Після появи третьої дитини чоловік став егоїстом. Сам харчується у кафе та ресторанах, а на дітях економить кожну копійку

Наше сімейне життя перетворилося на справжнісінький кошмар. Звичайно, бувало всяке, але зараз найскладніший етап. Не знаю, пройдемо ми його разом із чоловіком чи нам доведеться розлучитися. Я зараз навіть не знаю, що робити.

З моїм чоловіком ми одружені вже 15 років, разом взагалі майже 18. За цей час ми встигли купити машину та об’їздити на ній удвох багато міст нашої країни, а згодом ми ще й спланували трьох дітей.

Чоловік зараз єдиний здобувач у родині. Я не працюю, нашій молодшій дитині 2 роки, і я поки що в декреті. Через дітей я взагалі сумніваюся в тому, чи зможу я вийти на роботу, тому що весь побут, будинок та дозвілля дітей на мені.

Однак, я намагаюся трохи підробляти, щоб хоч якось забезпечити хоч свої особисті потреби. Я непогано вмію в’язати, тому часто в’яжу речі на замовлення для родичів та знайомих.

Після нашого весілля питання житла нас не турбувало: у чоловіка у власності була двокімнатна квартира, яку він давно отримав у спадок. Ми зробили в ній ремонт і почали там жити. У ній ми живемо і зараз, тільки у п’ятьох, а якщо рахувати кота, то вшістьох, і нам, природно, стало тісно.

Останнім часом у нас із чоловіком дуже зіпсувалися стосунки. Він вважає, що все нормально, і у всіх сімей з дітьми бувають такі кризи, але я вважаю, що справа тут зовсім не в дітях.

Перші роки спільного життя в нас пройшли просто ідеально. Потім у нас зʼявилася перша дочка. Відносини з чоловіком після народження першої дитини стали тільки міцнішими, чоловік допомагав мені доглядати за малюком і повністю забезпечував нас.

До першої дитини я не працювала, тож жодних декретних виплат не отримувала. Чоловік спокійно давав мені гроші на всі мої потреби та потреби дитини, ніколи не було через це жодних конфліктів чи сварок. Він до всього ставився з розумінням.

Дочка підросла, ми віддали її в садок, і я змогла влаштуватися на роботу. За чотири роки у нас зʼявився син.

Якраз у той час у чоловіка на роботі почалися проблеми, та й із появою другої дитини фінансово стало набагато важче. Я отримувала невеликі гроші, це хоч якось допомагало нам триматись на плаву.

Коли ми дізналися, що я чекаю третю дитину, я довго думала над тим, чи взагалі варто залишати її. У нас тоді справді було скрутне матеріальне становище, чоловікові довелося змінити місце роботи, оскільки він потрапив під скорочення. Чоловік був категорично проти аборту і сказав, що ми точно залишаємо.

Після того, як ми стали багатодітною сім’єю, у стосунках із чоловіком одразу ж почалися проблеми. Якщо сказати точніше, то щодо нього і дітей.

Чоловік змінив роботу, почав більше заробляти, але на новому місці теж є свої недоліки: зарплату іноді затримують. Чоловік став контролювати всі витрати, гриз мене за кожну копійку. Дійшло до того, що він вимагав чек після кожного мого походу в магазин.

– Ти купуєш багато всього зайвого. Тепер я сам їздитиму за покупками, – сказав він одного прекрасного дня.

Так він перестав давати мені гроші взагалі та почав їздити за покупками сам. Я думала, що так буде простіше, тому що він попросив мене написати список всього необхідного на тиждень і поїхав закуповуватися, але, як виявилося, половину з цього списку він не купив, бо вважав щось із продуктів непотрібним чи надто дорогим.

Коли я просила у нього дати гроші на речі дітям чи собі на нове взуття, він також відмовляв.

– Це зайві витрати, у нас вдома шафи ломляться від твого лахміття та дитячих речей, а ти ще щось купити хочеш, – відповів він.

Його не хвилює, що діти ростуть і їм торішній одяг вже замалий, а мої старі осінні чоботи навіть не підлягають ремонту. Мого заробітку не вистачає, щоб одягнути нас усіх, тому я купила найнеобхідніше дітям, а покупку речей мені довелося відкласти.

Останнім часом чоловік часто почав їздити на ділові зустрічі. Купив собі нові сорочки, штани, часто став вечеряти у ресторанах із партнерами та колегами.

Раніше він завжди брав із собою обіди з дому, зараз він почав харчуватися лише у закладах. Ми з дітьми їмо продукти, які чоловік сам закуповує. Природно, ні про які делікатеси й смаколики не йдеться.

– Якщо я куплю дорогі продукти, то нам вистачить грошей на тиждень. Потім сама ж будеш одні макарони їсти цілий місяць! – накричав на мене чоловік, коли я обурилася через цю несправедливість.

Виходить, що він сам спускає частину сімейного бюджету на ресторани та кафе, одягається, щоб виглядати солідно, а на мене та дітей шкодує кожну копійку.

Нещодавно ми з ним взагалі посварилися через те, що після роботи він прийшов з чергової ділової зустрічі й від нього дуже пахло шашликом. Я навіть не пам’ятаю, коли востаннє їла шашлик.

Запах почули навіть діти, теж стали шашлик просити. Мені стало аж до сліз прикро. Я пішла та висловила чоловікові все, що в мене накипіло. Він у відповідь накричав на мене, сказав, що старається для нас, а я не ціную та не помічаю його старань.

Я просто не розумію позиції свого чоловіка. Він спокійно обідає і вечеряє в ресторанах, а ми з дітьми їмо вдома найпростішу та найдешевшу їжу. Мені було так прикро за дітей, що наступного дня я повела їх у кафе почастувати морозивом та іншими смаколиками. У мене було трохи відкладено своїх грошей.

Тепер сиджу і думаю, що мені робити далі, бо терпіти таке ставлення не вихід. Розлучатися теж не хочу: йти мені нікуди, грошей на утримання трьох дітей у мене теж немає, та й на роботу я поки що теж не можу вийти.

Чому ж чоловік останнім часом став таким егоїстом і ставиться до нас так, ніби ми не є його сім’єю? Я розумію, що йому важко тягнути на собі все і забезпечувати нас, але я теж допомагаю і народжували дітей ми за взаємним бажанням. То чому тепер все так вийшло і що з цим робити?