– Пішли до нас, чаю поп’ємо, – буденно сказала колишня дружина. – І свої речі з машини захопи

На підлозі у вітальні не було вільного місця, щоб поставити ногу. Юрко розкидав по всьому килиму яскраві деталі конструктора, перемішавши їх із машинками та кубиками. «Знову будував трасу, – подумав Сашко, балансуючи в різноколірному безладді. – Буде автодорожником, як тато».

– Дідько! У палець ноги вп’явся шматок «Лего».

«Оля могла б і прибрати до мого приходу», – невдоволено думав втомлений і голодний Сашко, падаючи в крісло. Годинник на стіні показував о пів на дванадцяту.

Цього літа чоловік щодня приходив додому пізно. Їхня контора готувала об’єкт до здачі, але не встигала. Усі нервували, директор репетував, що не дасть премію, і взагалі всіх звільнить, якщо «завалять» терміни.

Того літа, здається, всі навколо розмовляли на підвищених тонах. От би поїхати кудись у тихе місце, де немає зв’язку і ніхто мене не знайде!

Втома брала своє, Сашко задрімав у кріслі. Йому снився зарослий очеретами берег озера, неподалік села, де жили колись його дід і бабуся. Саня сидів на дерев’яних містках, та рибалив.

– Сашко, Сашко! – хтось голосно закричав над вухом юного рибалки.

– Клює! – подумав уві сні маленький вихрастий хлопчик, і смикнув вудку вгору.

– Сашко, ти знову опівночі з’явився! Скільки вже можна?

Озеро зникло, поряд стояла Оля, і трусила його за плече.

– Як її звати, скажи!

– Кого, Оль? – сонно промимрив Сашко: він хотів знову заснути, щоб далі ловити карасів на далекому озері.

– Коханку твою, кого ж ще!

– Немає в мене жодної коханки, я люблю тебе.

– Брешеш ти все! В інших жінок чоловіки вдома вечорами, з дітьми граються. А ти батько ніякий. Юрка тебе вже скоро в обличчя не впізнаватиме!

– Ну, Оль, ми об’єкт здаємо, ти ж знаєш. Не можна мені йти раніше, зрозумій. Ось здамо, і всі разом у відпустку махнемо. На озеро.

Тепер сварки траплялися регулярно. Ольга втомилася бути одна із гіперактивним Юрком. Їй хотілося, щоб вони, як і раніше, разом гуляли в парку атракціонів, їздили в ліс по гриби. А тепер Сашко пропадає на роботі днями та ночами. Якщо, звісно, ​​на роботі.

– Олю, я ногу поранив об іграшки Юрки. Ти б хоч прибирала вдома, чи що… Що в нас є поїсти? Я такий голодний!

Ольга у відповідь буркнула щось нерозбірливе, і пішла спати. Сашко побрів на кухню.

Вранці він помітив, що дружина годує сина не його улюбленою кашею чи млинцями. У глибоку тарілку Оля насипала з коробки якісь коричневі кільця, та залила їх молоком.

– Ти чим це дитину годуєш, Оль? Схоже на котячий корм.

Юрко дзвінко засміявся, а Ольга розлютилася.

– Чим хочу, тим і годую. Не вчи мене, як за сином доглядати.

До кінця сніданку всі мовчали. Сашко встиг помітити, що Юрик виглядав не так охайно, як раніше. «І не постригла вчасно хлопця», – засмутився Сашко.

Увечері все повторилося: пізнє повернення Олександра, бардак у будинку, та бурхливий скандал із дружиною.

– Ти дитину зовсім закинула! Юрка тепер їсть сухий корм, чубчик відріс, очей не видно! У садок тобі не соромно водити такого косматого? А ще мати називаєшся!

– Згадав, що ти його батько? А що ти його тільки зранку бачиш, це нормально?

Коли об’єкт було запущено, Саша став частіше бувати вдома, але між подружжям не було колишньої теплоти. Оля огризалася, часто зривалася.

Якось Саша випадково пропалив вишиту дружиною серветку, якою в сім’ї любили прикривати кошик зі скибочками хліба.

