Місяць тому моя дружина дізналася, що має страшну хворобу. І це дуже сильно нас вибило з колії. Я все життя з тремтінням дихав на дружину, я просто не був готовий до такого. Мені здавалося, що зараз, коли діти виросли, ми залишилися наодинці, житимемо для себе, відпочиватимемо.
Якщо чесно, то мені нема чого згадати за цей місяць. Все було під таким гнітом, що немає слів. І вона змінилася. Можливо, такі події у житті дійсно буквально змушують стати людину абсолютно іншою. Але факт у тому, що дружину нещодавно прорвало на одкровення.
На тлі всієї цієї напруги, а вона й так людина не спокійна далеко, фактично вирішила попрощатися, ніби вже й не хоче за життя боротися. Вона розповіла те, що я вважав за неможливе.
Ми у шлюбі двадцять шість років, з яких близько двадцяти у неї були різноманітні романи та інтрижки. Постійні. Вона розповідала все це на одній хвилі, спокійно. Як це взагалі можливо, і взагалі незрозуміло для чого. І все. Більше нічого.
«Мені потрібно було зізнатися, у тому що я не могла розповісти. Я така людина. Так, мені було все одно. Я не можу пояснити, але я тебе любила, інакше пішла б швидше» — ось її слова. Багато хто так робить, їй багато не вистачало.
А всі ці зради її жахливо заводили, і вона не могла від цього відмовитись. Кілька разів навіть тривалі романи були, хоча куди вже більше. Так це вона пояснила. Сказала, що тільки недавно в ній пропало бажання це продовжувати.
Звичайно, може, все досить просто. Вона не може жити з цим, перебуваючи у такому стані. Але що зараз відбувається зі мною. Мене й не треба було дурити. Я не ревнивий, багато працював та й продовжую працювати. Вона була сама собі господиня. А щодо почуттів, любові, я вже не питав. Не до того.
Хоча вона дуже хоче тепер поговорити зі мною. Бачу це, але не можу наважитися. Я з нею поруч, і просто не розумію, що це взагалі відбувається з нами насправді. Це маячня якась. Але це сталося саме в моїй сім’ї.
Я не знаю навіть, що буде з нею, бо для прогнозів не найкращий момент, хоч вона вже й накрутила себе, як видно. А як усвідомити, і що робити з її зізнанням, я не уявляю. Справді, абсолютно все може бути в житті.
— Антоніно Степанівно, я попросив би вас вийти, — нотаріус закрив теку і подивився на…
Я відкладала гроші роками. Збирати я почала з того часу, як Ася пішла в п'ятий…
— Ти що, серйозно? Ти запросив їх усіх? — Інна стояла посеред кухні з телефоном…
У суботу ми приїхали на дачу раніше, ніж зазвичай, і я ще від хвіртки почула…
Ховали Сергія Миколайовича у п'ятницю. Ранок видався похмурим, без жодного променя. Небо висіло низько-низько, наче…
Ганна вимкнула двигун і кілька секунд сиділа нерухомо, дивлячись на знайомий під'їзд. П'ятниця, сьома година…