– Підйом! Я там поїв. Приберися, посуд помий, і на обід щось придумай,- кричав дядько Толя над вухом. – А коли це в нас удома слуга з’явилася? – Спитала Аліса. – Самі поїли – самі за собою і прибирайте! Я тут яким боком?

– Підйом! Я там поїв. Приберися, посуд помий, і на обід щось придумай,- кричав дядько Толя над вухом.

Вона протерла очі.

– А коли це в нас удома слуга з’явилася? – Спитала Аліса. – Самі поїли – самі за собою і прибирайте! Я тут яким боком?

До того, як дядько Толя переїхав до них, Аліса не знала, що може так відповідати дорослим людям.

– Не слухатимешся?

– Спатиму! – відповіла вона, замотавшись у ковдру.

Але ця ковдра була різко зірвана, а на Алісу вилито склянку води.

– А-а-а! Ви що? – вона зіскочила з мокрого ліжка.

– Тепер тобі не тільки посуд мити, а й постіль міняти та сушити, – сказав дядько Толя. – А могли б і без цього обійтися. І скажи мені, де твій брат? Ночувати не прийшов, матір довів до сліз.

– Самі в нього спитайте! – Аліса виставила його з кімнати та зачинилася. Піжама, ковдра, простирадло – все вимокло. Зате вона підбадьорилася моментально!

Присівши на мокре простирадло, Аліса відкрила телефон і прочитала повідомлення від брата “вибачся за мене перед мамою, сьогодні теж не прийду”.

Його можна зрозуміти. Тут не складно здогадатися, чому Кирило не приходить додому. Вдома у них тепер дядько Коля грає в “дисципліну”.

Коли він переїхав, то сказав їхній мамі, що “діти в тебе хороші, але аж надто розпещені, але це ми поправимо”. І поправляв. Як умів.

Але сам він також дисципліною не вирізнявся.

– Якщо ви нас привчаєте до порядку, то що самі скрізь залишаєте бардак? – обурювалася Аліса, коли вже в сухому одязі прибирала зі столу крихти та несла гору тарілок у раковину.

Здавалося б, навіщо стільки тарілок під час сніданку? Але йому потрібний для всього окремий посуд. Аристократ!

– У кожного свої обов’язки! Я працюю. Твоя мати працює. А ви приносите користь, займаючись будинком, – сказав він. – Ну, повинні приносити користь, у вас з цим поки що туго.

Все у них із цим було нормально. Аліса чудово готує років з одинадцяти, і раніше вона мамі, яка повертається зазвичай пізно, вечерю сама готувала. Але бардак, який розводить дядько Толя, та його наказний тон – це щось новеньке.

– Працюєте… Доба через три… На стоянці… – шипіла Аліса.

Робота у дядька Толі не пильна, він себе не надто турбував, зате любив приймати важливий вигляд.

– Будь-яка праця почесна, – відповів він. – А, якщо ти цього не розумієш…

І недопитий чай був демонстративно розлитий по столу та підлозі.

– Та скільки можна? – розлютилася Аліса.

– Прибереш! Заодно запам’ятаєш, як треба зі старшими розмовляти.

Такі “виховні” заходи впроваджувалися у сім’ї дуже активно. Вставати тепер потрібно було не пізніше восьмої, навіть у вихідні, адже це дисципліна.

Готувати – тричі на день, розігріте він не їсть. І регулярне генеральне прибирання, в якому він сам не бере участі.

– Мамо, скажи, ти щаслива? – Скосилася на неї Аліса, коли вони в неділю вранці розбирали балкон, – це того коштувало?

– Я десять років була одна… – тихенько відповіла мама.

– Але це не привід перетворювати наш будинок на філію фільму жахів! – Гаркнула Аліса. – Ти його любиш, я знаю, але ти не хочеш натякнути йому, що зі своїм статутом в чужий монастир не ходять? Кирило он уже додому відмовляється повертатися.

– Ну, вам важко прийняти, що в мене з’явився чоловік. Кирило ображається, але це скоро минеться.

– Річ не у тім, що в тебе хтось з’явився, а в тому, що він творить!

– Дисципліна вам не завадить, – сказала мама, і Аліса зрозуміла – назад дороги немає. Мама з ним не розлучиться.

Довелося звикати. Аліса навіть змирилася з ранніми підйомами, командами та відсутністю в будинку брата, який категорично уникав вітчима.

А ось із чим вона не змогла змиритися… якось вона зайшла у квартиру й одразу відчула запах неприємностей.

Неприємностей було багато. Коробки з її дитячими речами стояли біля входу. А з її кімнати знімалися двері.

– І навіщо це? – напружено спитала Аліса, все ще сподіваючись, що це буде ремонт.

– Тому, що жодного “особистого простору” у моєму будинку не буде! – відповів Толя.

