Коли не стало мого батька, матері було дуже тяжко. Вона закрилася в собі і практично ні з ким не спілкувалася. Ми з братом гостювали у мами по черзі: місяць я жила, місяць він. Просто ми розуміли, що залишати її одну в такому стані не можна.
Мати вийшла заміж за мого тата, коли їй було лише 20 років. Батько був її другим хлопцем за все життя, і саме з ним вона прожила разом понад 50 років. Їй було важко змиритися з думкою, що вона пережила свого чоловіка. Хоч би як ми з братом намагалися її втішити, не допомагало нічого.
Через півроку після того, що сталося, я почала помічати, що мати себе дивно веде. Вона губилася в часі, забувала, що сказала буквально кілька хвилин тому. А потім перестала впізнавати і мене, і брата. Доходило до того, що мати просто виганяла нас із дому. І весь час говорила:
«Зараз прийде мій коханий, він дасть вам чортів!»
Мене це дуже лякало, бо раніше з подібним я ніколи не стикалася. Та й що ще може відчувати людина, чия рідна мати її не впізнає? Брат намагався мене втішити, але одразу було ясно, що маму треба везти до фахівця.
У лікарні нам сказали, що з таким діагнозом не так просто. Ніхто жодних гарантій не надає. Знайомий порадив, окрім основного лікування, заручитися підтримкою людей, котрі знайомі з цією проблемою.
Для цього я зробила допис в одній групі Facebook: виставила наше з мамою спільне фото та розповіла її історію. Відгуків було колосально багато!
Мені писали люди з усіх куточків світу, ділилися своїм досвідом. І це мене дуже надихнуло. Я застосовувала різні хитрощі на практиці, помічаючи невеликі результати.
Мамі справді ставало краще. Але потім все знову звалилося. Лікарі попереджали, що це можливо. Але я все одно не була готова до такого.
Одна жінка якось написала мені:
«Часом врятувати людину може лише віра в диво. Вірте так сильно, щоб воно неодмінно здійснилося!»
І я вірила, хоча іноді все ж таки опускала руки. Особливо важко було вислуховувати мамину лайку, коли вона знову не впізнавала нас. Мені здавалося, що ще трохи, і вона почне застосовувати силу, щоб вигнати мене з квартири.
Мама постійно кликала нашого тата, хотіла, щоб він повернувся. Але це було неможливо. Щодня я благала Бога про мамине спасіння, згадуючи слова тієї жінки з Інтернету. Незважаючи на всі старання, я практично втратила віру, поки одного разу у двері не постукав таємничий незнайомець.
На порозі стояв елегантно одягнений чоловік похилого віку з палицею в руках. Він виглядав трохи старше мами, проте поводився дуже жваво:
«Добрий день! Ви, мабуть, Оксана? Я випадково натрапив на ваш допис в Інтернеті, а адресу дізнався у вашого брата. Якщо ви не проти, я хотів би поговорити з вами. Справа стосується вашої матері».
Мама якраз спала, а чоловік виглядав дуже порядно. Тож я вирішила прийняти його. Від чаю він відмовився і відразу перейшов до справи:
«Мене звуть Валентин Вікторович, і багато років тому я спілкувався з вашою мамою. Точніше, у нас був роман. Обидвоє були ще юними, але вже тоді розуміли, що таке справжнє кохання».
Пазл у моїй голові почав складатися, і я продовжила слухати незнайомця із захватом: «Ми хотіли одружитися у 18 років, але раптово захворіла моя мама. Так сильно, що її довелося везти на лікування за кордон. Ніхто не знав, коли я зможу повернутися. У Штатах жили мої родичі, тому ми з мамою могли гостювати у них. Лікування розтягнулося на рік, і я зрозумів, що не хочу тримати Люду».
Виявилося, що чоловік так і не повернувся на батьківщину, а мама через 2 роки вийшла заміж за мого тата. Він поїхав до Америки 14 лютого, подарувавши матері на згадку обручку. І через стільки років він приїхав назад рівно того ж дня, у День святого Валентина.
Нещодавно Олексій Вікторович став удівцем: у його дружини були схожі з моєю мамою проблеми. Тому він перебував у тій групі і побачив мій допис. Він приїхав, щоб спробувати врятувати маму. Нагадати про себе.
Я не знаю, чи це приведе до чогось. Але віра в диво знову спалахнула в моїй душі. Коли ми закінчили розмову, моя мама якраз прокинулася й увійшла до кімнати. Побачивши Валентина Вікторовича, вона злякалася і сказала:
«Господи, Валік, невже це ти? Оксано, а я ж казала, що він повернеться!»
- Мамо, ми продаємо твою дачу. Нам потрібно на перший внесок, - заявила Оля, зупинившись…
Вечір повільно опускався на місто. За вікном уже горіли ліхтарі. Їхнє світло падало на мокрий…
- Гості стільки на шиї не сидять, Олексію! Маргарита опустила важкі пакети із продуктами на…
Повідомлення від Віктора висвітилося на екрані телефона саме під час обідньої перерви. Анна сиділа в…
Ділянка дісталася Аллі від діда, будинок довелося там знести і розпочати будівництво. Алла ще й…
Лілія відчула смак справжньої свободи, коли у свої двадцять шість років вперше переступила поріг власної…