– Підйом! Я там поїв. Приберися, посуд помий, і на обід щось придумай,- кричав дядько Толя над вухом.
Вона протерла очі.
– А коли це в нас удома слуга з’явилася? – Спитала Аліса. – Самі поїли – самі за собою і прибирайте! Я тут яким боком?
До того, як дядько Толя переїхав до них, Аліса не знала, що може так відповідати дорослим людям.
– Не слухатимешся?
– Спатиму! – відповіла вона, замотавшись у ковдру.
Але ця ковдра була різко зірвана, а на Алісу вилито склянку води.
– А-а-а! Ви що? – вона зіскочила з мокрого ліжка.
– Тепер тобі не тільки посуд мити, а й постіль міняти та сушити, – сказав дядько Толя. – А могли б і без цього обійтися. І скажи мені, де твій брат? Ночувати не прийшов, матір довів до сліз.
– Самі в нього спитайте! – Аліса виставила його з кімнати та зачинилася. Піжама, ковдра, простирадло – все вимокло. Зате вона підбадьорилася моментально!
Присівши на мокре простирадло, Аліса відкрила телефон і прочитала повідомлення від брата “вибачся за мене перед мамою, сьогодні теж не прийду”.
Його можна зрозуміти. Тут не складно здогадатися, чому Кирило не приходить додому. Вдома у них тепер дядько Коля грає в “дисципліну”.
Коли він переїхав, то сказав їхній мамі, що “діти в тебе хороші, але аж надто розпещені, але це ми поправимо”. І поправляв. Як умів.
Але сам він також дисципліною не вирізнявся.
– Якщо ви нас привчаєте до порядку, то що самі скрізь залишаєте бардак? – обурювалася Аліса, коли вже в сухому одязі прибирала зі столу крихти та несла гору тарілок у раковину.
Здавалося б, навіщо стільки тарілок під час сніданку? Але йому потрібний для всього окремий посуд. Аристократ!
– У кожного свої обов’язки! Я працюю. Твоя мати працює. А ви приносите користь, займаючись будинком, – сказав він. – Ну, повинні приносити користь, у вас з цим поки що туго.
Все у них із цим було нормально. Аліса чудово готує років з одинадцяти, і раніше вона мамі, яка повертається зазвичай пізно, вечерю сама готувала. Але бардак, який розводить дядько Толя, та його наказний тон – це щось новеньке.
– Працюєте… Доба через три… На стоянці… – шипіла Аліса.
Робота у дядька Толі не пильна, він себе не надто турбував, зате любив приймати важливий вигляд.
– Будь-яка праця почесна, – відповів він. – А, якщо ти цього не розумієш…
І недопитий чай був демонстративно розлитий по столу та підлозі.
– Та скільки можна? – розлютилася Аліса.
– Прибереш! Заодно запам’ятаєш, як треба зі старшими розмовляти.
Такі “виховні” заходи впроваджувалися у сім’ї дуже активно. Вставати тепер потрібно було не пізніше восьмої, навіть у вихідні, адже це дисципліна.
Готувати – тричі на день, розігріте він не їсть. І регулярне генеральне прибирання, в якому він сам не бере участі.
– Мамо, скажи, ти щаслива? – Скосилася на неї Аліса, коли вони в неділю вранці розбирали балкон, – це того коштувало?
– Я десять років була одна… – тихенько відповіла мама.
– Але це не привід перетворювати наш будинок на філію фільму жахів! – Гаркнула Аліса. – Ти його любиш, я знаю, але ти не хочеш натякнути йому, що зі своїм статутом в чужий монастир не ходять? Кирило он уже додому відмовляється повертатися.
– Ну, вам важко прийняти, що в мене з’явився чоловік. Кирило ображається, але це скоро минеться.
– Річ не у тім, що в тебе хтось з’явився, а в тому, що він творить!
– Дисципліна вам не завадить, – сказала мама, і Аліса зрозуміла – назад дороги немає. Мама з ним не розлучиться.
Довелося звикати. Аліса навіть змирилася з ранніми підйомами, командами та відсутністю в будинку брата, який категорично уникав вітчима.
А ось із чим вона не змогла змиритися… якось вона зайшла у квартиру й одразу відчула запах неприємностей.
Неприємностей було багато. Коробки з її дитячими речами стояли біля входу. А з її кімнати знімалися двері.
– І навіщо це? – напружено спитала Аліса, все ще сподіваючись, що це буде ремонт.
– Тому, що жодного “особистого простору” у моєму будинку не буде! – відповів Толя.
Напередодні вони дуже посварилися через те, що він хотів притягнути до них свою племінницю “пожити” і поселити її з Алісою, на що Аліса відповіла, що це її особиста кімната. Потрібно було очікувати, що дядько Толя цього так просто не залишить.