Був грандіозний скандал, після якого Сашко пішов жити до батьків. Він добре запам’ятав той день, коли зібрав речі, та вийшов із під’їзду на вулицю, де росли старі липи.

На душі було паршиво, хоч вовком вий. Було шкода залишати Юрка, налагоджений побут, та дружину. Так, він любив свою Олю, хоча іноді й не міг її зрозуміти.

Сашко знав, що має приносити в будинок гроші, але, як поєднати роботу та сім’ю, не знав. “Якщо робота займає майже весь час, то жити й ніколи”, – похмуро думав він, заводячи машину і виїжджаючи на жваву трасу.

Батьки прийняли «блудного сина», як визначив ситуацію Сашин батько, обіймаючи свою дитину.

– Юрка іноді до нас приводь, якщо Ольга дозволить, – сумно сказала Сашкові мати.

Але все було добре. Оля не чинила опір зустрічам, і навіть дозволяла Юрі бувати у діда з бабусею. Сашко і сам регулярно відвідував сина, а також повністю сплачував колишній дружині іпотеку.

Юрко любив, коли батько з’являвся на порозі з новою машинкою, чи конструктором. Іноді хлопчик притискався до батька і тихо питав: «Тату, а ти коли назад прийдеш?» Сашко тільки міцніше притискав хлопця до грудей, і мовчав.

А потім у його житті з’явилася Олена. Весела струнка жінка була в розлученні, виховувала маленьку дочку. Вони швидко зійшлися, та почали жити разом.

Життя, здавалося б, налагоджувалося, але один момент псував всю картину: Олена ревнувала, коли Саша відвідував колишню дружину і сина.

Чоловік намагався не обділяти увагою і Маринку, дочку Олени від першого шлюбу. Дарував дівчинці нескінченних діснеївських принцес, водив у парк, і навіть навчив запускати повітряного змія.

Вона полюбила дядька Сашка, і часто ділилася з ним своїми нехитрими секретиками та дрібними образами. Але Олені цього мало. Кожен візит до сина закінчувався огидною сценою.

Ось і нещодавно Лєнка влаштувала справжню істерику. А потім звично перепросила, та обіцяла, що більше не ревнуватиме до колишньої, і навіть приготувала примирливий пиріг із грушами.

Вони довго вдвох заспокоювали Марину, що розплакалася. Дівчинка похмуро дивилася на матір, і обома рученятами обіймала Сашка за шию.

А потім, як завжди, попросила сьорбнути чаю з Сашкового улюбленого кухля з ведмежам, в руках якого червоніло велике серце.

За тиждень історія вийшла на новий рівень. Сашко відвідав Юрка, а коли повернувся додому, не зміг відімкнути двері квартири своїм ключем.

– Вали туди, звідки прийшов! – голос Олени за масивними дверима звучав глухо, але істеричні нотки все одно неприємно дряпали слух. Десь у глибині квартири заплакала Маринка.

– Олено, припини! Чуєш, Марина плаче.

Сашко ще раз натиснув на кнопку дзвінка. За дверима мовчали, примовкла навіть дитина.

– Та пішла ти! – пробурмотів Сашко, і побіг сходами вниз. Він уже знав, куди сьогодні поїде вночі.

– Ти повернувся? Телефон забув? – Ольга впустила колишнього чоловіка у квартиру, і з подивом подивилась на його нервове обличчя. – Що сталося, Сашко?

– Та нічого. Просто вдома…

На шум у коридорі вийшов заспаний син у кумедній піжамі з машинками.

– Тато приїхав! Знову! – Юрик щасливо посміхнувся, і кинувся до батька. Сашко присів, і міцно обійняв хлопця.

– Ага, за тобою сильно скучив, от і приїхав!

Почувши ці слова, Юрик захоплено застрибав по коридору. Сашко невпевнено попросив колишню дружину:

– Оль, можна я сьогодні у вас переночую? – Ольга кивнула у відповідь. – Звісно.

