Першим, хто запропонував просити вибачення у Марії Іванівни, був Сергій: – Потрібно купити тортик і покаятися, ми не маємо іншого виходу

Марія Іванівна була жінкою суворою та владною. Вона завжди висловлювала свою думку і вважала себе головною у будинку, де жив її єдиний син Сергій.

Молодий чоловік перебував під повним контролем матері. Він боявся не послухатися її, бо знав, що вона може влаштувати справжній скандал, якщо буде чимось незадоволена.

Сергій працював інженером у великій компанії, й часто затримувався допізна. Мати завжди нагадувала йому про те, що він повинен дбати про неї, адже вона сама виховувала його після того, як батька не стало.

Попри те, що син уже давно став дорослим чоловіком, Марія Іванівна продовжувала вважати його маленьким хлопчиком. Якось на корпоративному заході Сергій познайомився з Ганною, своєю колегою із сусіднього відділу.

Між ними відразу виникла взаємна симпатія. Аня була чудовою дівчиною: доброю, турботливою, та ніжною.

Вона змогла підкорити серце чоловіка, і вони почали зустрічатися. Через пів року молоді люди вирішили одружитися.

Марія Іванівна, дізнавшись про наміри сина, спочатку сприйняла новину без особливого ентузіазму.
Однак, коли жінка побачила невістку вперше, зрозуміла, що вона їй симпатична.

Ганна була ввічлива, шаноблива і намагалася догодити майбутній свекрусі, завдяки чому Марія Іванівна дозволила Сергію одружитися з нею.

Як весільний подарунок, свекруха дозволила синові та невістці жити у квартирі, яка раніше належала її покійним батькам.

Після весілля молодята вирушили у медовий місяць. Вони провели два тижні на березі моря, насолоджуючись суспільством один одного, та красою природи.

Коли вони повернулися додому, Марія Іванівна зустріла їх із розкритими обіймами.
– Нарешті ти повернувся, мій любий! Як минув відпочинок? – Запитала мати, й обняла сина.

– Все пройшло чудово, Маріє Іванівно. Дякую, що допомогли нам із поїздкою на море, – відповіла перша Ганна.

– Мені для свого синочка нічого не шкода, – задоволено промовила свекруха.

– Дякую, мамо! – Нарешті Сергій зміг вставити своє слово в розмову.

Він з радістю поділився з матір’ю враженнями про медовий місяць, проведений із дружиною. У процесі оповідання чоловік показував їй фотографії з подорожі.

Марія Іванівна дивилася на них, кивала і посміхалася, але в глибині душі відчувала ревнощі. Вона зрозуміла, що тепер увага сина буде зосереджена виключно на дружині, а не на ній.

За кілька місяців після весілля почалися перші проблеми. Оскільки Марія Іванівна була повноправною господаркою квартири, яка дісталася їй від батьків, вона, звичайно, мала свій комплект ключів.

Вона скористалася цим, і почала частіше приходити в гості до молодих, навіть не питаючи в них дозволу.

При цьому жінка завжди говорила, що хоче допомогти невістці у господарстві. Насправді вона прагнула контролювати кожен крок Ганни.

Якщо невістка готувала вечерю, свекруха критикувала її страви, кажучи, що вони не такі смачні, як у неї. Коли дівчина прала білизну, Марія Іванівна постійно робила їй зауваження, вказуючи на те, що вона неправильно розвішувала речі для сушіння.

Після цього вона неодмінно висловлювала невістці невдоволення, дорікаючи їй у тому, що та погано прасує одяг.

Ганна терпіла і намагалася не загострювати ситуацію. Жінка знала, що Сергій любив і водночас боявся своєї матері, тож не знала, як він відреагує на звістку про їхній конфлікт.

Якось, коли свекруха знову почала критикувати її, дівчина не витримала і заплакала.

– Будь ласка, не плач. Мама просто переживає за нас, і хоче якнайкраще, – спробував заспокоїти її Сергій після того, як мати пішла.

– Чому ти завжди захищаєш її? Вона постійно мене принижує! Хіба ти цього не бачиш? – сердито вигукнула дружина.

Сергій замовк, не знаючи, що сказати. Він розумів, що мати, справді, іноді перегинає палицю, але не хотів псувати з нею стосунки.