– Мамо! – Покликала вона, розуміючи, що з ним марно говорити.
– Алісо, прийми це, як покарання, – сказала мама. – Якщо будеш добре поводитися, то двері повернемо назад.
– Я не дозволила притягнути до будинку незнайому людину, і я ж за це покарана?
– Ти покарана за черствість! – покарбував Толя. – Я у твої роки радів тому, що в мене хоч якийсь кут є, а ти права качаєш! Радуйся! Світлана зрозуміла, що ми не хочемо її приймати, образилася і сама відмовилася приїжджати!
Ну, хоч якась гарна новина.
– Двері поверніть!
– Поверну, коли людянішою станеш!
А він просто янгол, ага…
Аліса миттю глянула на маму, яка нікого, окрім Толі, не бачила, і знову подумала – назад дороги немає, нічого не повернути.
Мама, яка роками відмовлялася навіть думати про стосунки, остаточно та безповоротно закохалася. Але так невдало.
– Прокидайся! – на Алісу знову перекинули склянку води.
Тепер у кімнаті навіть зсередини не зачинишся.
– Що? – Підскочила вона, – нормально сказати не можна?
– Нормально ти не розумієш. Вже майже восьма, а ти ще спиш, – підганяв її Толя, – ворушись. Сьогодні в гаражі прибратися треба.
– У нас немає гаража.
– Зате у мого брата є.
Через нещасливу випадковість, саме цього ранку Кирило завітав додому, і теж був загнаний у чужий гараж. Загнаний туди маминими сльозами та проханнями не руйнувати її шлюб.
– З усіх можливих кавалерів вона обрала найгіршого, – бурчав Кирило, розгрібаючи банки з фарбою, – Ми тут надовго застрягнемо.
– Ти хоч можеш потім піти, а мені це ще довго терпіти, – відповіла Аліса.
– Думаєш, мені весело блукати по друзях? – хмикнув Кирило. – Я хочу надвечір приходити додому! Але якщо я постійно бачитиму цього… Анатолія, то я не стримаюся, він отримає по повній програмі, піде, подасть на розлучення, а мама мені ніколи не пробачить.
Кирило був високим хлопцем, так, що дядько Толя цілком міг зазнати поразки за інших рівних умов.
Тому хлопець вважав за краще йти з дому, він старший, йому вже двадцять, це Аліса поки що навчається у школі – у неї варіантів небагато.
Але якось і школа опинилася під загрозою.
– У яке село? – Кричала Аліса, коли мама повідомила їй, що вони всі скоро переїжджають. – Тому що твій Толя не може тут роботу знайти, ми повинні все кинути та поїхати в якусь глушину?
– Що там за школа? Мамо, у мене державне тестування скоро!
– Ну, і здаси його там. Яка різниця? – ухильно відповіла мама, яка вже обмірковувала, що з посуду їй там життєво необхідне.
– Прокинься! – Видихнула Аліса, – мамо, прокинься! Навіщо тобі все це? Ти хочеш продати квартиру та купити будинок невідомо де…
– Будинок уже є, – відповіла мама. – Ми купимо поле. Корів, курей. Відчинимо свою ферму. Грошей якраз достатньо. Працюватимемо на себе! Алісо, може, я все життя про це мріяла?
– Ти продаєш квартиру, щоб курей купити! Тебе взують! Залишимося і без грошей, і без житла.
На це мама вже психанула.
– Не доросла ще, щоб мене повчати! Я знаю, як буде краще. Чи ти хочеш сказати, що Толя мене обдурить?
– Так! Саме це я й хочу сказати! Тут ти у себе вдома, у своїх правах, а там, коли гроші витратите, ти будеш у будинку його рідні жити? – Аліса завила. Як же не вистачало бабусі, яка одним поглядом могла будь-кого напоумити.
– Вже є покупець. Все вирішено, – відповіла мама. – А якщо ти така егоїстична, то вмотуй. Тобі вісімнадцять уже виповнилося.
Подіяло. Аліса замовкла. Їхати, чи не їхати – все вирішили за неї. Мама, звичайно, не вигнала її з дому, вона просто намагалася налякати, щоб Аліса поїхала з ними без зайвих капризів. Але тут зателефонував Кирило і запропонував:
– Залишайся в мене, місця вистачить. Я тепер і працюю, і квартиру винаймаю.
І Аліса залишилася. На що мама тільки змахнула сльозу – не зрозуміли її діти.
А діти чудово її зрозуміли, – що вона проміняла їх на штани! Як кажуть, – шляхи Господні не звідані, – кожен отримає за вчинки свої…
А ви що скажете з цього приводу? Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!
