– Пішов? Ну це було очікувано! – Я сто разів тобі казала – кінчай йому служити, та бігати за ним, як песик! – Так ні: Денису те, Денису оце, Денис сказав, дозволив, заборонив! А ти де у всьому цьому

– Що трапилося? На тобі обличчя немає, – Наталя з тривогою дивилася на подругу.

– Все нормально, – ледве стримуючи сльози й дивлячись у нікуди, тихо озвалася Олена.

– Не хочеш – не кажи, – Наталка намагалася вимовити це максимально спокійно, – тільки я бачу, що щось не так. Чи я тебе перший рік знаю?

– Наташ, – слабким голосом попросила Олена, – змінімо тему.

– Гаразд.

І Наталя почала розповідати останні новини: де була, що робила, кого бачила, які обновки купила. Олена слухала подругу напіввуха.

І раптом зовсім не доречно видала:

– Денис мене покинув, – і вибухнула риданнями.

Наталя терпляче чекала, коли подруга трохи заспокоїться. Знала, що у такі хвилини краще не лізти під руку зі своїми голосіннями – треба дати людині виплакатися.

Хвилин за десять Олена принишкла.

– Що означає «кинув»? – Обережно запитала Наталя, – просто пішов і все?

– А цього мало? – Олена, як маленька дівчинка, кулачком витерла останні сльозинки.

– То може рано панікувати? Побігає, та повернеться.

– Ні, Наталю, не повернеться, – приречено зітхнула Олена, – він до Тетяни пішов. Пам’ятаєш, я тебе з нею знайомила?

– У крамниці? Що живе десь поруч?

Олена кивнула. Помовчавши, продовжила:

– Він, бачите, кохає її. Вчора мене кохав, сьогодні іншу кохає. Ненавиджу її! Влізла в нашу родину, і все розтоптала. Розумієш? Усе! Адже чудово знала, що Денис одружений, що у нього двоє дітей!

– Вибач, але хіба це когось зупиняло?

– Але ж вона жінка! Повинна розуміти! Так ні ж – нагидила, зруйнувала чужу родину! Їй що, інших чоловіків мало?

– Може, вона не знала, що він одружений?

– Припустиму, що спочатку не знала. Швидше за все, не вважала, що Денис мій чоловік. Адже так привітно усміхалася. Але потім, коли дізналася! Чому не відшила? Чому продовжувала зустрічатися?

– Стривай, Олено, – Наталя зупинила потік обурення подруги, – а чому вона повинна була це припинити?

– Вона що, твоя подруга? Так близькі подруги теж чоловіків ведуть! А тут просто знайома! І взагалі: мені здається, ти не про те думаєш…

– У сенсі?

– Таке відчуття, що саме Тетяна у всьому винна.

– А хто? – Олена здивовано скинула брови, – якби не вона, він би мені ніколи не зрадив!

– Ти серйозно?

– Звичайно. Вона ще відповість за те, що завдала мені стільки болю! Бумеранг ніхто не скасовував!

– А Денис?

– Що Денис?

– Він що, ні в чому не винний?

– Винен, звичайно, – на обличчі Олени одночасно промайнули любов і ненависть до чоловіка, – але він просто чоловік. Якби не це…

– Тобто, ти хочеш сказати, що ця жінка силоміць повела його з сім’ї?

– Ну майже, – промовила Олена дуже тихо, очевидно розуміючи в глибині душі, наскільки це абсурдно звучить.

– І жодних інших причин немає? Це точно? – Запитала Наталка.

– Чого ти домагаєшся? – Розлютилася Олена, – ще скажи, що я сама у всьому винна!

– Ні, що ти? – у голосі Наталії пролунав сарказм, – жінки всього світу просто зобов’язані домовитися, що не крутитимуть романи з одруженими чоловіками. Тільки це знищить зраду на корені!

– Знущаєшся?

– Звичайно. Я розумію: тобі боляче, прикро, здається, що земля пішла з-під ніг. Ось ти й шукаєш винного!

– І знаєш, ти скільки завгодно можеш лаяти цю Тетяну останніми словами, тільки це не допоможе, і легше від цього не стане.

– Ось повір, вона твого Дениса нікуди насильно не тягла. В неї явно своя історія. А Денис усвідомлено тобі зрадив!

– І, найімовірніше, ні грама не шкодує про це. Він так вчинив, бо сам захотів! І причин зупинитись у нього не було. А така причина має бути! І не в коханці, а в тобі!

– Невже? Може, ти знаєш, чому він…

– Не знаю, але можу припустити, – перебила подругу Наталя, – я сто разів тобі казала – кінчай йому служити, та бігати за ним, як песик!

– Так ні: Денису те, Денису оце, Денис сказав, дозволив, заборонив. А ти де у всьому цьому?

– Ну, він же мій чоловік! Я мушу про нього дбати!

– Не мусиш! Точніше – ви обидва повинні дбати один про одного. А ти все для нього! Лише для нього! Навіть діти на других ролях. А тебе – так і зовсім нема.

– Ти тільки й робиш, що жертвуєш своїми інтересами, та відкрито демонструєш свою залежність від нього. Навіщо?

– Він пішов? Чудово! Займися, нарешті, собою! Стань вільною! Міняйся на краще! І не надумай кликати його назад, принижуватися, переслідувати!

– Тільки гірше зробиш! Змінишся ти, зміниться його ставлення до тебе. Ти ж не думаєш, що це кінець ваших стосунків?

– Не знаю…

– Повір, Лєнка, коли Денис побачить тебе іншою, відчує твою силу та незалежність, він повернеться. І тоді ти вирішуватимеш, прощатимеш його, чи ні. А поки що – витри шмарклі! Думатимемо, що робити далі!

– Зла ти, Наташка, – усміхнулася Олена, – я думала, ти мене пожалієш, поплачеш зі мною. А ти вчинила, як… байдужий сухар.

– Я не сухар. Просто все це вже проходила. Докорінно змінила свою поведінку після того, як мій мене зрадив.

– Твій? Ніколи б не подумала, – здивувалася Олена.

– Це було давно, й неправда. Зараз він сто разів подумає, перш ніж зважитися на щось подібне. Тому, що чудово знає – якщо піде ліворуч, то з кінцями! Без варіантів!

– Таких, як ти не кидають!

– Раніше він так не думав. Гаразд, вистачить душу вивертати. Пішли в клуб!

– В клуб?

– Ну так. Лови момент – чоловік у загулі, діти у бабусі. Саме час відірватися на повну!

– А пішли! – Розсміялася Олена, – тільки ніяких мужиків!

– Само собою, – підморгнула Наталка, – адже ми не на смітнику себе знайшли!

Ставте вподобайки, пишіть в коментарях, що думаєте з приводу порад подруги? Спрацює?