Минуло кілька місяців, і ситуація погіршала. Марія Іванівна стала ще більш вимогливою та жорстокою.

Після чергового скандалу вона заявила синові, що Ганна не підходить йому, що вона надто м’яка і не вміє господарювати.

Сергій спробував пояснити матері, що щасливий із дружиною і його все влаштовує, проте жінка залишилася при своїй думці.

Якось увечері, коли Сергій прийшов із роботи, він застав удома бурхливу сцену. Марія Іванівна кричала на невістку, звинувачуючи її у всіх гріхах. Ганна стояла мовчки, намагаючись стримати сльози.

– Мамо, годі! Що ти робиш? Ганна моя дружина, і я кохаю її! – обурився Сергій, не витримавши сліз дівчини.

– Ти обираєш це нікудишнє дівчисько замість мене? І це після всього, що я для тебе зробила? – сердито спитала мати.

– Вибач, мамо, але я не можу більше заплющувати на це очі. Ти постійно ображаєш Аню без вагомих причин. Тобі доведеться піти, – рішуче промовив чоловік, і вказав на двері.

– Це мені доведеться піти? Ти нічого не переплутав? Це моя квартира, тому зараз же збирайте речі, та вимітайтеся звідси! – роздратовано заявила Марія Іванівна.

– Ми підемо, мамо, але пам’ятай, що я цього не забуду, – похмуро сказав син. – Я не дозволю тобі зруйнувати наш шлюб.

Дружина тихо підійшла до чоловіка, та взяла його за руку. Вона була вдячна йому за те, що він нарешті став на її захист.

Сергій та Ганна під наглядом жінки зібрали свої речі. Весь цей час Марія Іванівна стояла осторонь з кам’яним обличчям. Вона не могла повірити, що син вибрав дружину замість неї.

– Прощавай, мамо, – сказав Сергій, зупинившись перед дверима. – Сподіваюся, ми зможемо порозумітися з тобою трохи пізніше.

Мати у відповідь зневажливо пирхнула, але не вимовила жодного слова. Сергій та Ганна вийшли з квартири, залишивши ключі на поличці у передпокої.

– Куди ми підемо? – несміливо спитала Ганна, дивлячись на чоловіка.

– Не хвилюйся, все буде гаразд. У мене є друзі, які можуть дати нам притулок на перший час, а потім ми винаймемо квартиру. Головне, що ми разом, – Сергій ніжно взяв її за плечі, й глянув у вічі.

Однак довго їхня ейфорія не тривала. Незабаром молоді люди усвідомили, що їхнє фінансове становище не дозволяє одночасно оплачувати оренду квартири, та вести колишній спосіб життя.

Першим, хто запропонував просити вибачення у Марії Іванівни, був Сергій:
– Потрібно купити тортик і покаятися, ми не маємо іншого виходу…

Після цих слів Ганна подивилася на чоловіка з сумом та розчаруванням. Страх перед матір’ю, та звичка підкорятися її волі, виявилися сильнішими, ніж кохання до неї.

– Я не хочу, щоб це продовжувалося, Сергію, – засмучено сказала вона. – Я хочу, щоб поряд зі мною був сильний і впевнений чоловік, який ладен боротися за мене. Я не зможу повернутися туди, де мене принижують та пригнічують.

Сергію було боляче чути ці слова. Однак він розумів, що дружина багато в чому має рацію.

Його спроба захистити Ганну виявилася половинчастою. Коли він постав перед труднощами, його рішучість послабшала.

– Аня, пробач мені… Я не хотів, щоб усе скінчилося так, – прошепотів він, похмуро опустивши голову.

Ганна сумно посміхнулася, і нічого не відповіла. Через тиждень вона зібрала свої речі, та поїхала до батьків. Сергій залишився один у порожній орендованій квартирі. За кілька днів він повернувся до матері.

Марія Іванівна була дуже рада цьому, попри те, що син виглядав засмученим. Через три місяці шлюб подружжя остаточно зруйнувався.

Доля більше ніколи не зводила Сергія та Ганну. Вона була впевнена, що з таким чоловіком не бути їй щасливою.

А таким недолугим “мамам” потрібно своїх синочків-маміїв тримати завжди під спідницею, і не дозволяти одружуватись – бо з цього все одно нічого путящого не вийде! Ви з цим згодні, чи маєте власну думку?