила. Мені 21 рік. Перші 3 місяці материнства було пекло, чоловік взагалі не допомагав з дитиною, навіть на руки не брав.

Дочка постійно кричала вночі безперервно, а чоловік спокійно спав. О 5-6 годині ранку йшов на роботу, приходив о 10-й вечора, а мені ніхто не допомагав.

У 1,5 місяці донька захворіла на пневмонію, лягли в лікарню, приїхали з грипом, потім пішли ускладнення, напихали антибіотиками, брали аналізи. Донька постійно кричала, була температура 39, вона була страшенно млява і їсти не просила, але продовжувала кричати.

Я просто божеволіла, медсестри постійно лаялися на мене «що вона в тебе репетує, ти що з нею робиш? », «Горе мати», «народжують молоді, і не знають, що робити з дитиною». Я плакала, мені було нестерпно це слухати, весь місяць я не могла спати, слухала, коли заплаче, щоб швиденько схопити і заспокоїти.

Такі жахливі думки були, залишити її і піти. А потім просила, благала Бога, щоб пробачив мені за ці думки, щоб донечка швидше одужала. І ось ми вдома, моя вага до вагітності була 50 кг, народжувати пішла 71 кг, зараз 67, стосунки з чоловіком просто огидні, я для нього товста і страшна, а живіт весь у розтяжках. Хоча зовнішність у мене приємна, не крива, не коса.

Чоловік став доньці приділяти більше уваги, вона стала йому цікава, адже вже посміхається і реагує на нього. Але допомоги немає. Доньці виповнилося 3 місяці, він влаштувався на іншу роботу і поїхав на 1,5 місяці. І я знову залишилася одна з дитиною 12 років (це мій племінник, живе з нами, взяли під опіку).

У нього перехідний вік, постійні проблеми, поліція, крадіжки та ще моя дитина на руках 3-місячна. Я просто не витримувала. Чоловік був на роботі, навіть коли вагітна за 3 тижні до пологів. Поїхала в гості, а приїхавши, виявила, що він викликає собі дівчат легкої поведінки. Вибачила, живемо.

Сьогодні доньці 6 місяців. Примхлива панночка, постійно пищить і кричить, але я навчилася сміятися над її поведінкою, а зараз ще й зубки лізуть. Мені нічого не цікаво крім моєї дівчинки, я навіть на 1 годину її не хочу залишати з кимось. Цей час швидко втікає.

Я дихаю і живу заради неї, повзаю рачки, щоб вона швидше навчилася повзати, роблю щодня масаж, навчилася в інтернеті робити гімнастику. Купую їй іграшки і мені так весело, як дитині. Це чарівний час.