Давно Сашко не спав так міцно, як тієї ночі. І нехай диван у вітальні був надто короткий для його високого зросту, а за вікном навіть уночі проносилися по трасі автомобілі, Сашкові було добре.

Вранці на столі на нього чекав сніданок, прикритий складеною вчетверо вишитою серветкою. На тканині зверху лежала записка, написана напівдитячим почерком Ольги:

«Повела Юру у садок. Бери із холодильника, що захочеш».

Внизу, замість підпису, красувалася кострубато намальована вантажівка з великими очима-фарами. «І Юрка взяв участь», – усміхнувся Сашко.

Він розгорнув знайому серветку і насупився, очікуючи побачити дірочку, пропалену ним по випадковості.

Але на білій тканині, майстерно прикрашеній волошками та ромашками, не було жодних пошкоджень. Вінок із лугових квітів – і більше нічого.

Старенька кавоварка підозріло зацокотіла, перемелюючи зерна.

Треба б Ользі новий агрегат купити, – майнула в голові господарська думка. Але кавоварка прокашлялася, і в чашку ринув запашний напій. За хвилину Сашко пив каву, жував бутерброд із сиром, і про щось думав, дивлячись у вікно.

Дорогою додому він прикидав, що скаже Олені. Діалог із самим собою продовжувався і тоді, коли чоловік вийшов із ліфта, та підійшов до своєї квартири.

На порозі стояли валізи. Зверху, абияк, валялися його рибальські снасті, диски та книги, впереміш зі спортивною формою і старими кросівками.

Розгублений погляд чоловіка впав на кухоль, що стояв поруч із валізами на брудній бетонній підлозі під’їзду.

Це був той самий кухоль з ведмежам, подарований йому першою дружиною на День святого Валентина. Олена інстинктивно уникала мити цей кухоль, хоча, звичайно, не могла знати про те, хто його подарував.

Сашко нахилився, і задумливо підняв його із підлоги. Прямо малюнком йшла глибока тріщина. Кухоль явно хтось спеціально впустив.

«От і все», – подумав Сашко, роздивляючись свої речі, а потім переніс їх у машину. Він стояв біля під’їзду, задумливо розглядаючи знайоме подвір’я.

Погляд торкнувся вікон Олениної квартири. Йому здалося, що мереживна фіранка здригнулася. Сашко почекав, сподіваючись, що вона визирне і покличе його назад. Але у вікні ніхто так і не з’явився.

Сашко і сам не зрозумів, як знову опинився на знайомій вулиці, що заросла липами. Чоловік заглушив мотор, але виходити не став.

Він не знав, куди йому тепер іти. «До Олі? Та вона не прийме його. Не можна двічі увійти в ту саму річку. Хто це сказав? А, не важливо!».

До батьків повертатися соромно. Вони, звичайно, не проженуть єдине та улюблене чадо, але Саша болісно усвідомлював свою неспроможність.

Батько усе життя з мамою живе, а його син не може з жодною дружиною ужитися. Цікаво, чому йому так не щастить із жінками? Адже він робить все, що тільки може.

Закрапав дощ, краплі довгими доріжками розтеклися по склу, змиваючи пил. Сашко зібрався їхати. Поживу у Єгоровича, потім квартиру винайму, – подумав він.

-Тато! Це мій тато приїхав! – радісний крик Юрика почули, мабуть, усі сусіди.

Жвавий хлопчик у яскравому комбінезоні підбіг до машини, й одразу ж стрибнув до батька в обійми. А коли Сашко нарешті підвів очі, перед ним стояла Оля.

– Привіт! А я пиріг спекла. Пішли до нас, чаю поп’ємо, – буденно сказала колишня дружина і, взявши Юрку за руку, попрямувала в під’їзд.

Потім обернулася на застиглого в нерішучості Сашка.

– Так, Сашко, і свої речі з машини захопи.

Так і закінчилися митарства Сашка! Хочь і говорять, що двічі в одну річку не зайдеш, але він спробував, і не помилився. Від долі не втечеш! Ви теж так вважаєте?