Після того, що, вже трішки “весела” моя подружка, промовила на моєму весіллі, мати сказала ніколи не запрошувати її у дім і не лишати поряд із чоловіком

У мене завжди була одна близька подруга. Інші так – знайомі. З Інною я ділилася усім і завжди. Ми разом багато чого пройшли, багато яких дурощів наробили. Зараз мені 24, а їй 31. І нещодавно я вийшла заміж.

Ми не збирали велике весілля, бо куди ж там. Це дуже недоречно, я вважаю. Ми розписалися просто, а подарунки приймали тільки на картку і все відправили одним святковим донатом на ЗСУ.

Я, якщо вже чесно, мріяла про білу сукню, ресторан, гарну локацію. Але наші плани скоригувала новина, про те, що у нас буде маля. Тому чекати з весіллям вже нікуди, а втілювати мою мрію не на часі.

Коли ми приїхали після розпусу у кафе, де нас чекала невелика кількість запрошених гостей, я помітила, що Інна дуже дивна. У неї і макіяж якось не на місці був, і вона вже була досить суттєво “весела”. А на годиннику ж лише перша година дня.

Я шукала якусь можливість з нею поговорити, бо ж раптом щось сталося? Але розмова не йшла. На запитання вона не відповідала і все тільки повторювала, що вітає мене, вітає нас. А коли я сказала, що насправді хотіла б пишне весілля і не у такий час, то вона закотила очі і видала:

“Не вдавай з себе бозна-кого. Якби не дитина під серцем, Ярослав ніколи б не пішов з тобою під вінець. Це вимушена церемонія, тож вона і так занадто пишна”.

Це була страшна зрада. Сльози потекли самі собою. Я лише й відчула, як мати відводить мене подалі від зайвих очей.

“Чому вона таке сказала? Що я їй поганого зробила?” – промовила я, але мій погляд спинився на дуже суворому виразі обличчя матері.

Вона сухо зауважила, що ситуація не вартує моїх сліз. А ще додала:

“Ніколи! Чуєш мене, доню, ніколи не приводь цю подружку у свій дім! І ніколи не дозволяй їй бути десь поряд твого чоловіка”.

Ось так мені незрозуміло за що подружка зіпсувала настрій на моєму весіллі. І з Інною ми тепер зовсім не спілкуємося.