Напередодні вони дуже посварилися через те, що він хотів притягнути до них свою племінницю “пожити” і поселити її з Алісою, на що Аліса відповіла, що це її особиста кімната. Потрібно було очікувати, що дядько Толя цього так просто не залишить.

– Мамо! – Покликала вона, розуміючи, що з ним марно говорити.

– Алісо, прийми це, як покарання, – сказала мама. – Якщо будеш добре поводитися, то двері повернемо назад.

– Я не дозволила притягнути до будинку незнайому людину, і я ж за це покарана?

– Ти покарана за черствість! – покарбував Толя. – Я у твої роки радів тому, що в мене хоч якийсь кут є, а ти права качаєш! Радуйся! Світлана зрозуміла, що ми не хочемо її приймати, образилася і сама відмовилася приїжджати!

Ну, хоч якась гарна новина.

– Двері поверніть!

– Поверну, коли людянішою станеш!

А він просто янгол, ага…

Аліса миттю глянула на маму, яка нікого, окрім Толі, не бачила, і знову подумала – назад дороги немає, нічого не повернути.

Мама, яка роками відмовлялася навіть думати про стосунки, остаточно та безповоротно закохалася. Але так невдало.

– Прокидайся! – на Алісу знову перекинули склянку води.

Тепер у кімнаті навіть зсередини не зачинишся.

– Що? – Підскочила вона, – нормально сказати не можна?

– Нормально ти не розумієш. Вже майже восьма, а ти ще спиш, – підганяв її Толя, – ворушись. Сьогодні в гаражі прибратися треба.

– У нас немає гаража.

– Зате у мого брата є.

Через нещасливу випадковість, саме цього ранку Кирило завітав додому, і теж був загнаний у чужий гараж. Загнаний туди маминими сльозами та проханнями не руйнувати її шлюб.

– З усіх можливих кавалерів вона обрала найгіршого, – бурчав Кирило, розгрібаючи банки з фарбою, – Ми тут надовго застрягнемо.

– Ти хоч можеш потім піти, а мені це ще довго терпіти, – відповіла Аліса.

– Думаєш, мені весело блукати по друзях? – хмикнув Кирило. – Я хочу надвечір приходити додому! Але якщо я постійно бачитиму цього… Анатолія, то я не стримаюся, він отримає по повній програмі, піде, подасть на розлучення, а мама мені ніколи не пробачить.

Кирило був високим хлопцем, так, що дядько Толя цілком міг зазнати поразки за інших рівних умов.

Тому хлопець вважав за краще йти з дому, він старший, йому вже двадцять, це Аліса поки що навчається у школі – у неї варіантів небагато.

Але якось і школа опинилася під загрозою.

– У яке село? – Кричала Аліса, коли мама повідомила їй, що вони всі скоро переїжджають. – Тому що твій Толя не може тут роботу знайти, ми повинні все кинути та поїхати в якусь глушину?

– Що там за школа? Мамо, у мене державне тестування скоро!

– Ну, і здаси його там. Яка різниця? – ухильно відповіла мама, яка вже обмірковувала, що з посуду їй там життєво необхідне.

– Прокинься! – Видихнула Аліса, – мамо, прокинься! Навіщо тобі все це? Ти хочеш продати квартиру та купити будинок невідомо де…

– Будинок уже є, – відповіла мама. – Ми купимо поле. Корів, курей. Відчинимо свою ферму. Грошей якраз достатньо. Працюватимемо на себе! Алісо, може, я все життя про це мріяла?

– Ти продаєш квартиру, щоб курей купити! Тебе взують! Залишимося і без грошей, і без житла.

На це мама вже психанула.

– Не доросла ще, щоб мене повчати! Я знаю, як буде краще. Чи ти хочеш сказати, що Толя мене обдурить?

– Так! Саме це я й хочу сказати! Тут ти у себе вдома, у своїх правах, а там, коли гроші витратите, ти будеш у будинку його рідні жити? – Аліса завила. Як же не вистачало бабусі, яка одним поглядом могла будь-кого напоумити.

– Вже є покупець. Все вирішено, – відповіла мама. – А якщо ти така егоїстична, то вмотуй. Тобі вісімнадцять уже виповнилося.

Подіяло. Аліса замовкла. Їхати, чи не їхати – все вирішили за неї. Мама, звичайно, не вигнала її з дому, вона просто намагалася налякати, щоб Аліса поїхала з ними без зайвих капризів. Але тут зателефонував Кирило і запропонував:

– Залишайся в мене, місця вистачить. Я тепер і працюю, і квартиру винаймаю.

І Аліса залишилася. На що мама тільки змахнула сльозу – не зрозуміли її діти.

А діти чудово її зрозуміли, – що вона проміняла їх на штани! Як кажуть, – шляхи Господні не звідані, – кожен отримає за вчинки свої…

А ви що скажете з цього приводу? Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!