Після того, як ми прожили разом цілих п’ятнадцять років, я несподівано дізнаюся, що чоловік хоче зі мною розлучитися. А все тому, що я відмовляюся стежити за його мамою, в якої не все в порядку з головою. Сказав, що як міг жити зі мною стільки та не бачити, що я за людина

Після того, як ми прожили разом цілих п’ятнадцять років, я несподівано дізнаюся, що чоловік хоче зі мною розлучитися. А все тому, що я відмовляюся стежити за його мамою, в якої не все в порядку з головою. Сказав, що як міг жити зі мною стільки та не бачити, що я за людина.

У свекрухи завжди було негаразд із цією справою, і з роками їй, звісно, не ставало краще. За нею треба наглядати, як за дитиною, адже вона таких справ наробити може, що погано може бути всім. Краще не знати, що це таке – життя із психічно нестабільною людиною.

Все, що завгодно, може наробити – газ не вимкнути, загубитись на вулиці, не дійти до туалету. А істерики, крики, сльози… Жах, та й годі.

Раніше її дивилася Катя, сестра Андрія. У неї й професія мед працівника, завжди, якщо що могла надати їй першу допомогу. Сама це обрала, вважала, що мамі краще буде вдома, з родиною, ніж у лікарні чи десь.

Але, який вибір, така й відповідальність. Доглядали ми з Андрієм за його мамою у разі крайньої потреби, та й то не часто, переважно Катя тільки й дбала.

Тільки от нещодавно її не стало і тут настав якийсь кошмар для мене. Просто персональне пекло. Одна жити свекруха не могла, через зрозумілі причини, і нам довелося забрати її до себе. У нас вже з’явилася дочка, і я категорично не хотіла, щоб вона бачила істерики, та негаразди з бабусею.

Щоб не допустити непоправного, я дитину негайно перевезла до мами. Це, звісно, заспокоїло. Мамуся запропонувала взагалі до неї переїхати, проте я розуміла, що хочу жити з чоловіком і планувала поговорити з ним, щоб так все не залишати. А чоловікові, у свою чергу, було незрозуміло, чому я Кіру забрала.

-Що ти тут розвела демагогію, ніхто нашій Кірі не загроза, особливо моя мати!

Ну звичайно, це поки що не загроза, а потім дуже навіть може нею стати. Це він може не розуміти, як складно жити з такою людиною, але вже точно не я, яка порається з нею днями та ночами.

Я могла раніше віддалено працювати, а зараз і це мені недоступно. В мене з’явилася ще однією дитина принаймні її можна так назвати. Скільки проблем від неї. Мені доводилося шукати її, я тільки відвернуся, або вийду до магазину вона збігала з квартири й не раз. За нею потрібен постійний нагляд, або умови в яких вона буде в безпеці. Для мене це такий стрес. Жити так, я, чесно кажучи, втомилася.

Не витримала і сказала як є чоловікові, що відправляємо свекруху до пансіонату, бо я так більше не можу. Він не був у моїй шкурі, не знає і близько, що це таке. Так ось через це я стала егоїсткою.

-Як я міг так довго жити з тобою і не бачити, що ти абсолютна егоїстка і черства, як сухар! Бачити тебе не можу!

– Ти б хоч годину з нею провів, розумний який, знаєш, як це важко? – Кричала я, майже зриваючи голос

-Поки ти з нею сидиш, я заробляю нам на життя. Сестра ж справлялася з цим, не пропонувала виселити хвору й немічну людину казна-куди!

Я була в німому шоку. Невже він не міг увійти в моє становище? День у день я буквально її прислуга і нянька, годую свекруху, ношуся з нею, все це триває так довго, що терпіти стає нестерпно.

А тут раптом егоїстична я. Тоді виправдаю своє звання. Але тільки ось є одна проблема.Квартира то моя. Тож він раз вже надумав подавати на розлучення, нехай збирає речі та з’їжджає. Тоді вже й подивиться, як це, доглядати хвору людину.

Він не те, що тижня, дня з нею не витримає, все зведеться до мого рішення. Тоді і я егоїсткою перестану бути, тільки мені вже така людина не потрібна буде, аж погано стає від усвідомлення цього.